Версія для друку

Герась Соколенко Баляда

Із «Голубих поезій»

Пам'ятаю осінь журавлину,

Над лугами сині вечори.

Я з тобою за терновим тином

Про любов, про зорі говорив.

І можливо помилявся в де чім,

Бо вітри відносили слова.

Осипались кучері на плечі

І чомусь мовчали дерева.

Чорна хустка і кубанка чорна –

Під промінням зоряних вінків

Цілував мов юність неповторну

Твої губи ніжні і п'янкі.

Цілував до болю, до нестями

Пригортав п'яніючи за стан.

Ніжнотонно мрійно перед нами

Уставав над озером туман.

Уставало мариво північне –

Розливалось на коротку мить.

І здавалось – я так буду вічно

Цілувати – славити – любить.

1942

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ