Україні

Софія Малильо

Україно рідна, люба наша Мати!

Важко і стражденно Ти встаєш з колін.

Є в Твоєму домі недругів багато,

знову йти готових сусідам на поклін.

Є в твоїй родині духом небагаті,

що байдужим оком зрять твою журу,

материнські сльози вже для них не святість,

моляться вже тільки тлінному добру.

Занедбали, вбогі, Твоє віще слово,

бо, мовляв, не панське, а просте воно.

Навіть хліборобу чужинська полова –

не полова наче, а таки зерно.

Фронт пройшов крізь серце кожної людини,

гинули трагічно надбання віків.

Ливсь із уст дитячих, мов з душі пташини,

всупереч природі, чужинецький спів.

Тяжко тобі, Нене, тяжко невимовно,

та сердець мільйони присягли Тобі,

на Твоє майбутнє трудяться жертовно

у важкій щоденній, буденній боротьбі.

Хай благословиться доля Твоя, Нене,

чесна Твоя Правда знов сяйне на світ!

Залунає в світі слово незнищенне,

між народів рівним стане знов Твій рід.

6/XII-1993.