«Заметеорились простори й гори...»

Клим Поліщук

Заметеорились простори й гори. –

Летять, приблудники, в світи. –

Червоним відблиском хвилює море. –

Із нор – жадання, без мети…

В безумстві днів понурим серцем стали. –

Тремтінням тіла серед тьми.

Комусь молилися, когось жадали:

– Прийди… Поглянь… Самотні ми…

Я сам в норі. – Хотілося б із ними. –

Страшні шляхи за ворітьми. –

Стискає всіх обіймами стальними

Безлична стриманість пітьми…

В полоні зла – веселого немає.

В полоні зла – «Моє» – «Твоє»…

Одна душа чогось свого чекає,

А серце трунок злобний п’є…

І все, що десь збиралося віками,

Чим билися не раз серця,

Пройшло, як метеор безмежний перед нами.

І бризнуло огнем кінця…

Вогонь кінця. – Шукання вже не стало.

На глум, на сміх кудись іти. –

На землю в темну ніч небесне впало,

Небесно-чуле, без мети…

1920 р. 20 IV. Київ.

Примітки

Подається за виданням: Поліщук К. Звуколірність. – Станіслав-Коломия: Бистриця, 1921 р., с. 27.