Хора Херсонеса

Ольговський С.Я.

Нам нічого невідомо про організацію хори Херсонеса на початку його історії. Існує думка, що на межі V–IV ст. до н.е. було освоєно лише територію Маячного півострова на відстань до 10 км. Тільки через століття почалось розмежування земель на Гераклейському півострові. В той же час, поблизу міста в низині Карантинної бухти знайдено рештки поселення першої половини IV–ІІІ ст. до н.е. Деякі матеріали свідчать, що і розмежування Гераклейського півострова відбулось в межах IV ст. до н.е. Всю територію близько 10 тис. га було поділено на 360 ділянок, загальною площею близько 26,5 га. Між ними проходили дороги шириною 6,5 і 4,5 м. Кожну ділянку було огороджено камінням, зібраним при розчищенні землі. На багатьох ділянках, особливо біля магістральних доріг, стояли садиби, це — прямокутна або квадратна замкнута споруда, з одним або двома внутрішніми дворищами, оточеними житловими та господарськими приміщеннями. Обов’язковим елементом садиби була башта, яка стояла на одному з кутів будинку. Така організація розподілу землі лишалась сталою на протязі всієї історії Херсонесу.

У другій половині IV ст. до н.е. вздовж східної окраїни Гераклейського півострова, по схилам Сапун-гори та у Балаклавській долині виникла група відкритих поселень, на яких керамічний матеріал має риси, притаманні варварським поселенням, але не пізніше ІІ ст. до н.е. ці поселення припиняють існування, що було пов’язано з розгромом округи Херсонеса під час скіфо-херсонеських воєн.

Неподалік від Херсонеса виявлено три спеціалізовані виробничі поселення: гончарів, виноробів та каменотесів. Три групи гончарних майстерень були розташовані за південно-східною міською стіною і існували з кінця IV до кінця ІІІ або до першої половини ІІ ст. до н.е. Селище виноробів та його некрополь знаходились у верхів’ї Карантинної бухти. Місцезнаходження селища каменотесів визначено завдяки розкопкам некрополя у верхів’ях яру, який впадає у Пісочну бухту, на південний захід від Херсонеса. В конструкціях могил використано багато зіпсованих квадрів і надгробків, архітектурних деталей, а також кам’яних сколів.

В перші століття нашої ери значно скорочується кількість сільськогосподарських садиб, але, в той же час, деякі садиби стають більшими, ускладнюється їх планування. Ймовірно, це було пов’язано з інтенсивним процесом диференціації земельних володінь.

На перешийку Маячного півострова, між двома стінами, які перетинали весь перешийок на відстані 210 м одна від одної, локалізовано поселення міського типу “Старий Херсонес”. Згадка про нього є тільки у Страбона (VII, 4, 3). Раніше вважалось, що “Старий Херсонес” займав весь Маячний півострів, але дослідження показали, що решта території півострова поза двома стінами становила сільську округу цього поселення. Площа “Старого Херсонеса” між стінами становила 18 га, але забудована вона була не повністю. Поселення ділилось на декілька кварталів. Планування селища і сільської території було здійснено на зразок Херсонеса. Керамічний комплекс дозволяє визначити час виникнення “Старого Херсонеса” — друга чверть IV ст. до н.е., і час його загибелі, пов’язаний із скіфо-херсонеськими війнами — ІІ ст. до н.е. Сукупність археологічного матеріалу дозволяє говорити, що “Старий Херсонес”, наймовірніше, був першим військово-господарським укріпленим поселенням, заснованим з метою освоєння західної кінцівки Гераклейського півострова.

Найбільш раннім стародавнім містом у Північно-Західному Криму була Керкінітіда, заснована у другій половині VI ст. до н.е., яка знаходилась на Карантинному мисі, на місці сучасної Євпаторії. На ранньому етапі, приблизно до середини VI ст. до н.е. Керкінітіда була невеликим самостійним полісом, а в середині IV ст. до н.е. місто було включено до складу Херсонеського поліса. Площа Керкінітіди становила 8 га і була обнесена захисною стіною з квадратними наріжними баштами. Місто мало регулярне планування. Після підкорення Херсонесу в місті починається велике будівництво. Відкрито великі будинки із внутрішніми вимощеними дворищами з водостоками, а також ділянки вимощених вулиць. У другій половині IV–II ст. до н.е. Керкінітіда набуває типових херсонеських рис у зовнішньому вигляді та культурі загалом.

Територію навколо міста системою доріг було розділено на земельні ділянки, які становили хору Керкінітіди. На ділянках зводились садиби трьох типів. На ранньому етапі це були кам’яні башти, які на першому поверсі мали два приміщення. Після підкорення Херсонесу будуються маєтки із внутрішнім дворищем. Третій тип представлено круглими житловими баштами з огорожею, до якої прибудовувались господарські приміщення.

На решті території хори Херсонеса розміщались укріплені і неукріплені поселення різних типів: великі багатобаштові укріплення з великими дворищами, оточеними житловими та господарськими приміщеннями (поселення “Чайка”); поселення, які складались з декількох укріплених або неукріплених садиб (поселення Беляус, Панське-І); окремі садиби і неукріплені поселення.

З розміщенням римського гарнізону на південному березі Криму пов’язано укріплене поселення Харакс, яке локалізується на пагорбі Ай-Тодорського мису і займає площу 6 га. Воно неприступне з моря, а з суші — огороджене стіною, частина якої складена з великих грубо обтесаних кам’яних брил, які становили таврське укріплення і увійшли до системи укріплень, побудованих римлянами. Стіни проіснували з І по IV ст. н.е., у південно-західній частині знаходились ворота. На городищі досліджено німфей — великий басейн розміром 9?7,7 м, глибиною 2,55 м. У південно-східній стіні було зроблено сходи. Вода подавалась по глиняним трубам водопроводу. Відкриті також терми, які займали площу 24,5?14,8 м. Вони складались із двох рядів приміщень, серед яких були роздягальні, басейни з холодною та гарячою водою, палестра. За стінами городища на північно-східному схилі пагорба відкрито будинок з трьома жертовниками з присвятами Юпітеру, культ якого був офіційним в римській армії.

Після виведення римського легіону життя на поселенні не зупинилось. До кінця ІІІ — першого десятиліття IV ст. н.е. відноситься невеликий некрополь на північно-західному схилі пагорба. Кремовані поховання здійснювались в амфорах. Крім посуду в могилах знайдено знаряддя праці: залізні сокири, серпи, ножі, бронзові гачки, глиняні прясла, прикраси і набагато рідше — зброю. Наймовірніше тут були поховані мешканці канаби — торгівельно-ремісничого притабірного селища.