Ольвійська хора

Ольговський С.Я.

Враховуючи сільськогосподарську направленість економіки, Ольвія, як і решта грецьких колоній, мала сільськогосподарську округу — хору, поселення якої були розташовані досить вузькою смугою, до 5–7 км, по узбережжю Березанського і Буго-Дніпровського лиманів.

В історії сільськогосподарських поселень Нижнього Побужжя можна виділити чотири періоди, які співпадають з періодизацією історії Ольвії. Динаміка освоєння регіону виглядала таким чином: на початку VI ст. до н.е. на Кінбурнському півострові, на лівому березі одного із рукавів Дніпровської дельти засновується Ягорлицьке ремісниче поселення. Іноді його помилково включають до ольвійської хори, але насправді це було сезонне торжище і ремісничий осередок, де працювали вихідці з фракійського басейну, Середнього Подніпров’я, Північного Кавказу і навіть з віддалених східних областей. Про це свідчить надзвичайно широкий типологічний спектр мідних і бронзових речей, які виготовлялись в майстернях Ягорлицького поселення.

До середини VI ст. до н.е. освоюється лівий берег Березанського лиману і античні поселення розповсюджуються на правому березі Буго-Дніпровського лиману. У другій половині цього століття ланцюжок античних поселень досягає широти Миколаєва і в цей же час освоюється лівий берег Бузького лиману. Ці поселення мали вигляд невеликих хуторків землянкової забудови, в яких мешкала одна родина з 5–7 чоловік.

Кінець VI — перша чверть V ст. — час стабільного життя на поселеннях ольвійської округи, але вже в кінці першої третини V ст. до н.е. населення сконцентровано в Ольвії і на Березані, а сільська округа скорочується до розмірів невеликого приміського району. На межі V–IV ст. до н.е. починається заснування нових сільськогосподарських поселень, але це вже урбанізовані селища з кам’яним будівництвом на місцях колишніх архаїчних поселень, або нові. Вони проіснували до останньої третини IV ст., тобто до облоги Ольвії військами Зопіріона.

Говорячи про населення хори архаїчної доби, більшість якого становили греки, треба відзначити свідчення Геродота, про калліпідів або елліно-скіфів, що, як з’ясовано завдяки останнім дослідженням, мешкали в районі Аджигольської балки. Це були варвари, які вели осілий спосіб життя і зазнали сильного культурного впливу з боку еллінів, але продовжували займатись, переважно, відгінним скотарством, в той час, коли на решті поселень греки займались землеробством.

Наступний етап в історії хори догетського часу — остання третина IV — середина III ст. до н.е. Її територія досягла максимальних розмірів — це було результатом економічного піднесення ольвійської держави. З’являються поселення на нових місцях — у верхів’ях Березанського і на правому березі Дніпровського лиманів, на Кінбурнській косі. На півночі, як і в архаїчний час, межі хори сягали широти сучасного Миколаєва. Змінюється і характер поселень, збільшується їх площа: відтоді вони являли собою окремі садиби з товстими стінами, що було обумовлено вимогами безпеки.

Останній етап у житті сільської округи догетського часу датується другою половиною ІІІ — серединою ІІ ст. до н.е. В цей час разом із нижньобузькими гинуть гетські поселення на правому березі Дністра і на лівому березі Дніпра, що, на думку дослідників, пов’язано із просуванням кельтських племен. Ольвійська хора на той час обмежена лише територією лівого берега Бузького лиману. Загострення військово-політичної і економічної кризи в середині ІІ ст. до н.е. закінчується розгромом Ольвії в середині І ст. до н.е. гетським царем Берібістою. Ольвіополіти протягом цілого століття займались землеробством лише поблизу міста, принаймні ніяких слідів сільських поселень того періоду не виявлено.

Нове освоєння регіону відноситься до межі І ст. до н.е. — І ст. н.е. Загроза з боку сарматських племен примусила Ольвію посилювати свою обороноздатність, тому поселення хори складали єдину систему укріплених пунктів-фортець, розташованих у зоні прямого споглядання одна від одної. Не дивлячись на певні труднощі, Ольвія і її хора в цей час переживають певне піднесення. Особливих військових зіткнень тут не відбувалось, але, разом із перебуванням в Ольвії римського гарнізону, в урочищі Дідова Хата виявлено римський тимчасовий табір.

В середині ІІ ст. простежується певна дестабілізація життя на поселеннях хори, що було викликано просуванням тавро-скіфів на територію поліса. На більшості приольвійських укріплень дослідженнями зафіксовано сліди пожеж. Але римські загони, надіслані Антонієм Пієм, захистили Ольвію і життя на хорі знову стабілізується. У другій половині ІІ — на початку ІІІ ст. життя городищ досягає найвищого розквіту і на території ольвійської держави з’являються неукріплені поселення черняхівського типу. Але з середини ІІІ ст. починається занепад економіки, пов’язаний із просуванням готських племен. Врешті Ольвія і сільські поселення її хори припиняють своє існування.