Частина друга

Іван Котляревський

1

Еней, попливши синім морем,

На Карфагену оглядавсь;

Боровсь з своїм, сердега, горем,

Хоть од Дидони плив поспішно,

Та плакав гірко, неутішно.

Почувши ж, що в огні спеклась,

Сказав: «Нехай їй вічне царство,

Мені же довголітнє панство

І щоб друга вдова найшлась!»

2

Як ось і море стало грати,

Великі хвилі піднялись,

І вітри зачали бурхати,

Аж човни на морі тряслись

Водою чортзна-як крутило.

Що трохи всіх не потопило,

Вертілись човни, мов дурні.

І що робити, всі не знали,

Стояли мовчки всі смутні.

3

Один з троянської ватаги,

По їх він звався Палінур;

Сей більше мав других одваги,

Сміленький був і балагур;

Що наперед сей схаменувся

І до Нептуна окликнувся:

«А що ти робиш, пан Нептун!

Чи се і ти пустивсь в ледащо,

Що хочеш нас звести нінащо?

4

А далі після сеі мови

Троянцям він так всім сказав:

«Бувайте, братця, ви здорови!

Оце Нептун замудровав.

Куди тепер ми, братця, пійдем?

В Італію ми не доїдем,

Бо море дуже щось шпує,

Італія відсіль не близько,

А морем в бурю їхать слизько,

Човнів ніхто не підкує.

5

От тут земелька єсть, хлоп’ята,

Відсіль вона невдалеку:

Сицилія, земля багата,

Вона мені щось по знаку.

Дмухнім лиш, братця, ми до неї

Збувати горести своєї,

Там добрий цар живе Ацест.

Ми там, як дома, очуняєм

І, як у себе, загуляєм,

6

Троянці разом принялися

І стали веслами гребти,

Як стрілки, човники неслися.

Мов ззаду пхали їх чорти,

То з города, мов подуріли,

До моря бігли всі встрічать.

Чоломкались і обнімались;

Пішли до короля гулять.

7

Ацест Енею, як би брату,

Велику ласку показав,

Горілкою почастовав;

На закуску наклали сала,

Лежала ковбаса чимала

І хліба повне решето.

Троянцям всім дали тетері

8

І в кахлях понесли пашкети

І киселю їм до сити;

Зразову до ріжків печінку,

Гречаних з часником панпух.

Еней з дороги налигався

І пінної так нахлистався,

Трохи не виперсь з його дух.

9

Еней хоть трохи був підпилий

Він син був богобоязливий,

По смерти батька не цуравсь.

В сей день його отець опрягся,

Анхиз з горілочки умер.

Еней схотів обід справляти

І тут старців нагодовати, –

Щоб біг душі свій рай одпер.

10

І сам пішов на двір до них,

Просить у їх собі пораду,

Сказав їм річ в словах таких:

«Панове, знаєте, трояне

Що мій отець бував Анхиз,

Його сивуха запалила

І живота укоротила,

І він, як муха в зиму, зслиз.

11

Зробити поминки я хочу,

Поставити обід старцям –

І завтра ж – далі не одстрочу

Скажіте: як здається вам?»

Сього троянці і бажали,

І всі уголос закричали:

І сами будем помагати,

Бо ми тобі не вороги».

12

І зараз миттю всі пустились

Горілку, м’ясо куповать,

Хліб, бублики, книші вродились,

Пійшли посуди добувать;

І коливо з куті зробили,

Сити із меду наситили,

Договорили і попа;

Хазяїнів своїх ззивали,

Старців по улицям шукали,

Пішла на дзвін дякам копа.

13

На другий день раненько встали,

Огонь на дворі розвели

І м’яса в казани наклали,

Варили страву і пекли.

П’ять казанів стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шість;

Баранів тьма була варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всім їсть.

14

Цебри сивушки там стояли

І браги повнії діжки;

Всю страву в вагани вливали

І роздавали всім ложки.

Як проспівали «со святими»,

І принялися всі трепать;

Наїлися і нахлистались,

Що деякі аж повалялись…

15

Еней і сам зо старшиною

Анхиза добре поминав;

А ще з-за столу не вставав;

А далі трошки проходився,

Прочумався, протверезився,

Пішов к народу, хоть поблід.

З кишені винявши півкіпки,

Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,

Щоб тямили його обід.

16

Не чув ні рук, ні голови;

Напали з хмелю перелоги,

Опухли очі, як в сови,

Було на світі все немило,

Мисліте по землі писав.

З нудьги охляв і ізнемігся,

В одежі ліг і не роздігся,

Під лавкою до світа спав.

17

Прокинувшися, ввесь трусився,

За серце ссало, мов глисти;

Перевертався і нудився,

Не здужав голови звести,

Поки не випив півквартівки

З імбером пінної горілки

З-під лавки виліз і струхнувся,

Закашляв, чхнув і стрепенувся:

«Давайте, – крикнув, – пить тепер».

18

Ізнов кружати начали,

Пили, як брагу поросята,

Горілку так вони тягли;

Тягли тут пінненьку троянці,

Не вомпили сициліянці,

Черкали добре назахват.

Хто пив тут більш од всіх сивухи

І хто пив разом три осьмухи,

То той Енеєві був брат.

19

Еней наш роздоброхотався,

Ігрища вздумав завести

І п’яний зараз розкричався,

Щоб перебійців привести.

У вікон школярі співали,

Халяндри циганки скакали

Іграли в кобзи і сліпці;

Водили в городі музики

Моторні, п’яні молодці.

20

В присінках всі пани сиділи.

На дворі ж в круг стояв народ,

У вікна деякі гляділи,

А инчий був наверх ворот;

Убраний так, як компанієць,

І звався молодець Дарес;

На кулаки став викликати

І перебійця визивати,

Кричав, опарений мов пес:

21

«Гей, хто зо мною вийде битись,

Мазкою хоче хто умитись?

Кому не жаль своїх зубів?

А нуте, нуте, йдіте швидче

Сюди на кулаки лиш ближче!

Я бебехів вам надсажу;

На очі вставлю окуляри,

Сюди, поганці-бакаляри!

22

Дарес довгенько дожидався,

Мовчали всі, ніхто не йшов;

З ним всякий битися боявся,

Собою страху всім задав.

«Так ви, бачу, всі легкодухи,

Передо мною так, як мухи,

І пудофети наголо».

Дарес тут дуже насміхався,

Собою чванивсь, величався,

Аж слухать сором всім було.

23

Абсест троянець був сердитий,

Згадав Ентелла-козака,

Зробився мов несамовитий,

Чимдуж дав відтіль дропака.

Ентелла скрізь пішов шукати,

Щоб все, що бачив, розказати

І щоб Дареса підцьковать.

Ентелл був тяжко смілий, дужий,

Мужик плечистий і невклюжий,

Тогді він п’яний вклався спать.

24

Знайшли Ентелла-сіромаху,

Що він під тином гарно спав;

Сього сердешного тімаху

Будити стали, щоб устав.

Всі голосно над ним кричали,

Ногами всилу розкачали,

Очима він на них лупнув:

«Чого ви? що за вража мати,

Сказавши се, опять заснув.

25

Абсест Ентеллові сказав.

«Пійдіть лиш ви собі ік кату!» –

Ентелл на їх так закричав.

Абсест сказав, яка погудка,

Проворно скочивши, здригнувсь:

«Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші!

Горілки дайте лиш нап’юсь».

26

Примчали з казанок сивухи,

Ентелл її разком дмухнув

І од сієї він мокрухи

Скрививсь, наморщивсь і зівнув,

Сказав: «Тепер ходімо, братця,

До хвастуна Дареса-ланця!

Йому я ребра полічу,

На смерть зувічу, мов собаку,

27

Прийшов Ентелл перед Дареса,

Сказав йому на сміх: «Гай-гай!

Ховайсь, проклята неотеса,

Зарання відсіль утікай;

Я роздавлю тебе, як жабу,

З кістками чорт тебе злигає,

Уже від мене не влизнеш».

28

На землю шапку положивши,

По локоть руки засукав

І цупко кулаки стуливши,

Дареса битись визивав.

Із серця скриготав зубами,

Об землю тупотав ногами

I на Дареса налізав.

Ентелл потяг не по охоті

Дареса, щоб його він знав.

29

В се время в рай боги зібрались

К Зевесу в гості на обід;

Пили там, їли, забавлялись,

Забули наших людських бід.

Буханчики пшеничні білі,

Кислиці, ягоди, коржі

Уже, либонь, були п’яненькі,

Понадувались, мов йоржі.

30

Як ось знечев’я вбіг Меркурій,

Засапавшися до богів;

Прискочив, мов котище мурий

До сирних в маслі пирогів!

«Ге! Ге! от тут-то загулялись,

Диявол ма вам і стида.

В Сицилії таке твориться,

Там крик, мов підступа Орда».

31

Боги, почувши, зашатались,

Із неба виткнули носи,

Як жаби літом із роси.

Ентелл там сильно храбровався,

Аж до сорочки ввесь роздягся,

Совав Даресу в ніс кулак.

Дарес ізвомпив сіромаха,

Бо був Ентелл непевна птаха,

Як чорноморський злий козак.

32

Венеру за виски хватило,

Як глянула, що там Дарес;

Їй дуже се було не мило,

Сказала: «Батечку, Зевес!

Дай моєму Даресу сили,

Йому хвоста щоб не вкрутили

Щоб він Ентелла поборов.

Мене тогді ввесь світ забуде,

Коли Дарес живий не буде;

Зроби, щоб був Дарес здоров».

33

Тут Бахус п’яний обізвався,

Венеру лаяти начав,

До неї з кулаком совався,

І так ісп’яна їй сказав:

«Пійди лиш ти к чортам, плюгава,

Невірна, пакосна, халява!

Нехай ізслизне твій Дарес.

Я за Ентелла сам вступлюся,

Як більш сивухи натягнуся,

То не заступить і Зевес.

34

Чи знаєш, він який парнище?

На світі трохи єсть таких,

Сивуху так, як брагу, хлище,

Ні неня в бразі не скупала,

Як він Даресові задасть.

З своїм Даресом попростися,

Бо прийдеться йому пропасть».

35

Зевес до речі сей дочувся,

Язик насилу повернув,

Він од горілки ввесь обдувся

І грімко так на їх гукнув:

«Мовчіть!.. чого ви задрочились?

Я дам вам зараз тришия!

Ніхто в кулачки не мішайтесь,

Побачим, – візьметь то чия?»

36

Венера, облизня піймавши,

Слізки пустила із очей,

І, як собака, хвіст піджавши,

Пішла к порогу до дверей

І з Марсом у куточку стала,

З Зевеса добре глузовала;

А Бахус пінненьку лигав,

Із Ганімедова пуздерка

Утер трохи не з піввідерка;

Напивсь – і тілько що кректав.

Як між собой боги сварились

37

Тогді в Сицилії творились

Великі дуже чудеса.

Дарес од страху оправлявся

І до Ентелла підбирався,

Цибульки б дать йому під ніс.

Ентелл од ляпаса здригнувся,

Разів із п’ять перевернувся,

Трохи не попустив і сліз.

38

Розсердився і роз’ярився.

Аж піну з рота попустив,

І саме в міру підмостився,

В висок Дареса затопив:

З очей аж іскри полетіли,

І очі ясні соловіли,

Сердешний об землю упав.

Чмелів довгенько дуже слухав

І землю носом рив і нюхав,

39

Тут всі Ентелла вихваляли,

Еней з панами реготавсь,

З Дареса ж дуже глузовали,

Що силою він величавсь;

Звелів Еней його підняти,

На вітрі щоб поколихати

Од ляпаса і щоб прочхавсь;

Ентеллові ж дав на кабаку

Трохи не цілую гривняку

За те, що так він показавсь.

40

Еней же, сим не вдовольнившись,

Іще гуляти захотів

І, цупко пінної напившись,

Литва на труби засурмила,

Заставила їх танцьовать.

Сердешний звір перекидався,

Плигав, вертівся і качався,

Забув і бджоли піддерать.

41

Як пан Еней так забавлявся,

Не думав і не сподівався,

Но те Юнона повернула

І в голові так коверзнула,

Щоб зараз учинить ярміз;

Набула без панчіх патинки,

Пішла в Ірисині будинки,

Бо хитра ся була, як біс.

42

Черкнули разом в хижу вдвох,

І на ухо щось їй шепнула,

Щоб не підслухав який бог;

І пальцем цупко прикрутила,

Щоб зараз все то ізробила

І їй би принесла лепорт;

Ірися низько поклонилась

І в ліжник зараз нарядилась,

Побігла з неба, як би хорт.

43

В Сицилію якраз спустилась,

Которі човнів стерегли.

В кружку сердешні сі сиділи

І кисло на море гляділи;

Бо їх не кликали гулять,

Медок, сивушку попивали

Без просипу неділь із п’ять.

44

Нудило тяжко молодиць;

Як хочеться кому кислиць.

Своїх троянців проклинали,

Дівки кричали на ввесь рот

«Щоб їм хотілось так гуляти,

Як хочеться нам дівовати,

Коли б замордовав їх чорт».

45

Старую бабу, як ягу,

Лукаву відьму, злу Берою,

Іскорчившуюся в дугу.

Ірися нею ізробилась

І, як Бероя, нарядилась

І підступила до дівок;

І щоб к ним лучше підмоститься

І пред Юноной заслужиться,

46

Сказала: «Помагай біг, діти!

Чого сумуєте ви так?

Оце гуляють наші як!

Мов божевільних, нас морочать,

Сім літ, як по морям волочать;

Глузують, як хотять, із вас.

Але з другими бахурують,

Свої ж жінки нехай горюють,

47

Послухайте лиш, молодиці,

Я добрую вам раду дам;

І ви, дівчата білолиці,

А доки нам сидіть над морем?

Приймімось, човни попалім.

І нехотя до нас прижаться;

Ось так на лід їх посадім».

48

«Спасеть же біг тебе, бабусю! –

Троянки вголос загули. –

Такої б ради, пайматусю,

Ми ізгадати не могли».

І зараз приступили к флоту,

І принялися за роботу:

Огонь кресати і нести

Скіпки, тріски, солому, клоччя;

Була тут всяка з них охоча,

Пожар щоб швидче розвести.

49

Розжеврілось і загорілось,

Пішов димок до самих хмар,

Аж небо все зачервонілось,

Великий тяжко був пожар.

Човни і байдаки палали,

Горіли дьоготь і смола.

Поки троянці огляділись,

Що добре їх троянки грілись,

То часть мала човнів була.

50

Злякався, побілів, як сніг,

Чимдуж до човнів сам побіг.

На гвалт у дзвони задзвонили,

По улицям в трещотки били,

Еней же на ввесь рот кричав:

«Хто в бога вірує – ратуйте!

Рубай, туши, гаси, лий, куйте!

А хто ж таку нам кучму дав?»

51

Еней од страху з плигу збився,

В умі сердега помішавсь

І зараз сам не свій зробився,

Скакав, вертівся і качавсь;

Він, голову піднявши вгору,

Кричав, опарений мов пес.

Олимпських шпетив на всю губу,

Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

52

«Гей ти, проклятий стариганю!

На землю з неба не зиркнеш,

Не чуєш, як тебе я ганю,

Зевес! – ні усом не моргнеш.

На очах більма поробились,

Коли б довіку посліпились,

Що не поможеш ти мені.

Чи се ж таки тобі не стидно,

Що пропаду, от лиш не видно?

53

А ти з сідою бородою,

Пане добродію Нептун!

Сидиш, мов демон, під водою,

Ізморщившись, старий шкарбун!

Коли б струхнув хоть головою

І сей пожар залив водою –

Тризубець щоб тобі зломивсь!

Ти базаринку любиш брати,

А людям в нужді помагати

Не дуже, бачу, поспішивсь.

54

І братик ваш Плутон, поганець,

Із Прозерпиною засів,

Іще себе там не нагрів?

І в світі нашими бідами

Не погорює ні на час.

Не посилкується німало,

Щоб так палати перестало

І щоб оцей пожар погас.

55

І ненечка моя рідненька

У чорта десь тепер гуля;

А може, спить уже п’яненька

Або з хлоп’ятами ганя.

Тепер їй, бачу, не до соли.

Уже, підтикавши десь поли,

Фурцює добре навісна.

Коли сама з ким не ночує,

То для когось уже свашкує,

Для сього тяжко поспішна.

56

Про мене, те собі робіть;

Мене на лід не посадіте,

Пожар лиш тілько погасіть;

Завередуйте по-своєму

Пустіть лиш з неба веремію

І покажіте чудасію,

А я вам піднесу ралець».

57

Тут тілько що перемолився

Еней і рот свій затулив;

Як ось із неба дощ полився,

В годину ввесь пожар залив.

Бурхнуло з неба, мов із бочки,

Що промочило до сорочки;

То драла врозтич всі дали.

Троянці стали всі, як хлюща,

Їм лучилася невсипуща;

Не ради і дощу були.

58

Не знав же на яку ступити

Чи тут остатись, чи поплити?

Бо враг не всі човни забрав;

І миттю кинувсь до громади

Чого собою не вбагне.

Тут довго тяжко раховали

Та все було, що не оне.

59

Один з троянської громади.

Насупившися, все мовчав

І, дослухавшись до поради,

Ціпком все землю колупав.

Се був пройдисвіт і непевний,

І всім відьмам був родич кревний

Упир і знахур ворожить.

Умів і трясцю одшептати,

І кров кристьянську замовляти,

І добре знав греблі гатить.

60

Бував і в Шльонському з волами,

Не раз ходив за сіллю в Крим;

Тарані торговав возами,

Всі чумаки братались з ним.

Він так здавався і нікчемний,

Та був розумний, як письменний,

Слова так сипав, як горох.

Уже в чім, бач, пораховати,

Що розказать – йому вже дати;

Ні в чім не був страхополох.

61

Невтесом всі його дражнили,

По-нашому ж то звавсь Охрім;

Самому ж незнакомий він.

Побачив, що Еней гнівився,

До його зараз підмостився,

За білу рученьку і взяв

Сам поклонився аж в коліни,

Таку Енею річ сказав:

62

«Чого ти сильно зажурився

І так надувся, як індик?

Зовсім охляв і занудився,

Мов по болотові кулик?

Чим більш журитися – все гірше,

Заплутаєшся в лісі більше,

Покинь лиш горе і заплюй.

Піди вкладися гарно спати,

А послі будеш і гадати,

63

Послухавши Еней Охріма,

Укрившись, на полу ліг спать;

Но лупав тілько все очима,

На всі боки перевертався,

До люльки разів три приймався;

Знемігся ж, мов і задрімав.

Як ось Анхиз йому приснився,

Із пекла батечко явився

І синові таке сказав:

64

«Прокинься, милеє дитятко!

Пробуркайся і проходись.

Се твій прийшов до тебе батько,

То не сполохайсь, не жахнись.

Мене боги к тобі послали

І так сказати приказали:

Пошлють тобі щасливу долю,

Щоб учинив ти божу волю

І швидче в Рим переселивсь.

65

Збери всі човни, що остались,

І гарно зараз їх оправ,

Придерж своїх, щоб не впивались,

І сю Сицилію остав.

Пливи і не журись, небоже!

Уже тобі скрізь буде гоже.

Щоб в пекло ти зайшов до мене,

Бо діло єсть мені до тебе.

Я все тобі там покажу.

66

І по Олимпському закону

Бо треба кланятись Плутону,

А то і в Рим не допливеш.

Якусь тобі він казань скаже,

Дорогу добру в Рим покаже,

Побачиш, як живу і я.

А за дорогу не турбуйся,

До пекла напростець прямуйся

Пішком, – не треба і коня.

67

Прощай же, сизий голубочок!

Бо вже стає надворі світ;

Прощай, дитя, прощай, синочок!..»

І в землю провалився дід.

Еней спросоння як схопився,

Дрижав од страху і трусився,

Холодний лився з його піт;

І всіх троянців поскликавши,

І лагодитись приказавши,

Щоб завтра поплисти як світ.

68

К Ацесту зараз сам махнувши,

За хліб подяковав, за сіль;

І там не довго щось побувши,

Вернувся до своїх відтіль.

І світа тілько що дождались,

То посідали на човни.

Еней же їхав щось несміло,

Бо море дуже надоїло,

Як чумакам дощ восени.

69

Що вже троянці на човнах,

К Нептуну на поклон побігла,

Щоб не втопив їх у волнах.

Поїхала в своїм ридвані,

Мов сотника якого пані,

Баскими конями, як звір.

Із кінними проводниками,

А коні правив машталір.

70

Із шаповальського сукна,

Тясомкою кругом обшита,

Сім кіп стоялася вона.

Набакир шапочка стриміла,

Далеко дуже червоніла,

В руках же довгий був батіг;

Їм грімко ляскав він із лиха,

Скакали коні без оддиха;

Ридван, мов вихор в полі, біг.

71

Приїхала, загримотіла,

Кобиляча мов голова;

Так, як із вирію сова;

І не сказавши ні півслова,

Нехай, каже, твоя здорова

Бува, Нептуне, голова!

Як навіжена, прискакала,

Говорячи такі слова:

72

«Коли, Нептун, мені ти дядько,

А я племінниця тобі,

Спасибі зароби собі.

Моєму поможи Енею,

Щоб він з ватагою своєю

Щасливо їздив по воді;

Уже і так пополякали,

Насилу баби одшептали.

Попався в зуби був біді».

73

Нептун, моргнувши, засміявся;

Венеру сісти попросив

І після неї облизався,

Сивухи чарочку налив;

І так її почастовавши,

Чого просила, обіщавши,

І зараз з нею попрощавсь.

Повіяв вітр з руки Енею,

Простивсь сердешненький з землею,

Як стрілочка, по морю мчавсь.

74

Поромщик їх щонайглавніший

З Енеєм їздив всякий раз,

Йому слуга був найвірніший –

По-нашому він звавсь Тарас.

Сей, сидя на кормі, хитався,

Горілочки, коли прощавсь.

Еней велів його приняти,

Щоб не пустивсь на дно ниряти

75

Но видно, що пану Тарасу

Написано так на роду,

Щоб тілько до сього він часу

Бо, розхитавшись, бризнув в воду,

Нирнув – і, не спитавши броду,

Наввиринки пішла душа.

Еней хотів, щоб окошилась

Біда і більш не продолжилась,

Щоб не пропали всі з коша.

Примітки

3. 2. По їх він звався Палінур. Палінур – керманич Енея. Його ім’я носить мис на північно-західному березі Луканії (область з південній Італії).

5.7. Там добрий цар живе Ацест. Ацест – легендарний цар троянського походження. який заснував на острові Сіцілії місто Сегесту.

7.8. Троянцям всім дали тетері. Тетеря – тюря. К. Народна страва: хліб з квасом або з водою й сіллю.

8. 3. І в кахлях понесли пашкети. Кахоль – изразец печной. К. Пашкет – паштет, що готувався в кахлях, стінки яких обкладалися пшеничним тістом.

8.5. Гарячую, м’яку бухинку. Буханець – булка. Бухинка – булочка. К.

8. 6. Зразову до ріжків печінку. Зрази – часть говядины. К. Ріжки – рыжики, род грибов. К

9. 6. Як чикилдихи обіжрався. Чикилдиха – водка. К.

12.5. І коливо з куті зробили. Коливо – кутья. К. Страва із ячмінної або пшеничної крупи з медом, яку їдять на різдвяний святий вечір, а також на поминках

12. 10. Пішла на дзвін дякам копа. Копа – полтина; копна. К.

14. 3. Всю страву в вагани вливали. Вагани – корытца, из которых едят казаки. К.

15. 8. З кишені винявши півкіпки. Півкопи – 25 копеек. К.

16. 7. Мисліте по землі писав. Мисліте – назва букви «М» у церковнослов’янській мові. Мисліте писати – плутатися ногами сп’яну.

17. 5. Поки не випив півквартівки. Півквартівки – полкварты, полкружки. К. Півлітра.

17. 6. З імбером пінної горілки Пінная – самое лучшее хлебное вино. К

78. 6. Не вомпили сициліянці. Вомпити – вагатися, мати сумнів.

19. 6. Халяндри циганки скакали. Халяндри – цыганский танец. К.

20. 6. Убраний так, як компанієць. Компанійці – бывшее легкое войско в Малороссии. К. Наймане кінне військо в кінці XVII і в XVIII ст., утримувалось на кошти гетьмана і перебувало під його особистим командуванням. Згодом це військо було реорганізоване в регулярні полки легкої кавалерії і ввійшло до складу російської армії.

20. 7. І звався молодець Дарес. В «Енеїді» Вергілія троянець Дарес, учасник троянської війни. Після втечі з Трої мандрував разом з Енеєм.

21. 3. Мазкою хоче хто умитись. Мазка – кровь. К.

21.9. Сюди, поганці-бакаляри. Бакаляр – школяр. К.

22. 7. І пудофети наголо. Пудофет – тяжелый на подъем. К.

23. 1. Абсест троянець був сердитий. В «Енеїді» Вергілія один із воїнів Енея.

23. 2. Згадав Ентелла-козака. Ентелл – сіцілійський герой, за походженням троянець. Гадають, що його ім’ям названо місто в Сіцілії – Ентелла.

24. 3. Сього сердешного тімаху. Тімаха – повеса. К. Крім того, молодець, умілець.

27. 6. Зітру, зімну, мороз як бабу. Порівняння взято за мотивом народної казки про бабу та мороза.

33. 1. Тут Бахус п’яний обізвався. Бахус, або Вакх (в грецькій міфології – Діоніс) – син Зевса і дочки фіванського царя Кадма Семели; бог рослинності, покровитель виноградарства і виноробства, один з найпопулярніших богів древньої Греції. В античних міфах спочатку зображався в образі могутнього бородатого чоловіка в довгій одежі. Починаючи з V ст. до н. е. – красивим юнаком, іноді навіть дитиною на руках у Гермеса, бога скотарства і покровителя пастухів.

36. 5. І з Марсом у куточку стала. Марс (у греків – Арей) – син Зевса і Гери, бог війни; під час греко-троянської війни сприяв троянцям.

36. 8. Із Гані медова пуздерка. Ганімед – син дарданського царя Троя, надзвичайної краси юнак, викрадений богами Олімпа, улюбленець і виночерпій Зевса. В пізніших міфах сам Зевс, перетворившись на орла, викрав Ганімеда. Щоб утішити Троя, Зевс подарував йому колісницю з безсмертними кіньми. Пуздерок – погребец, ларчик. К.

39. 9. Трохи не цілую гривняку. Гривна – мідна монета в 3 копійки.

41. 4. Щоб хто з Олимпа кучму дав. Кучму дати – насміятися, образити когось.

41. 7. Щоб зараз учинить ярміз. Ярміз – беспорядок. К.

41. 9. Пішла в Ірисині будинки. Ірися, Ірида (Іриса) – дочка Тавманта і Океаніди Електри, богиня райдуги, веселки. Прислужниця богів, насамперед Юнони; посередниця між богами і людьми.

42. 9. І в ліжник зараз нарядилась. Ліжник – шерстяное покрывало. К.

45. 3. Лукаву відьму, злу Берою. Бероя в «Енеїді» Вергілія – дружина Дорікла Тмарійського; троянка, образ якої приймає Ірида, підбурюючи жінок підпалити троянські кораблі.

46. 8. Але з другими бахурують. Бахуровать – волочиться. К.

51. 1. Еней од страху з плигу збився. З плигу збитися – розгубитися, втратити розум з ляку

51. 8. Олимпських шпетив на всю губу. Шпетить – бранить, поносить. К.

53. 8. Ти базаринку любиш брати. Базаринка – взятка. К.

54. 1. І братик ваш Плутон, поганець Плутон (у грецькій міфології – Аїд) – брат Юпітера, бог підземного царства.

54. 2. Із Прозерпиною засів. Прозерпіна (у греків – Персефона Кора) – дочка Юпітера і богині родючості і землеробства Церери, викрадена Плутоном, який став її чоловіком. Легенда про викрадення Прозерпіни лягла в основу травестійної поеми П. П. Білецького-Носенка «Горпинида, або ухоплена Прозерпина».

55. 7. Фурцює добре навісна Фурцювати – скакати, танцювати.

56. 8. Пустіть лиш з неба веремію. Веремія – коло-брод. К. Метушня, буря.

57. 8. Троянці стали всі, як хлюща. Хлюща – обмокший. К.

60. 1. Бував і в Шльонському з волами. Шльонськ – Сілезія.

61. 1. Невтесом всі його дражнили. Невтес (Навтес, Навт) – один із супутників Енея. За Вергілієм, богиня мудрості Мінерва наділила його даром передбачення

69. 10. А коні правив машталір. Машталір – кучер. К

71. 2 Кобиляча мов голова. Кобиляча голова – образ страховища з народної казки, що з’являється з гуркотом і стуком. «Стукотить, гуркотить… А що там. – Кобиляча голова лізе» (Номис, Українські приказки, прислів’я і таке інше, СПб., 1864, № 11825).

Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 58 – 78.