Бартоломе де Лас-Касас і його твір

Віктор Талах

Передмова перекладача

І я був сподвигнутий на це не тому,

що я кращий християнин, ніж інші,

а через природне та сумне співчуття.

Бартоломе де Лас-Касас,

з виступу перед королем

та імператором Карлосом V

у грудні 1519 року

Бартоломе де Лас-Касас згідно з дослідженнями сучасних істориків народився у 1484 чи 1485 році в Севільї. Близько 1499 року він почав навчання в Саламанкському університеті, але не закінчив його, оскільки вже на початку 1502 року відбув разом із батьком до Америки у пошуках слави та багатств. Упродовж наступних 38 років він декілька разів повертався до Іспанії і знов прямував до Індій, як називали тоді відкриті за океаном землі, побував на Еспаньолі, Кубі, Пуерто-Ріко, на узбережжі сучасної Венесуели, де намагався заснувати колонію іспанських селян і ремісників, які, згідно з його планами, мусили були своїм прикладом навчати індіанців культурі та християнству, в Нікарагуа, Гватемалі, Панамі та в Новій Іспанії (сучасна Мексика).

На відміну від переважної кількості співвітчизників, яких займали насамперед золото та влада, жорстокості європейців, які Лас-Касас побачив на Еспаньолі та на Кубі, породили в ньому палке співчуття до індіанців, чий захист став його долею. На своєму шляху Лас-Касас зустрів прихильність освічених кастильських аристократів і особисто молодого короля та імператора Карла й люту ненависть європейських колоністів у Новому Світі, славу і крах спроб втілити свої ідеї у життя.

З молодих років Бартоломе відчував нахил до духовної стезі, і в 1510 році, приблизно у двадцятип’ятирічному віці, прийняв священництво, а у 1523 році, після цілковитого провалу свого венесуельського поселенського проекту, вступив до ордену предикадорів (домініканів чи то домініканців), що відзначався суворістю статуту, але мав величезний вплив.

Бартоломе де Лас-Касас був плідним письменником. Він залишив після себе два великі за обсягом історичні твори: «Історію Індій», завершену у 1559 році, та грандіозну «Узагальнену Апологетичну Історію» з 267 глав, а також майже півтора десятки теологічних та публіцистичних праць. Проте, загальноєвропейську, а потім всесвітню славу він здобув завдяки невеликому за обсягом твору під назвою «Найстисліше повідомлення про сплюндрування Індій». Парадокс полягає в тому, що первісно автор не призначав його для широкого кола читачів.

У березні 1540 р. після свого четвертого і найбільш тривалого, майже дев’ятнадцятирічного, перебування в Америці п’ятидесятишестирічний Бартоломе де Лас-Касас повернувся до Іспанії разом із товарищем по ордену Родріго де Ладрадою (статут домінікан вимагав, щоб члени ордену подорожували щонайменш удвох). Із собою Лас-Касас і Ладрада мали рекомендаційні листи єпископів Мехіко, Мічоакану, Оахаки, Тлашкали та Гватемали, а також члена Гватемальської Аудієнсії Алонсо де Мальдонадо та, між іншим, губернатора Гватемали Педро де Альварадо (якого пізніше Лас-Касас затаврував у своєму творі як одного з найогидніших «тиранів»), а також від кабільдо (міських рад) Сант-Яго в Гватемалі та Трухільо в Гондурасі [1].

Офіційною метою повернення на Піренеї був набір додаткових місіонерів для проповідування серед індіанців Гватемали. В цьому Лас-Касас знайшов підтримку як з боку орденського керівництва у Кастилії, так і з боку Ради Індій [2]. Проте, цим Лас-Касас не обмежився, і вдався до звичайних клопотань з приводу індіанських справ. Зокрема його, як і однодумців у Новому Світі, дуже турбували два масштабні походи, організовані в області на північ від Нової Іспанії: Франсіско Васкеса де Коронадо до Каліфорнії та Фернандо де Сото до Флориди.

У кінцевому рахунку Лас-Касасу вдалося добитися від регента кардинала Тавери розпорядження, яке забороняло світським іспанцям, і особливо військовим, з’являтися в охрещеній ним гватемальській області Верапас протягом п’яти років. Втім, інші принципові питання щодо поводження з індіанцями, які порушував Лас-Касас, потребували особистих рішень імператора і короля, який знаходився поза межами Іспанії.

На певний час Лас-Касас зупинився у Саламанці, в монастирі Сан-Естебан. В Саламанкському університеті, де в юності Лас-Касас вчився, він знайшов однодумця в особі знаменитого теолога та юриста, теж домініканця, Франсіско де Віторії (1480-1546), який з 1526 р. очолював там катедру теології. Ще у 1532 р. Віторіа написав твір «De Indis», в якому засуджував злочини конкістадорів і стверджував, що індіанці не є нижчими створеннями, мають ті ж права, що будь-які людські істоти, і є господарями своєї землі та майна. З Віторією Лас-Касас обговорював, між іншим, спрощені засоби масового охрещення, до яких вдавалися в Індіях суперники домініканів францисканці, і добився їх засудження теологічним факультетом Саламанки.

На початку зими 1540 р. Лас-Касас зустрівся зі своїм супутником у подорожі з Америки до Європи францисканцем Хакобо де Тестера, який мав намір відвідати Фландрію, де в той час знаходився Карлос V, і зустрітися з імператором у справах францисканців. Через Тестеру Лас-Касас передав лист, в якому просив дозволити йому залишатися в Іспанії до повернення монарха, щоб на особистій аудієнції доповісти про «трагічне, жахливе і гідне жалю становище, в якому знаходяться індіанці» через «зловживання деяких іспанців» та корупцію королівських урядовців обабіч Атлантики [3]. Лист було вручено, і дозвіл залишитись в Іспанії надано.

Імовірно тоді, готуючись до зустрічі з імператором, Лас-Касас розпочав опрацювання привезених із собою документальних матеріалів з метою підготовки зведеної доповіді про зловживання конкістадорів і колоністів у Новому Світі [4]. Крім того, як випливає з тексту самого «Найстислішого», Лас-Касас користувався документами, що знаходилися в канцелярії Ради Індій, а також в архиві Королівської Аудієнсії та Канцелярії Вальядоліда, вищого органу світського судочинства в Кастилії, який з 1540 р. очолив старий знайомий і симпатик Лас-Касаса Себастьян Рамірес де Фуенлеаль. У зв’язку із цим у другій половині 1541 року Лас-Касас переїхав у Вальядолід, де оселився у колегіумі Сан-Грегоріо.

Саме тут, десь у грудні 1541 р. ним було завершено твір, який Льюїс Ганке назвав «Просторішим повідомленням про зруйнування Індій» (Larguísima relación de la destruición de las Indias) [5]. Це й був матеріал, який став основою для майбутнього «Найстислішого повідомлення». Після цього, між груднем 1541 і квітнем 1542 р. Лас-Касас і Ладрада у тому ж Вальядоліді написали ще один трактат, який містив пропозиції щодо виправлення становища в Індіях і був логічним продовженням «Повідомлення»: «Пам’ятну записку про двадцять лікувальних засобів для перетворення Індій» (Memorial de veinte remedios para reformación de las Indias) [6].

Між тим сталися важливі події. Наприкінці жовтня 1541 р. зазнав цілковитого провалу похід Карлоса V на Алжир, який довго готувався і покликаний був зміцнити його авторитет в Європі. Найбільш дошкуляло те, що поразка сталася не внаслідок опору неприятеля, а майже цілком через прорахунки імператора в організації та плануванні експедиції (він надто затягнув збір сил, і розпочав похід восени попри попередження, що в цей час біля узбережжя Північної Африки настає сезон штормів, які й знищили за чотири дні чверть християнських кораблів). Воєнні невдачі, як це зазвичай буває, загострили фінансові проблеми імперії, і після повернення до Іспанії у грудні король призначив на початок весни наступного року кортеси Кастилії у Вальядоліді, куди сам прибув 26 січня 1542 р.

Момент був психологічно і політично сприятливим для втілення у життя намірів Лас-Касаса. Помисливий і релігійний Карлос, на сумлінні якого страшною вагою тяжила його мати, Хуана Божевільна, ув’язнена в Тордесільясі, схильний був сприйняти думку, що невдачі у політиці є карою за гріхи та злочини, вчинені за його потурання, в тому числі у Новому Світі. Водночас, зростаюча залежність іспанської скарбниці від надходжень з Америки змушувала правлячі кола піренейської монархії виявляти все більшу увагу до становища у Новому Світі, тим більше, що події в Перу, які призвели до вбивства у червні 1541 р. маркіза Франсіско Пісарро, змусили уряд із великою підозрою ставитися до конкістадорів. Нарешті, під час алжирського походу один із головних героїв Конкісти, Ернандо Кортес, самовпевненою та зухвалою поведінкою зумів викликати стійку неприязнь суверена.

У середині квітня 1542 р. сталася зустріч Лас-Касаса з Карлосом у Вальядоліді (попередня мала місце у 1519 р. поблизу Барселони, коли король був ще дев’ятнадцятирічним юнаком). Офіційний хроніст імператора Алонсо де Санта-Крус пише, що під час зустрічі Лас-Касас повідомив государя «про великі жорстокості і спустошення, що їх християни вчиняють і вчинили стосовно індіанців» [7]. Інший іспанський історик, один із головних ідейних опонентів Лас-Касаса, Хуан Хінес де Сепульведа розповідає про це:

«Він [Лас-Касас] повернувся до Іспанії зі своїм другом Родріго де Андрадою і повідомив імператора, взявши у свідки Родріго, про бідування варварів, і показав, що багато островів і навіть частина материку з густонаселених перетворилися на пустелі через пожадливість і жорстокості наших, і що багато було перетворено на рабів усупереч будь-якому людському та божому праву, перебільшуючи все і змішуючи брехню з правдою» [8].

Доповідь Лас-Касаса справила належне враження, і Карлос призначив спеціальне зібрання (junta) з п’ятнадцяти осіб для розгляду питань про становище в Індіях і розроблення пропозицій щодо його покращення (докладніше про Вальядолідські зібрання див. у додатку «Нові Закони»). Хоча Лас-Касаса не було включено до складу зібрання, однак він запрошувався на нього в якості доповідача. Алонсо де Санта-Крус повідомляє:

«Так вони [члени комісії] збиралися багато днів у певну годину, поки він [Лас-Касас] цілком не прочитав їм деяке повідомлення, яке приніс написаним, досить об’ємисте» [9].

Практично немає сумніву, що «досить об’ємисте повідомлення», що його Бартоломе де Лас-Касас читав перед кастильськими високодостойниками у Вальядоліді, це й є «Просторіше повідомлення». Зрозуміло, що такий текст не був і не міг бути неупередженим історичним оповіданням «без гніву та пристрасті». Це був гостро полемічний памфлет «на злобу дня», який за сутністю передбачає тенденційний відбір фактів та їхній виклад у спосіб, що має схилити читача і слухача до певної точки зору. Крім того, Лас-Касас поширив серед учасників наради копії своїх творів «Восьмий лікувальний засіб» та «Про єдиний засіб навернення всіх людей до істинної релігії» («De unico vocationis modo omnium gentium ad veram religionem») [10].

У середині літа на вимогу учасників Лас-Касас наради склав узагальнений варіант «Пам’ятної записки про лікувальні засоби», озаглавлений «Узагальнені висновки стосовно засобу зцілення Індій» («Conclusiones sumarias sobre el remedio de las Indias») [11]. Засідання наради завершились на початку вересня 1542 р. виробленням законодавчих пропозицій, переданих на королівський розгляд (їх було підписано королем та імператором у Барселоні 20 листопада того ж року).

Десь до закінчення роботи наради видний придворний і церковний діяч Хуан Мартінес Гіхарро (він же Сілісео, «Кремінь»), єпископ Картахени та наставник спадкоємця престолу інфанта Філіпа (на той час п’ятнадцятирічного), звернувся до Лас-Касаса з проханням зробити скорочений варіант доповіді на Вальядолідській нараді для свого вихованця. Цю роботу Лас-Касас і завершив у Валенсії 5 грудня 1542 р. Таким чином, «Найстисліше повідомлення» у його першій редакції – це скорочений, спрощений, призначений для читача-підлітка (сучасною мовою, «адаптований») варіант доповіді, що читалася перед зібранням вищих сановників Кастилії.

Невідомо, чи прочитав колись інфант Філіп призначений для нього твір домініканського ченця. Встановлено лише, що десь між 1542 та 1544 роками двома невідомими писарями з нього було знято копію, що знаходиться зараз в Історичному Архіві Королівського монастиря предикадорів (домініканців) у Валенсії [12]. Що стосується «дорослого» протографу – «Просторішого повідомлення», воно виявилося назавжди загубленим.

У якості визнання заслуг Лас-Касаса перед церквою та Кастильською короною наступного року йому було запропоновано посаду єпископа Куско (щоправда, деякі з сучасних дослідників вважають, що ця пропозиція в дійсності була спробою усунути Лас-Касаса з Іспанії і зменшити його вплив на двір і Раду Індій [13]). Лас-Касас відмовився під приводом, що це надто багата єпархія, управління якою не відповідає його ідеалу бідності; насправді він розумів, що у віддаленому Перу, де цілковито панували найбільш войовничо налаштовані конкістадори, він не матиме жодної змоги втілювати у життя свої погляди.

Тоді пізніше йому було запропоновано катедру в Чіапі, на кордоні Нової Іспанії та Гватемали, що вважалась однією з найбідніших в Індіях. Не бажаючи дратувати короля ще однією відмовою, а також розраховуючи на підтримку дружніх (як він вважав) віце-короля Нової Іспанії Антоніо де Мендоси та Президента Аудієнсії на Кордоні Дієго Мальдонадо, цього разу Лас-Касас погодився. Відповідне папське рішення було підписано 19 грудня 1543 р., 30 березня 1544 р. сталося висвячення на єпископа у севільській церкві Сан-Пабло, 8 вересня новий єпископ Чіапи відплив з Іспанії і, після зупинок у Санто-Домінго та Кампече, на початку березня 1545 р. прибув до центру своєї єпархії, міста Сьюдад-Реаль-де-Лос-Льянос-де-Чіапас.

Там спроби Лас-Касаса впровадити свої погляди у життя наштовхнулися на несамовитий спротив іспанських поселенців. Причому найбільш запекло чинили його не королівські урядовці, а конкістадорська маса, яка зметикувала, що ідеї дивакуватого ченця зазіхають на найсвятіше, найдорожче та найзаповітніше для неї: надію на швидке збагачення і неподільне панування над іншими. Й тому не було такої ницості, такої підлоти, такої гидоти й такої мерзоти, до якої не вдавалися б городяни Сьюдад-Реаля в Чіапі, щоб дошкулити своєму єпископові. Дійшло до того, що склали куплети, образливі для Лас-Касаса, та навчили ним дітей, щоб ті їх співали, коли йшли біля житла ненависного прелата.

Найбільш радикально налаштовані пропонували схопити єпископа і видати ватажку перуанських заколотників Гонсало Пісарро, «щоб той його повісив» [14]. Представники колоніальної влади, на підтримку яких сподівався Лас-Касас, зокрема, Дієго Мальдонадо, не мали бажання конфліктувати через нього з поселенцями і підкреслено зневажали єпископськими вимогами про допомогу та сприяння. У молитві, складеній імовірно наприкінці 1545 р., Лас-Касас казав:

«Господи, ти знаєш, чого я прагну у цьому, і бачиш, чого я досягнув, і чим є: голод, спрага, втома, загальна ненависть; якщо я обманюю себе, то у твоєму Євангелії я обманюю себе, але наскільки я в нього вірю, вірю, що я не обманююсь, але якщо я його не розумію, ти просвітиш мене, Господи, щоб я не був причиною збурень, якою я у цьому світі є» [15].

У середині травня 1546 р., після року і трьох місяців єпископського служіння, під приводом участі у синоді духівництва у Мехіко Бартоломе де Лас-Касас назавжди залишив Чіапас.

У столиці Нової Іспанії Лас-Касас дізнався про плачевну долю експедиції Ернандо де Сото у Флориду, у зв’язку із чим не пізніше кінця осені 1546 р. вніс доволі велике доповнення до відповідної глави «Найстислішого повідомлення», а також додав до нього відомості про події в Перу. Складається враження, що він мав намір комусь знов відіслати свій твір, але жодних відомостей про здійснення такого наміру немає.

У листопаді 1546 р. Лас-Касас відправився з Мехіко до Веракруса, а наприкінці грудня того ж року відбув у Європу (більше до Нового Світу він не повернувся). До Європи єпископ Чіапи прибув у березні 1547 р., причому з невідомих причин (імовірніше за все, у зв’язку із погодними умовами), не в Севілью чи Сан-Лукар, а в Лісабон. Після нетривалого перебування в Португалії та спілкування з місцевими домініканами, Лас-Касас відправився в Арагон, де в замку Монсон у зв’язку із кортесами Арагону перебував регент інфант Філіп. Лас-Касас був доброзичливо прийнятий правителем і добився від нього листів на користь домініканських місіонерів у Чіапі та деяких індіанських касиків Чіапи та Верапасу. В листопаді 1547 р., супроводжуючи принца-регента, Лас-Касас перебрався в Аранда-де-Дуеро поблизу Бургоса, потім у Сеговію, а з липня 1548 р. оселився у Вальядоліді, у колегіумі Сан-Грегоріо.

Там Лас-Касас знов повернувся до «Найстислішого». У 1548 році був підготовлений до видання дуже змінений текст, що мав назву «Узагальнена історія та найстисліше та правдиве повідомлення про те, що побачив і що записав превелебний отець брат Бартоломе де Ла-Пенья з ордену Проповідників з приводу гідного жалю та сумного сплюндрування Індій, островів і материку Північного моря» (La Historia sumaria y relación brevísima y verdadera de lo que vio y escribió el reverendo padre fray Bartolomé de la Peña, de la Orden de Predicadores, de la lamentable y lastimosa destruición de las Indias, islas y tierra firme del mar del Norte).

Щоправда, Ісасіо Перес Фернандес вважає, що автором цього тексту є не сам Лас-Касас, а один із його супутників, італієць за походженням Хордан де Піамонте [Jordán de Piamonte] [16]. Так чи інакше, робота над текстом не була завершена, імовірно, через певні події, що невдовзі стались у житті Лас-Касаса.

Ще за свого перебування в Чіапасі Лас-Касас склав інструкцію для священиків єпархії про порядок проведення сповідей («Сповідальник», «Confesionario»), де, між іншим, забороняв відпускати гріхи особам, які всупереч «Новим законам» утримували б індіанців у рабстві. При цьому, в якості обгрунтування такого припису Лас-Касас заперечував законність будь-яких підстав для рабства індіанців, у тому числі «справедливу війну» проти «бунтівників». Цей свій твір улітку 1546 р. Лас-Касас репрезентував на зібранні ченців у Мехіко.

І ось у 1548 р. до інквізиційного трибуналу Іспанії та до Ради Індій надійшов донос, що єпископ Чіапи проповідував, писав і вчив, мов у королів Кастилії немає справедливих і достатніх підстав, щоб здобути панування та владу над королівствами Америки, і що він поширював своє вчення у такий спосіб, щоб викликати заколоти та іншу незліченну шкоду [17]. Інквізитори не побачили у творі Лас-Касаса відхилень від католицької доктрини й далі справою займатися не стали [18].

Що ж стосується Ради Індій, то в ній побажали отримати від автора письмові пояснення. У зв’язку із цим Лас-Касас зайнявся написанням твору «Захист Сповідальника чи Попередження сповідникам єпископства Чіапи» («Apologia de libro del Confesonarío ú del Aviso a los confesores del obispado de Chiapa»). Оскільки він виявився досить великим за обсягом, у Раді зажадали зробити стислий витяг, і Лас-Касас склав коротший текст, «Тридцять пропозицій, щоб роз’яснити вчення книги, названої “Сповідальник”». За підсумками розгляду, завершеного у 1549 р., Рада Індій знайшла «Сповідальник» таким, що може завдати шкоду інтересам Корони, і наказала віце-королю Нової Іспанії зібрати та знищити всі його копії, що знаходилися б у колонії, що й було виконано під керівництвом тодішнього керівника мексиканських францисканців, запеклого ворога Лас-Касаса, Торібіо Мотолініа [19].

Між тим, відомий іспанський знавець класичних мов і давньогрецької філософії, королівський капелан і хроніст Хуан Хінес де Сепульведа (народився у 1490) написав у середині 1540-х років латинський діалог «Другий Демократес чи про справедливі причини війни з індіанцями» («Democrates alter sive de justis belli causis apud indios»). Там Сепульведа, між іншим, стверджував:

«За повним правом іспанці панують над цими варварами Нового Світу та прилеглих островів, які у розумі, винахідливості, доброчесності та людяності настільки ж поступаються іспанцям, як діти – дорослим, жінки – чоловікам чи негри – білим, і наявна між ними така ж відмінність, як між людьми лютими та жорстокими й людьми милосердими. Що могло відбутися з цими варварами більш належного і більш корисного, ніж те, що вони виявилися підпорядкованими владі тих, чиї розум, чесноти і релігія мають перетворити їх з варварів, які ледь заслуговують на ім’я людських істот, на цивілізованих людей, наскільки вони можуть ними бути?» [20].

Засновані на аристотелевих ідеях про природну нерівність людей, твори Сепульведи були одними з перших у європейській традиції пам’ятками так би мовити «наукового расизму». При цьому, нічого особистого у ставленні Сепульведи до корінного населення Америки не було: сам він у Західних Індіях ніколи не був, якихось прибутків чи зисків звідти не мав, і, мабуть, жодного живого індіанця не бачив. Деякі дослідники припускають, що «Другий Демократес» був інспірований головою Ради з Індій, прихильником рабства індіанців Лоаїсою чи навіть Кортесом [21], але це не більше, ніж здогади.

Сепульведа був взірцево схоластичним мислителем: славу йому принесли переклади творів Аристотеля, проте, переклав він їх з давньогрецької не низьким кастильським романсе, а піднесеною латиною. Індіанці для цього перекладача з однієї мертвої мови на іншу були не більше ніж відірваною від реальності ілюстрацією до власних логічних побудов. Якщо погляди Лас-Касаса були вистраждані його трагічним життєвим досвідом – бо і на Еспаньолі, і на Кубі в нього на очах і на руках вмирали живі люди з тремтячою ще плоттю та теплою кров’ю, – то доктрина Сепульведи була штучно сконструйованою із цитат і силогізмів улюбленою забавкою кабінетного схоласта.

«Другий Демократес» викликав різку критику з боку іспанських теологів і юристів, насамперед, учнів Віторії з Саламанкського університету, їхніх колег з Алькала-де-Енареса, а також Лас-Касаса, і не був дозволений до друку. На його захист Сепульведа надрукував у 1550 р. у Римі «Апологію книги про справедливі причини війни». Противники Сепульведи наполягали на забороні ввезення цієї книги до Іспанії, а Б. де Лас-Касас написав у відповідь «Захист думок єпископа Чіапи на користь свободи індіанців», який став поширювати у списках.

Розкол між найавторитетнішими теологами та юристами Кастилії викликав стурбованість двору, і для вироблення єдиної точки зору за розпорядженням Ради Індій було вирішено провести диспут між Сепульведою та його опонентами, яких репрезентував Лас-Касас. Диспут відбувся у Вальядоліді в колегіумі Санта-Крус у серпні – вересні 1550 р. і у квітні наступного року (у досить переосмисленому вигляді ця подія описана в романі французького письменника Жан-Клода-Кар’єра «La Controverse de Valladolid» («Диспут у Вальядоліді»), за яким знято однойменний фільм).

В якості арбітрів на диспуті були призначені тодішній глава домінікан Іспанії Бартоломе Карранса де Міранда, сповідник короля Домінго де Сото і керівник катедри теології вальядолідського колегіуму Сан-Грегоріо Мельчор Кано (всі –домінікани й прихильники поглядів Лас-Касаса). Єдиним францисканцем і опонентом Лас-Касаса серед призначених суддів був Бернардіно де Аревало, проте він через хворобу у диспуті участі не взяв.

Лас-Касас почав з того, що назвав погляди опонента «мерзотним блюзнірством», з яким «справедливо відкрито боротися, щоб подолати ту згубну злоякісну пухлину, яку воно містить з великою ганьбою та безчестям для християнського імені та згубою для роду людського» [22]. Сепульведа не залишився у боргу, увесь час натякаючи, хоч і у більш академічному стилі, на єретичність думок єпископа-емерита Чіапи. Обидві сторони демонстрували неабияку ерудицію, відточеність і дотепність теологічних, схоластичних та історичних аргументів, утім, насправді диспут виявився розмовою глухих.

Незадоволений результатами диспуту, Лас-Касас вирішив видати низку своїх творів, присвячених питанням захисту індіанців, для чого у січні 1552 р. відправився до Севільї. До цього часу залишається предметом дискусій між дослідниками питання, за який кошт було надруковано ці книжки, і чи отримав на це автор дозволи з боку влади. Р. Ернандес вважає, що Лас-Касас скористався своїм правом єпископа видавати трактати, на думку І. Переса Фернандеса ці книги було видано на підставі королівського привілею і за згодою Ради Індій (на що вказує королівський герб на палітурці), Ф. Домінгес Ребоїрас висловив думку, що видання було здійснено хоч і без офіційно оформленого дозволу, але за підтримки домінікан із севільського монастиря Сан-Пабло, членів Раді Індій, Каса-де-Контратасіон і навіть з відома великого інквізитора Вальдеса [23].

Так чи інакше, протягом 1552 – 1553 р. у севільських друкарнях Себастьяна Трухільо та Хакомо Кромбергера вийшли у світ вісім написаних у різний час творів Бартоломе де Лас-Касаса, серед них, імовірніше за все наприкінці листопада 1552 р., «Найстисліше повідомлення про сплюндрування Індій», надруковане готичними літерами на 92 сторінках у типографії Себастьяна Трухільо [24].

Вихід книжки у світ був практично не помічений сучасниками. При кастильському дворі відомості, що містились у «Найстислішому», й так знали, а більш широкі кола іспанських читачів того часу цікавило уславлення подвигів співвітчизників у Новому Світі, а не викриття їхніх злочинів. Єдиною відомою реакцією був обурений лист Торібіо Мотолінії королю від 2 січня 1555 р., в якому автор закликав монарха не піддаватися необгрунтованим докорам сумління, «які Лас-Касасом, єпископом, який був у Чіапі, навіюються Вам і членам Ваших Рад, і особливо через те, що він написав і зараз надрукував» [25]. Але оскільки особиста ворожнеча між двома видатними представниками орденів-суперників була всім відома, на це не звернули уваги.

По-справжньому прославленим і загальновідомим «Найстисліше повідомлення» стало вже після смерті автора (він помер 18 липня 1566 р.) і зробила його таким нідерландська революція, ідеологи та ватажки якої використали наведені Лас-Касасом матеріали для обгрунтування тези про диявольську природу іспанців узагалі. Водночас у 1571 р. в Перу вийшло з підпорядкування колоніальній владі так зване «Новоінкське царство», і до Мадрида надійшов донос, що це, мовляв твори Лас-Касаса підбурюють індіанців і деморалізують іспанців. Король Філіп II наказав конфіскувати всі примірники «Найстислішого», що знаходилися в Індіях, і вилучити з вальядолідського колегіуму Сан-Грегоріо інші папери Лас-Касаса. Але було вже запізно.

«Найстисліше» поширювалося по Європі як вибухова хвиля: у 1578 р. побачив світ фламандський переклад твору, 1580 року Вільгельм Оранський згадав «Найстисліше» у промові проти Філіпа II перед Генеральними Штатами, у 1597 р. побачив світ переклад німецькою. Твір іспанського єпископа взяли на озброєння й колоніальні суперники Іспанії: у 1579 р. було видано французький переклад, у 1583 р. – англійський. У 1598 р. було надруковано латинський переклад, у 1626 – італійський. У 1646 р. твори Лас-Касаса, в тому числі «Найстисліше повідомлення», побачили світ у повсталій проти іспанського короля Барселоні.

Через чотирнадцять років після цього, у 1660 р. арагонська інквізиція внесла твір єпископа Чіапи до «Списку заборонених книг» – крок недолугий стосовно книги, де слово «лютеранин» вжито як найміцніша лайка, і марний, беручи до уваги, що вся Європа вже 80 років читала її у перекладах. Але все це сталося без Лас-Касаса і всупереч його намірам. Насправді, Лас-Касас не піддавав критиці іспанців як іспанців, в нього здебільшого фігурують «cristianos», а не «castellanos» чи «españoles», німця Егінгера та італійця Галеано він таврує анітрохи не менше, ніж когось із кастильців, і при цьому залишається найвідданішим сином католицької церкви.

Текст Лас-Касаса є доволі складним для сприйняття сучасним читачем: він написаний важкою мовою, рясніє латинізмами та юридизмами, прямими цитатами зі Святого Письма та натяками на нього, а досить одноманітні описи жахіть десь з п’ятої сторінки починають втомлювати. У довжелезних складнопідрядних реченнях із вставними зворотами та незвичайним порядком слів думки, що висловлювалися на початку, нерідко губляться, допоки читач дістанеться кінця фрази. Перо вочевидь не встигало за бурхливим виром думок і пристрастей автора. Втім, ці якості притаманні багатьом пам’яткам іспанської барокової літератури.

На перший погляд, Лас-Касас і описані ним події Конкісти – це дуже далеко від України й жодним чином її не стосується. Проте, насправді така думка – позірність. Наслідки європейського завоювання Америки справили безпосередній і глибокий вплив на історичну долю українства.

Підневільна праця американських тубільців наситила Західну Європу дешевими монетарними металами, насамперед, сріблом. Завдяки Америці кількість срібла, що знаходилося в обігу в Європі, з 1520 до 1590 року зросла на 80 відсотків [26]. А це спричинило феномен «революції цін»: тобто, істотне зменшення купівельної спроможності золота та срібла та, як наслідок, різке зростання цін на продукти харчування. За час між 1500 та 1570 рр. індекс цін в Англії та південних Нідерландах зріс у 2,7 – 3 рази, а до 1580 р. – у 3,3 – 4 рази, в Іспанії ціни між 1500 та 1580 рр. зросли у 2,5 разу [27].

У той же час на сході Європи, якого срібний потік не досяг, ціни певний час залишалися стабільними або зростали значно повільніше. Як наслідок, «революція цін», точніше, її географічна нерівномірність, простимулювала виникнення та розвиток товарного зернового господарства на кріпосницькій основі в Речі Посполитій, у першу чергу, в Україні. З 1557 до 1583 року щорічна кількість збіжжя, що вивозилося через Гданськ (а це було здебільшого українське збіжжя), зросла в 1,6 рази, з 40 тисяч лаштів (84,3 – 84,9 тисячі тон) до 63 тисяч лаштів (132,8 – 133,8 тисячі тон), а до 1608 року – у 2,2 рази, до 87 тисяч лаштів (183 – 185 тисяч тон) [28].

У свою чергу виробництво товарного збіжжя призвело до поширення найбільш обтяжливих і жорстоких способів панщинної експлуатації, – фільварку з його триденною протягом тижня працею на пана, адже один лан фільварку давав дохід удесятеро більший, ніж селянські чиншові платежі з такого ж одноланового наділу [29]. На початку XVІI сторіччя понад п’ятої частини всіх зернових в Україні вирощувалось у фільварках [30].

Кров і піт мексиканського та перуанського індіанця, переплавлені у срібло Гуанахуато та Потосі, проросли в Україні панщинним маєтком (горезвісна «Устава на волоки», що детально регламентувала ведення панщинного господарства – це 1557 рік, всього через п’ять років після публікації «Найстислішого повідомлення»). Одне пекло, створене людьми для людей, народило на протилежному кінці земної кулі інше пекло. А воно спричинило спочатку майже безперервну хвилю селянсько-козацьких повстань 1591 – 1638 років, а потім, після десятиріччя «злотого спокою» – вибухнуло великою Визвольною війною, з усіма її наслідками.

«Найстисліше повідомлення» зазвичай публікується з гравюрами Йоганна Теодора де Брі [Iohann Theodor de Bry] (1561- 1623?) та Йодокуса ван Вінге [Jodocus van Winghe] (1544 – 1603). Їх було створено для латинського видання 1598 року (Narratio regionum indicarum per hispanos qvosdam devastatarum verissima. Oppenheimii, Tipus Hieronymi Galleri, MDCXIV). Художники в Америці ніколи в житті не були, й репрезентують як індіанців, так і конкістадорів у досить умовному вигляді: перших в образах оголених тіл з античних рельєфів, других – у двірських костюмах 90-х років XVI століття. Тим не менше, вони давно стали невід’ємною частиною видань «Найстислішого» та справляли не менше враження на читачів, ніж сам текст. Крім того, під впливом твору Лас-Касаса було створено деякі ілюстрації батька Йоганна Теодора, Теодора де Брі [Theodor de Bry] (1528 – 1598) до книги «Collectiones peregrinatiorum in Indiam Orientalem et Indiam Occidentalem, XIII partibus» (Francofurti, Matheo Merian publicatae, MDXC), що видавалася з 1590 по 1634 рр. у Франкфурті і більш відома як «Americae Parties».

Переклад тексту виконано за науково критичним виданням 2013 р.: Fray Bartolomé de Las Casas. Brevísima relación de la destrucción de las Indias. Edición, prólogo y notas de José Miguel Martínez Torrejón // Biblioteca Clásica de la Academia Real Española. Volumen 28. Madrid, Real Academia Española, MMXIII. Pgs. 1-112.

Примітки

1. Pérez Fernández, Isacio. Cronología documentada de los viajes, estancias y actuaciones de Fray Bartolomé de las Casas. Vol. 2. Bayamón, P.R., Centro de Estudios de los Dominicos del Caribe, 1984. P.518.

2. Вищий адміністративний орган управління іспанськими колоніями в Америці.

3. Лист датовано 20 грудня 1540 р. Див.: Orique, David Thomas. The Unheard Voice of Law in Bartolomé De Las Casas’s Brevísima Relación de la destruición de las Indias // A Dissertation Presented to the Department of History and the Graduate School of the University of Oregon, 2011. P.249; Wagner, Henry Raup; Parish, Helen Rand. of Bartolomé de Las Casas. University of New Mexico Press 1967. Pp. 106-107.

4. Торібіо Мотолініа писав, що Лас-Касас вивіз із собою до Іспанії чи то 27, чи то 37 справ із показаннями свідків («probanzas»); Г. Періш наводить свідчення, що ці папери, демонстрацією яких Лас-Касас супроводжував свої виступи, утворювали стос заввишки три фути (91 см.) (Orique, David Thomas. The Unheard Voice of Law. Pp. 254 – 255).

5. Hanke, Lewis. Estudio Preliminar // Bartolomé de Las Casas. Historia de las Indias, ed. Augustín Millares Carlo. Mexico, DF: Fondo de Cultura Económica, 1951. P.lxxv.

6. Pérez Fernández, Isacio. Inventario documentado de los escritos de Fray Bartolomé de las Casas. Vol. 1. Revisado por Helen Rand Parish. Bayamón, P.R., Centro de Estudios de los Dominicos del Caribe, 1981. Pp. 276 – 277.

7. Santa Cruz, Alonso de. Crónica del Emperador Carlos V. Volume 4. Madrid, Imprenta del Patronato de Huérfanos de Intendancia é intervención Militares, 1928. Pp. 216 – 217.

8. Sepúlveda, Juan Jinés de. Hechos del Emperador Carlos V, libro XXI.

9. Santa Cruz, Alonso de. Crónica del Emperador Carlos V. P.217.

10. Orique, David Thomas. The Unheard Voice of Law. P.254, n. 853;.

11. Ibidem. P.256, n. 858.

12. Archivo Histórico del Real Convento de Predicadores de Valencia, Manuscrito 80, fls.420-438.

13. Parish, Helen Rand. Las Casas as Bishop: A New Interpretation based on his Holograph Petition in the Hans P. Kraus Collection of Hispanic American Manuscripts. Washington, DC: Library of Congress, 1980. P. xiiiab; Orique, David Thomas. The Unheard Voice of Law. P.254

14. Fabié y Escudero, Antonio María. de Fr. Bartolomé de las Casas. Obispo de Chiapas. Vol. I. Madrid, Miguel Ginesta, 1879. Pp.179-180; Remesal, Antonio de. Historia de la Prouincia de S. Vicente de Chiapa … P.378.

15. Pérez Fernández, Isacio. Fray Bartolomé de Las Casas: brevísima relación de su vida, diseño de su personalidad, síntesis de su doctrina. Caleruega, Burgos: Editorial OPE, 1984. P. 58.

16. . Brevísima relación de la destruición de las Indias. Estudio crítico preliminar y edición con los nombres de los personajes aludidos, la identificación de los sucesos narrados, las fuentes de información utilizadas y muchas notas aclaratorias y críticas por Isacio Pérez Fernández. Bayamón, Puerto Rico, Universidad Central de Bayamón, 2000. Pp. 95-108.

17. Llorente, Juan Antonio. Vida de Don Fray Bartolomé de Las Casas, Obispo de Chiapa, en América // Colección de las obras del venerable obispo de Chiapa, don Bartolomé de las Casas, defensor de la libertad de los americanos. Tomo primero. Paris, 1822. Pp.64-65; Wagner, Henry Raup and Helen Rand Parish. The Life and Writings… Pp.170-172

18. Reboiras, Fernando Domínguez. «Y hasta agora no es poderoso el rey». Sobre monarquia y élites de poder en los orígenes de la Brevísima // Talleres de la memoria. Reivindicaciones y autoridad en la historiografía de los siglos XVI y XVII. Münster: LIT, Druck, 2005. Pp. 66–73.

19. Motolinia, Toribio. Carta del fray Toribio de Motolinía al emperador Carlos V // Toribio de Benavente. Historia de los Indios de la Nueva España. México, Chávez Hayhoe, 1941. P. 254.

20. Цит. за: , Enrique. 1492, el encubrimiento del otro. Madrid, Nueva Utopía, 1993, Pp. 72-73, notas al pie.

21. Див.: Parish, Helen Rand. Las-Casas // Concise Encyclopedia of Mexico. Ed. By Michael Werner. London and New York. Taylor & Francis Group, 2015. P. 321; Lupher, David A. Romans in a New World: Classical Models in Sixteenth-century Spanish America. Ann Arbor, The University of Michigan Press, 2009. P. 355, n.38; Dumont, Jean. El amanecer de los derechos del hombre: La controversia de Valladolid. Madrid, Ediciones Encuentro, 2009. Pp. 155-156; Clayton, Lawrence A. Bartolomé de las Casas: A Biography. Cambridge University Press, 2012. P. 350.

22. Controversia entre el autor y el doctor Juan Gines de Sepulveda, cronista del emperador Carlos-Quinto, seguida en presencia del consejo de Indias sobre los titulos de conquista y retencion de la soberama de America // Colección de las obras del venerable obispo de Chiapa, don Bartolomé de las Casas … P.451.

23. Hernández, Ramón. Los tratados impresos por Bartolomé de las Casas // Bartolomé de las Casas. Obras Completas. Vol. 10. Madrid, Alianza, 1998. Pp. 8–11; Pérez Fernández, Isacio. Estudio Preliminar // Las Casas. Brevísima relacion de la destruición de las Indias. Madrid, Editorial Tecnos, 1992. Pp. xiii; Reboiras, Fernando Domínguez. «Y hasta agora no es poderoso el rey» … Pp. 61-66. Огляд різних точок зору див.: Orique, David Thomas. The Unheard Voice of Law. Pp.266-269.

24. Bartolomé de las Casas. Brevísima relación de la destruición de las Indias. Bayamón, Puerto Rico, … 2000. Pp. 118, 123, 911.

25. Motolinia, Toribio. Carta del fray Toribio de Motolinía al emperador Carlos V. P. 253.

26. Підраховано за: Braudel F. Civilisation matérielle, économie et capitalisme, XVe – XVIIIe siècle. Tome I. Les structures de quotidien: le possible et l’impossible. – Paris, 1979. P.401; Earl J. Hamilton. Imports of American Gold and Silver into Spain, 1503-1660 // The Quarterly Journal of Economics, Volume 43, Issue 3 (May, 1929). –P.468.

27. Feldman G. D. Money, Prices and the Silver Industry during the Price Revolution // Review of Political Economy. Vol. 26, No. 4. October 2014. – P. 558 – 559.

28. Економічна історія України. Історико-економічне дослідження в двох томах. Том 1. – К., Ніка-Центр, 2011. – С. 378.

29. Там саме. – С. 375.

30. Там саме.