Промова M. Хвильового

Микола Хвильовий

на загальних зборах харківської організації ВУСПП, 24. II. 1931

Товариші, у центрі подій, що відбулися нещодавно на літературному фронті безперечно стоїть розформування ПРОЛІТФРОНТу і влиття основної маси його членів до ВУСППу. Варто було захитатися цій організації, себто, так званому «Об’єднанню студій пролетарського літературного фронту», як всі ті організації й одиночки, що так чи інакше претендували на ту чи іншу провідну ролю в сучасному літературному рухові (звичайно за виключенням угруповань вусппівського напрямку) одна по одній, й один по одному, подалися до капітуляції й, так би мовити, оргсамознищення. Така, скажім, організація, як «Нова Генерація», що нещодавно оголосила себе ОППУ, себто «Об’єднання Пролетарських Письменників України», тим самим, намагаючись протиставити себе ВУСППові, сьогодні не тільки публічно визнала свої помилки (до речі, визнала не зовсім удало й тому окремі члени її, що хочуть здобути собі право проводиря [слово майже стерте, відтворюємо здогадно – Г. Костюк] революційними письменниками, мусять дати розгорнуту й щиру критику дрібнобуржуазної суті новогенераційних засад), – так от, не тільки визнала свої помилки, але й поспішила самоліквідуватися. Така організація, як «Група А», теж заметушилася. Це мистецько-технічне, ліво-інтелігентське об’єднання, хоч покищо продовжує своє існування, але та розгубленісь, яку ми там не можемо не спостерігати, більше як красномовно говорить, що доля й цієї організації визначалася питомою вагою такого угруповання як ПРОЛІТФРОНТ.

Нарешті, придивившись уважно до тих революційних і пролетарських письменників, які не входять до організацій, ми побачимо, що й тут не все гаразд, що й тут досить таки активно реагують на розформування ПРОЛІТФРОНТу. Отже, розглядаючи сьгоднішню літературну ситуацію, ми цілком природно в центрі ваги ставимо, так би мовити, пролітфронтівський фінал, бо тільки вивчання фіналу й може пояснити нам події й нове розташування сил на літературному фронті.

Що ми маємо, товариші? Як так трапилось, що така досить значна організація, яка мала в своїх лавах мало не п’ятдесят процентів комуністів і комсомольців, яка зуміла виховати біля себе молодих робітничих письменників і поетів, яка мала в своїх лавах чимало видатних імен, – як так трапилось, що ця організація, так би мовити, в розквіті своїх сил самоліквідувалася?

Припущень може бути багато, але основних – три:

Хоч перше припущення й не витримує не тільки марксистської, але взагалі більш-менш серйозної критики, хоч воно чисто обивательського походження, але через те, що таке припущення може мати й, на жаль, має місце серед інших припущень, то дозвольте не обминути і його.

Чи не тому ПРОЛІТФРОНТ самоліквідувався – гласить перше припущення, – що його притиснули й примусили це зробити?

Беремо факти й провіряємо. ПРОЛІТФРОНТ як організацію і саме пролетарських письменників було затверджено відповідними органами? Так! ПРОЛІТФРОНТові дано було випускати свій журнал? Дано. Де, коли, як той чи інший відповідальний партійний робітник виступав проти цієї організації? Ніде, ніколи й ніяк цього не було. Навпаки, всюди ПРОЛІТФРОНТ користувався з допомоги й уважного ставлення. Хіба, скажімо, без допомоги й керівництва партійних і професійних організацій ПРОЛІТФРОНТ міг би виховати цілу групу робітничих письменників? Хіба пролітфронтівці не діставали, скажімо, і моральної, і матеріяльної підтримки в своїх екскурсіях по вивченні нових процесів на селі, тощо? Нарешті, варто ще раз перечитати прикінцеве слово Генерального секретаря тов. Косіора на XI з’їзді КП(б)У, щоб побачити всю абсурдність такого припущення. Тов. Косіор сказав:

«Ми не можемо ніяк погодитись з тим, що всякого, хто не входить до ВУСППу треба відкинути від себе, а якщо він член партії, то й викинути з партії. Ми ніколи на такому погляді не стояли й не стоятимемо».

З такої заяви й такого високовідповідального [слово дуже стерте на шпальті газети – Г. К.] партійного робітника як тов. Косіор могли скористатися не тільки ПРОЛІТФРОНТ, а кожна вільна радянська літературна організація, коли вона має бажання самостійно існувати. Отже, робити перше припущення випадає на долю, м’яко висловлюючись, обивателів.

Припущення друге. Припустім, ПРОЛІТФРОНТу ніхто не тиснув і ніхто не примушував розформовуватись. Але чи не тому він самовіквідувався, що будучи організацією ідеологічно тотожньою ВУСППові, й беручи до уваги конечну необхідність за даної ситуації консолідувати пролетарських письменників в одній організації, – чи не тому він самоліквідувався, що визнав за необхідне і доцільне піти на кардинальні поступки в справах, так би мовити, особистих амбіцій?

Це припущення могло б бути більш правдоподібним, коли б воно відповідало істині і коли б не було третього припущення, яке й являється тим, що з нього й мусить виходити історик літератури, оглядаючи нашу сьогоднішню літературу [слово здогадне, в оригіналі стерте – Г. К.].

Чи не тому ПРОЛІТФРОНТ самоліквідувався, – робимо третє припущення, – що після остаточної дискредитації життям його ідеологів на шляху розвитку пролетарської літератури, виявилася цілковита неспроможність цих же таки ідеологів намітити для організації нові шляхи й нову чітку установку? Чи не тому письменники ПРОЛІТФРОНТу признали за доцільне існування одної ВУСППу, і всі виявили бажання вступити до цієї організації, що вусппівську генеральну лінію схвалено було добою й що всяка інша лінія, таким чином, приводила б до колишньої дискредитованої системи поглядів пролітфронтівських ідеологів?

Ніяких нових шляхів, ніяких нових установок, що різко його відмежовували б від системи вищезгаданих поглядів, ПРОЛІТФРОНТ безперечно не мав. Отже, одна ця відсутність провідної лінії заперечує ідеологічну тотожність між ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом . Отже і боротьбу між ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом (а така боротьба безперечно велася, хоч і в прихованій формі) можна розцінювати тільки як боротьбу, яка мала в своїй основі, громадсько-ідеологічні прикорні.

І справді, хіба ідеологічну тотожність з ВУСППом могли утворити спроби кількох пролітфронтівців перейти на сучасну тематику й спроби організації зв’язатися з заводами? Ідеологічну тотожність між ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом (коли б вона була) визначалося в першу чергу продукціями основних кадрів і літературно-ідеологічними тенденціями керівних верхівок цих двох організацій. Що ж ми мали в цьому пляні? Хоч ВУСПП і ПРОЛІТФРОНТ – обидві ці організації – й спиралися на одні і ті ж комуністичні засади, але в той час, як ВУСПП, зародившись в боротьбі з ухильниками, повставши як заперечення до націоналістичних відхилень від генеральної лінії партії, мав здорове пролетарське ядро, яке, зрісши художньо, і продукцією своєю і певними літературно-ідеологічними тенденціями, йшло в ногу з партією, а значить – з часом, а значить – і з життям, у цей час ПРОЛІТФРОНТ, принаймні його керівна верхівка й частина основних кадрів, тільки намагалася це зробити й у всякому разі від життя відставала й часто не попадала йому в такт.

Факти? Відсутність чіткої провідної лінії не тільки створювало атмосферу цілковитої дезорієнтації й іноді навіть нерозуміння подій на фронтах соціялістичного будівництва, але й приводило часто до виникнення нездорових літературно-ідеологічних тенденцій. Факти? Фактів таких можна набрати чимало хоч би з резолюції останніх зборів ПРОЛІТФРОНТу, що її надруковано в «Літературній газеті» й підписано всіма членами цієї організації. Тут ми маємо й відсутність розгорненої критики помилок окремих своїх членів, що в своїй творчій та літературно-громадській роботі припустилися серйозних політичних збочень від генеральної лінії пролетарської літератури, тут ми маємо… і т. д. Випадково все це трапилося? Зовсім не випадково. Саме такі факти й являлися результатом впливу нездорових літературно-ідеологічних тенденцій. І коли ці факти я не можу назвати фактами, з яких виникла наша войовнича система поглядів, бо це не відповідало б історичній істині, то в усякому разі ці факти свідчать про… [далі рядки стерті так, що їх прочитати не можна – Г. К.] тотожність між ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом, бо такої тотожности по суті не було.

Та й справді, що таке ПРОЛІТФРОНТ? Відкіля він виник, яка родословність? Розпочав він своє існування по суті не рік і не півтора роки тому, а саме з розвалу в Гарті, коли не помиляюся – 1924 року. Основне корінне ядро ПРОЛІТФРОНТу – це саме те ядро, що так чи інакше еволюціонувало через «Урбіно», ВАПЛІТЕ, «Літературний ярмарок». Що ж собою являло це основне ядро? Воно являло не що інше, як своєрідну групу партійної радянської інтелігенції, що мало свою не менш своєрідну систему поглядів на літературу, на мистецтво й навіть на життя й що притримувалося певних громадсько-етичних ідеалів.

Детально зупинятись на цій системі й на цих поглядах я не думаю хоч би з тих міркувань, що це тема окремої й чималої доповіді, скажу тільки, що ці погляди й ці ідеали проходили через ВАПЛІТЕ, тим самим свідчили з яких соціяльних прикорнів вони живилися. Ці погляди і ці ідеали безперечно виросли з дрібнобуржуазного середовища. Ставка на «генія», боротьба за так звану «велику літературу» з протиставленням її літературі «дня», погляди на письменника, як на громадську одиницю, що мусить бути в конфлікті з сучасним йому суспільством і т. д., – все це могло входити, звичайно, тільки в систему поглядів і ідеалів дрібної буржуазії. Залишились непорушними ці погляди й ці ідеали серед деяких названих пролітфронтівців? Звичайно, ні. За часів (з тих «часів» я іронізую) ВАПЛІТЕ, ці погляди й ці ідеали стояли до певної міри непорушними, бо по суті вони були «віддушиною» з якої живилася налякана дрібна буржуазія.

«Доба» «Літературного ярмарку», – це вже був час, так би мовити, кардинальної переоцінки цінностей. На зорі реконструктивного періоду люди, що хоч не зуміли виробити собі чіткої клясової лінії, а то й будучи породжені революцією і розумово стоячи завжди на боці пролетаріяту, не могли, звичайно, не бачити, як життя трощить їхніх колишніх «божків». ПРОЛІТФРОНТ був новим кроком вперед, а з розформуванням його, разом з виявленням публічно бажання вступити до ВУСППу ми маємо цілковиту капітуляцію. Цим я, звичайно, не думаю сказати, – ще раз підкреслюю – що основні пролітфронтівські кадри (під цими кадрами я умовно розумію саме ту групу, що створювала ініціятивне ядро при зародженні ПРОЛІТФРОНТу), – що основні кадри, еволюціонуючи в бік вусппівської генеральної лінії, були нещирими в своїх засудженнях колишніх помилок, цим я ще раз хочу підкреслити, що говорити про цілковиту тотожність між ВУСППом і ПРОЛІТФРОНТом можна було тільки з великою натяжкою, бо старі ухильницькі традиції й тенденції, на яких довгі роки виховувалися вищезгадані кадри, за певної і відомої вам замкнености ПРОЛІТФРОНТу, за його ворожого ставлення до ВУСППу, завжди перешкоджали пролітфронтівцям сприйняти генеральну лінію пролетарської літератури.

Отже,… [далі знову рядки знищені й відчитати не можна – Г. К.] що ПРОЛІТФРОНТ саме тому розформувався, що після остаточної дискредитації життям колишніх поглядів його ідеологів на шляхи розвитку української пролетарської літератури, по-перше, виявилася цілковита неспроможність цих ідеологів намітити для організації нові шляхи й нову установку, а по-друге, виявилося, що відсутність цієї установки заводить організацію в тупець, так би мовити, перманентних помилок. Чому колишні пролітфронтівці поспішили до ВУСППу? А саме тому, що ВУСПП єдина літературна організація на Україні, яка не схиблювала від генеральної лінії пролетарської літератури, від тієї лінії, що її схвалено від життя. Висловлюючись ясніше, старі гартованці повертаються до своєї справжньої літературної вітчизни, яку вони покинули 1924 року. І тому можна з певністю сказати, що розформування ПРОЛІТФРОНТу і входження його колищніх членів до ВУСППу – в основному завершується консолідація пролетарських літературних сил.

Два слова з приводу рішення секретаріяту ВУСППу. З тих чи інших міркувань секретаріят ВУСППу утримався від затвердження членами ВУСПП деяких пролітфронтівців. Як цей акт мусять розцінювати і ті пролітфронтівці, що прийняті до ВУСППу і ті, що їх покищо не затверджено? На мій погляд ми мусимо це розцінювати як певну і цілком природну настороженість з боку секретаріяту, як до тих, що їх прийнято, так і до тих, що їх ще не затверджено. Можливо навіть, що хтось із занадто гарячих, так би мовити, старих вусппівців сьогодні різко й патетично буде висвітлювати цю справу. Але навіть цей акт ми мусимо прийняти як ту ж таки природну настороженість.

Отже, я закликаю своїх товаришів по ПРОЛІТФРОНТу перемогти в собі дрібне самолюбство, коли б воно виникало, оголосити війну особистим амбіціям, і тим самим показати, як ми вдумливо ставимось до свого входження до Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників. Я знаю, що колишні пролітфронтівці, які висловили бажання вступити до ВУСППу, висловили його цілком щиро, з розумінням всієї серйозности моменту й не тільки з безповоротним засудженням всього того, що так чи інакше проривалося в роботі, а й з цілковитим усвідомленням, що лише вусппівська лінія була і єсть справжньою генеральною лінією пролетарської літератури. Тому певний я, що за короткий термін поза ВУСППом не залишиться жодного з колишніх пролітфронтівців. Не в інтересах пролетарської літератури за доби розгорнутого соціялістичного наступу відштовхувати від себе творців, які хочуть цю ж таки пролетарську літературу творити.

Примітки

Опубліковано в «Літературній газеті» за 30 березня 1931, ч. 10. Звідси взято до нашого видання.

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 609 – 615.