Версія для друку

Герась Соколенко Баляда

Івану Франкові

Поет. Патріот. Каменяр.

Землі української велет.

Твій голос — могутности дар, —

Віки громолунно прострелить.

Твій спів: «Не пора, не пора» —

Лунає, як сурма залізна.

І хилиться чорна гора

Під вдарами молотів грізна.

То встали нові ковалі,

Щоб камінь холодний розбити,

І рідні простори землі

Із тяжких кайданів звільнити.

Зросли вони мужні такі

У громах і грозах кривавих,

Вслухаючись в гомін віків,

Вслухаючись в сміх Борислава.

У всіх їх єдина мета —

Не здатись в борні до загину,

Щоб знов, як зоря золота,

Цвіла між руїн Україна.

Щоб край наш розцвів під пером

І плугом — і зріс із висоти,

Як виріс маленький Мирон

В поета, борця, патріота.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ