Підсумкові зауваження

В.С. Горський

Як бачимо, в «хаосі міфів», який наявний в сучасній українській культурі, реально функціонує досить велика кількість міфологем, пов’язаних з баченням Європи й відношенням до неї України. Міфологеми ці розташувались на амплітуді від категоричного заклику тікати від Європи до пошуків шляхів, що дозволили б відмовитись від власного «Ми» й остаточно розчинитись в «Іншій», але такій жаданій Європі. На жаль, всі ці міфологеми об’єднує ознака утопізму та небезпека радикальної деструкцій, яка загрожує українській культурі.

І все ж я вважаю, що міф Європи, з огляду на ті реальні проблеми, що їх намагається вирішити сучасне українське суспільство, не вичерпав свого позитивного потенціалу. Завершуючи, нагадаю один фрагмент давньогрецької легенди про викрадення Європи. Як вже говорилося, коли Агенор, батько викраденої Зевсом красуні, відправив своїх синів на пошуки сестри, вони обрали різні напрямки пошуку. Найславетніший серед них, Кадм, шукав її на Родосі, у Тракії. Зрештою, вже втративши останню надію знайти сестру й повернути її додому, в Азію, він звернувся до дельфійського оракула із запитанням: «Де Європа?» «Ти не знайдеш її ніколи » – відповіла Піфія. – «Краще йди за коровою, жени її поперед себе доти, доки вона не спиниться від втоми. Й на тому місці зведи нове місто». Так Кадм заснував Фіви. Витлумачуючи сенс цього фрагменту легенди, Дені де Ружмон пише: «Розшукувати Європу означає її творити! Вона існує у власному пошукові. Вона є, можливо, пошуком до безмежності, тим, що я називаю Мандрівка…» (8, с. 83).

Отже, Європа – це не багатство й сила, це не акуратність і пунктуальність тощо. Європа – це передусім дух постійного пошуку. Європеєць – це той, хто завжди перебуває у сумніві, це – індивід, від початку налаштований на дискусію, що кохається не так в результатах, як у невпинному процесі пошуку бажаного. Дені де Ружмон втілення європейця не випадково вбачає в образі Улісса, головного героя Одіссеї. «Все, що типово західне у гомерівських поемах, – пише він, – … це особисті пригоди Улісса. «Одіссея» – це безперервна подорож до первинної та вічної мудрості, до рідної країни Ітаки, це захопливі мандри, це довге блукання… Все в епопеї відбувається так, немовби мудрий та хитрий Улісс потайки віддавав перевагу подорожі, а не власній меті; випробуванням, що чекали його дорогою, а не щасливому завершенню мандрівки; безперервному ризикові, а не спокою біля Пенелопи» (Див.: 8, с. 86).

Саме так витлумачений міф Європи як апофеоз невпинного творчого пошуку й дозволяє конструктивно осмислити ситуацію, що склалася в українській культурі. Можливо, «хаос міфів», зустріч та зіткнення різноманітних міфологем, що зростають та ширяться навколо теми «Україна та Європа» є відображенням нормального, європейського за своєю глибинною сутністю стану, який не дозволяє заспокоюватись на жодній з втілених у символах міфологічної свідомості позиції, якою б привабливою вона не видавалась. Адже поруч з нею завжди існує інша, відмінна точка зору, на яку не можна не зважати. Головне, чого слід уникати, – це загрози абсолютизації будь-якої «єдино вірної» міфологеми. Тоді – неминучий застій, стагнація, спокій мерця. Але, щоб це не сталося, міфологічна зона культури завжди повинна перебувати під пильним наглядом критичної, творчої думки, що діє за своїми, принципово відмінними від міфологічної логіки, законами.

Конструктивний висновок мандрівки слідом за «міфом Європи» в сучасній українській культурі такий: віддати міфові міфове, але оберігатись від зазіхань міфу на ту сферу культури, де міфологічна свідомість втрачає свою компетенцію, де завжди повинен панувати науковий, критичний, творчий розум.