Життєзначущі орієнтації людини в світі та об’єктивні чинники формування культури
О. С. Кирилюк
Якщо звернутися до природних основ існування людей, то ясно, що вони визначені належністю людини до світу живих істот. Як будь-яка жива істота, людина потребує задоволення низки потреб, яких вона успадковує від свого тваринного минулого. Інстинктивістські течії в філософії, культурології та соціології з цього приводу називають від двох до декількох сотень базисних життєвих інстинктів. На наш погляд, всі вони тією чи іншою мірою можуть бути зведеними до одного фундаментального потягу, притаманного усьому живому – до прагнення до самозбереження, до подовження життя.
Не можна, проте, не визнати, що прагнення до підтримки життя властиве всім живимо істотам, але в людини цей основний інстинкт, соціалізуючись, набуває принципово інших, ніж у тваринному світі, форм його реалізації. Саму соціалізацію тваринного начала в людині можна вважати суто людським специфічним засобом окультурення базисних життєвих (вітальних – від лат. vita – життя)) інстинктів. Вже в самому терміні "культура" закладено сенс "вирощування", "культивації" природного начатку, що відноситься насамперед до "вирощування" засобів підтримки життя. відноситься насамперед до "вирощування" засобів підтримки життя.
Цими засобами для всього живого є підтримка існування через одержання із зовнішнього світу поживних речовин та енергії, відтворення роду, захист від загрози ззовні або власна загрозлива поведінка та, нарешті, передача нащадкам придбаного досвіду виживання. Важливою рисою неприродного, культурного способу людського ставлення до світу та самої себе є створення штучних засобів «вирощування» природних форм життєпідтримки. Смисловим центром цієї штучності є той сенс, який ми, власно кажучи, вкладаємо в термін «культура». Культура як «культивація» є тим неприродним штучним засобом реалізації базисних форм світовідношення людини, що конкретизується у домінуючі чинники формування того чи іншого типу культури. Таким чином, ці базисні вітальні інстинкти пов’язані з підтримкою життя через харчову та репродуктивну функції, функцію нападу та захисту від загрози нападу та функцію передачі досвіду. Культуру в цьому сенсі можна визначити як форму "вирощування" людського в людині шляхом трансформації природного у неприродне. Очевидно, що подібну "культивацію" потерпає як основний життєвий інстинкт, так і засоби його реалізації.
Відношення людини до світу являє собою багатовимірне явище, тому процеси перетворення природних проявів живого в специфічно людські функції реалізуються в різних формах і залежать від рівня відношення "людина – світ". На мій погляд, основними з них є предметно-практичний, ритуально-обрядовий, практичний-духовний та духовно-теоретичний рівні світовідношення. На кожному з даних рівнів основний природний інстинкт підтримки життя й засоби його реалізації здійснюються по-різному. При цьому важливо також враховувати складні механізми взаємодії між різними рівнями світовідношення. Так, скажімо, особливості предметно-практичного рівня визначають специфіку ритуальних дій та обрядів. Обряди, у свою чергу, при відділенні від них їхньої вербальної частини, породжують такий вид практично-духовної свідомості, як міфологія, яка по тому дала початок і науці, і філософії, і літературі. Зі свого боку, художньо-образне бачення світу може задавати схеми поведінки та орієнтування людини в її практичних справах тощо. Поряд із цим на всіх рівнях світовідношення можна бачити перетворений у культурні форми базисний вітальний імпульс, що його виражено у лейтмотиві культури, в основній культурно-світоглядній формулі "породження та ствердження життя, заперечення смерті, прагнення до безсмертя".
Ці категорії народження, життя, смерті та безсмертя, за яких закріпилося найменування "категорій граничних підставин" (ultimate bases, предельных оснований), або культурно-світоглядних універсалій, у тілі культури постають як її загальні сталі структуровані елементи, як її інваріанти. Людина – це єдина жива істота, якій відома її фінальна перспектива. У різноманітних варіаціях у міфологічній, релігійній, філософській, художній, естетичній, моральній свідомості ця сакральна тема подана не тільки в змістовно-поняттєвому, але й у категоріальному-світоглядному, «структурному» плані.
Це значить, що пошук ідентичних елементів у різних типах культурно-світоглядної свідомості повинен ґрунтуватися на залученні для цього дослідження такої мови опису, що включала би в себе ці базисні категорії, категорії граничних підставин (далі – КГП). У зміненому вигляді в межах культури ці категорії виступають як генетивна, вітальна, мортальна та іммортальна універсалії культури. Що стосується природних засобів реалізації зазначеної формули, то вони перетворюються у своєрідні "коди" культурної свідомості – трансформовані в культурі та переосмислені у світоглядній свідомості базисні форми підтримки та подовження життя. Відповідно до перерахованих вище функцій вони можуть бути названі аліментарним, еротичним (у широкому смислі, пов’язаним із усіма проявами репродуктивної функції, включно із духовними почуттями, формами поведінки, соціальними інститутами сім’ї та шлюбу), агресивним та інформаційним кодами, що включені до цієї свідомості у якості універсальних класифікаторів категорій граничних підставин. Це виявляється, зокрема, у тому, що у тих або інших текстах культури, наприклад, у казці, КГП «народження» може виражатися в аліментарному (принцеса народила від проковтнутого предмета), еротичному (закохана красуня "подарувала" сина улюбленому чоловіку), агресивному (з’явився на світ від удару сокирою), інформаційному (зачала від замовного слова) кодах. Аналогічної кодификації піддаються також вітальна, мортальна та іммортальна універсалії. Приміром, алиментарне кодування мортального мотиву видно з оповіді про смерть від поїдання «наливного яблучка». Іммортальна універсалія кодується цим кодом у мотиві нового життя після коштування "молодильних яблук". Агресивне кодування КГП «смерті» знаходить прояв у мотиві "тимчасовий" загибелі героя від дій могутнього чудовиська, а життєстверджуючий іммортальний мотив – у оживленні та боротьбі переможного героя, після чого настає "звільнення" (царівни, сил весни, бранців і так далі).
Розробка мови аналізу текстів культури з метою виявлення в них культурних універсалій потребує введення ряду додаткових уточнень. Зі сказаного стало ясно, ця мова являє собою комбінацію КГП та відповідних кодів світоглядної свідомості. Проте як між самими КГП, так і між кодами можлива складна взаємодія. Накладення (контамінація) кодованих КГП-структур текстів один на одного виражається в змішуванні мотиву смерті та народження, життя та смерті, смерті та безсмертя. Так, смерть в однім плані виступає як припинення існування, в іншому – як народження або відродження в новому обличчі, і разом з цим у даній контамінації життя і смерті ми бачимо невпинне життя, тобто безсмертя. Єдність генетивної, мортальної та іммортальной КГП може доповнюватися взаємним накладенням кодів. У сюжеті омолодження через занурення в казан із киплячим молоком бачиться контамінація агресивного та аліментарного кодів, у насильницькому оволодінні героїнею – відповідно контамінація еротичного й агресивного кодів. Далі, уміле залицяння закоханого до предмета своєї пристрасті, що погодилася на любовний зв’язок завдяки його тонким умовлянням, дає контамінацію еротичного й інформаційного кодів. Крім того, КГП та коди можуть поставати як у своїх сильних, так і слабих формах типу:
смерть > зникнення > вигнання > видалення > відхід ( мортальна КГП);
народження > поява >прихід > наближення ( генетивна КГП);
поразка > удар > лайка ( агресивний код);
любов > любовний потяг > дружба > симпатія (еротичний код).
Отже, перед тим, як приступити до аналізу культурних форм та феноменів шляхом виявлення в них універсалій культури та її світоглядних кодів, відзначимо, що цей аналіз базується на розгляді культури в її предметному вираженні як форми культивації властивого всьому живому прагнення до продовження існування за допомогою розвитку базисних вітальних інстинктів, спрямованих на ствердження життя, заперечення смерті та досягнення безсмертя, які в своїх олюднених формах перетворюються у світоглядні категорії граничних підставин та відповідні світоглядні коди.
Це перетворення, що відбувається на різноманітних рівнях світовідношення, де в залежності від цих рівнів культурні феномени отримують відмінний один від одного предметний зміст, не є однозначним та лінійно спрямованим процесом. Між природним та культурним началами має місце постійно існуюча напруга, що виражається в проривах природного в сферу культури та у прагненні культури приборкати природні прояви базисних інстинктів, котрі приховуються у глибинах несвідомого. Це протистояння усвідомлюється культурною рефлексією і тому до змісту її форм включаються не тільки трансформоване культурою природне, але й антагонізм між культурним та природним. Самі ж результати трансформації природного в культурне не можуть вважатися однозначно позитивними. У деяких випадках природне, перетворившись у культурі, постає не просто як таке, що не належить до природи, як не природне, але й як таке, що є вже неприродним (не має "єства") або навіть протиприродним. Такі ознаки мають, зокрема, деякі типи архаїчних культур, які культивують особливі форми тілесної культури, що вирощують довжелезні шиї в жінок, деформовані голови, мініатюрні ніжки, витягнуті язики або вивернуті до підборіддя губи. Подібна протиприродність зустрічається не тільки на нульовому, тілесному рівні світовідношення, але і на всіх інших рівнях. Звідси можна зробити висновок про те, що до змісту культурно-світоглядної свідомості включається не тільки антитеза природного і культурного, але й протистояння окультуреного природного "єства" з неприродним або проти/надприродним, що входить до складу культури.
Варто сказати, що і саме перетворення природного в культурне (включаючи "позитивний" і "негативний" моменти) може бути багатовекторним. Одночасно з культивацією, вирощуванням природного відбувається також і його трансформація, перетворення, що може супроводжуватися відведенням, каналізуванням природних інстинктів у певну визначену культурну нішу. Так, природний сексуальний інстинкт, антагонізуючи з пануючими в тій або іншій культурі репресивними нормами, може відводитися у канал ритуального гетеризму або обрядового проміскуїтету. Сама же заборона на вільний прояв природного імпульсу являє собою ще один напрямок взаємодії природного і культурного, а саме – табуювання.
З цього випливає, що протистояння природного та культурного, як і антитезування природного та протиприродного, відбувається у формах напруженої взаємодії трансформованих, культивованих, каналізованих і табуйованних форм природного та культурного. Так, зокрема, культивація природного означає табуювання культурного, а каналізування культурного певним чином передбачає трансформацію природного тощо. Наприклад, якщо представник деякої культури спеціалізується на "вирощуванні" аліментарної функції, цілком присвячуючи себе смаковим насолодам, маючи в результаті цього ненормативний для даної культури тілесний вигляд, то він тим самим заперечує, забороняє (табуює) пануючу в даному суспільстві культурну норму. Якщо ж, навпаки, та або інша культура відводить у спеціальне річище вирощування дебелих тілесних форм, як, наприклад, у японських борців, то тут ми бачимо культивування певної тілесної норми. Між цими культурними формами існує звісна взаємодія, коли, скажімо, міфологічні культурні форми можуть бути запозичені художньою свідомістю сучасної епохи. Інакше кажучи, культурна свідомість за своїм змістом може бути не тільки прямим відображенням реалій предметно-практичного світовідношення сучасної їй епохи, але нести в собі запозичення з інших епох та культур.
Таким чином, категоріально-поняттєвим апаратом, своєрідними «методологічними тенетами», що накладаються на культурний матеріал, дозволяючи виводити на поверхню його прихований універсально-культурний зміст та встановлювати його глибинну тотожність із іншим культурним матеріалом, є: 1) категорії граничних підставин (народження, життя, смерть та безсмертя), зв’язані у єдину світоглядну формулу «ствердження життя, подолання смерті, прагнення до безсмертя; 2) світоглядні коди, тобто перетворені в системах культури соціалізовані базисні життєві функції підтримки життя (аліментарний, еротичний, агресивний та інформаційний);
Необхідними методологічними моментами також є: 1) розрізнення рівнів світовідношення, на яких здійснюється функціонування як КГП, так і світоглядних кодів, а саме предметно-практичний, обрядово-ритуальний, духовно-практичний та теоретичний рівні; 2) визнання наявності контамінації КГП та світоглядних кодів (генетивно-вітальні, генетивно-мортальні, генетивно-іммортальні, вітально-мортальні, вітально-іммортальні, мортально-іммортальні контамінації КГП та аліментарно-агресивні, аліментарно-еротичні, аліментарно-інформаційні, агресивно-еротичні, агресивно-інформаційні, еротично-інформаційні та інші контамінації кодів ; 3) прийняття до уваги наявності сильних та слабих форм КГП та кодів; 4) врахування форми перетворення базисної вітальної функції (культивація, трансформація, каналізування та табуювання).
З огляду на це сутність відмінностей між різними типами культур полягають не в тому, що робить людина даної культури, а в тому, як вона це робить. Порівняльний аналіз з метою пошуку цього «що» може брати за матеріал різним чином перетворені культурні форми, тобто те, що зосереджено в слові «як», виявляючи в них категорії граничних підставин, відповідним чином представлених на тому чи іншому рівні світовідношення у тій чи іншій світоглядній кодифікації та їх контамінаціях та в різній силі їх прояву.