6. 6. Внесок українських діаспорних істориків і науковців з Великої України у вивчення минулого України козацької доби у Франції в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Луняк Євген

З другої половини ХХ ст. головним осередком української діаспорної науки у Франції стає осередок НТШ у передмісті Парижа Сарселі. Цей період характеризується відходом від наукової і публіцистичної діяльності та подальшою смертю таких місцевих корифеїв українознавства ще з початків ХХ ст. як Шульгин і Борщак. Втім, на перше місце в НТШ висуваються нові талановиті дослідники. Серед них у першу чергу треба назвати Аркадія Іларіоновича Жуковського (нар. 1922), одного з нинішніх старожилів місцевої української діаспорної історіографії. Впродовж багатьох років він здійснював у Франції титанічну подвижницьку роботу для ознайомлення французького суспільства з минулим і сьогоденням України. З 1960 по 1987 р. Жуковський викладав курс історії України в INALCO.

Хоча козацький період історії України не був головним в сфері наукових інтересів Жуковського, варто відзначити, що одна з перших його франкомовних наукових розвідок, опублікована в 1973 р., стосувалася саме українсько-молдавських культурних взаємин ХVІІ ст. [3177] Вочевидь, на обрання такої теми дослідження не в останню чергу вплинуло те, що сам історик був уродженцем Чернівців і до своєї еміграції внаслідок Другої світової війни жив на Буковині. В контексті козацької тематики можна також згадати статтю Жуковського «Мазепа та Франція Людовіка ХІV», надруковану в журналі «Échanges» («Ешанж» – «Обміни») в 1982 р. [3178]

Відмітимо, що часопис «Ешанж» був органом Франко-Українського товариства і публікував переважно матеріали, присвячені взаєминам між двома країнами. Серед статтей, вміщених тут, подекуди друкувалися розвідки, присвячені козацькій добі. Наприклад, роботи нинішньої директорки Української бібліотеки імені Симона Петлюри Ярослави Йосипишин «Українські козаки й турецька облога Відня» [3179] та «Юрій Кульчицький і віденська кава» [3180]. Варто наголосити, що цей заклад впродовж багатьох років залишається головним осередком українського життя в Парижі. Між іншим, саме на сторінках «Ешанж» почали друкуватися перші наукові та публіцистичні праці одного з кращих сучасних французьких дослідників козацької доби в Україні Ярослава Лебединського (нар. 1960) [3181].

Повертаючись до Жуковського, відзначимо, що ним було також видано кілька ознайомчих франкомовних українознавчих праць. Насамперед згадаємо його узагальнюючу «Історію України від витоків до сьогодення», видану в 1993 р. і перевидану в 2005 р., «Короткий нарис історії України» (1997), а також нарис «Франція та Україна», написаний у співавторстві з Анатолієм Максимовичем Зленком (тодішнім послом України у Франції) й опублікований в 1998 р. [3182]

Завдяки зусиллям Жуковського в 1997 р. була видана найкраща у франкомовному світі публікація, присвячена найвідомішому українському історику «Михайло Грушевський. Його життя та творчість». Книга, видана на честь 130-річчя з дня його народження (воно припало на 1996-й рік), складається з п’яти розділів, кожен з яких торкається окремих аспектів життя та діяльності науковця. І розділ, присвячений аналізу біографії та наукової діяльності Грушевського, складається з трьох розвідок про нього, написаних Жуковським: «Михайло Грушевський. Його життя та творчість», «Історична схема Михайла Грушевського», «Михайло Грушевський і Франція».

Наступні чотири розділи є зібранням матеріалів про Грушевського або творів його самого, виданих французькою. У ІІ розділі «Французи про Михайла Грушевського», вміщено вітальні телеграми на честь 60-річчя науковця (1926) та некролог (1934). ІІІ і ІV розділи («Праці історичні та історико-літературні Михайла Грушевського» та «Політичні статті Михайла Грушевського») наводять десять франкомовних творів самого Грушевського. І нарешті V розділ містить докладну бібліографію наукових праць Грушевського та історичних розвідок про нього [3183]. Дана публікація є одним з найважливіших доробків грушевськознавства у Франції.

До козацької тематики звертався ще один відомий діаспорний історик у Франції, сфера наукових досліджень якого в цілому пов’язана з ХХ ст. Мова йде про наукового та громадського діяча Володимира Косика (нар. 1924). В 1974 р. він написав невеличку й маловідому розвідку «Політика Туреччини стосовно України в 1711-1714 рр.», з якою автору цих рядків пощастило ознайомитися в машинописі в Українській бібліотеці імені Симона Петлюри в Парижі [3184]. В 1993 р. Косик опублікував науково-популярний історичний нарис «Україна та українці» [3185].

А ось роботи іншого дослідника Івана Вергуна майже виключно пов’язані з діяльністю козацтва. Останній відзначився тим, що одним з небагатьох серйозно зайнявся вивченням проблеми участі українських козаків у Тридцятирічній війні на боці Франції в 1645-1646 рр. під проводом Хмельницького, зокрема, й у бойових діях під Дюнкерком. Український варіант його статті «Чи козаки Хмельницького брали участь в облозі Дюнкерку в 1646 році?» був опублікований спочатку в лондонському журналі «Визвольний шлях» (1980), а згодом з нагоди 350-річчя початку Хмельниччини й окремим виданням [3186].

Мабуть, не останню роль у виборі цієї теми Вергуном відіграло те, що у Франції він мешкає саме у Дюнкерку й більшість його творів було надруковано саме тут. Щоправда, практично всі вони мали невеличкий обсяг, виходили обмеженими, а подекуди й одиничними накладами, й тому не мають широкої відомості. Хоча автор деякі з них публікував у місцевій пресі. Серед франкомовних розвідок Вергуна згадаємо праці «Запоріжжя» (2001) [3187], «Україна, описана французами» (2001) [3188], «Україна, країна козацька» (2002) [3189]. В 2003 р. з нагоди наближення 350-ї річниці Переяславської ради Вергун опублікував розвідку «Переяславський договір (1654) та його наслідки для України» [3190]. Втім, останні роботи є не стільки науковими, скільки популярними й спрямовані на поширення та пропаганду козацької історії України.

Серед франкомовних козакознавчих нарисів, що походили від закордонних українців і друкувалися фактично в одиничних екземплярах, так би мовити, «для домашнього вжитку», можна згадати роботу Миколи Ковальського «Запорозькі козаки» (1986), виконану на друкарській машинці. Цей примірник нами був виявлений в Українській бібліотеці імені Симона Петлюри в Парижі [3191].

Українська діаспора у Франції завжди з великою увагою ставилася до вшанування важливих історичних річниць своєї далекої батьківщини. Вже відзначалося, що з’являлися публікації присвячені до 300-річниці Переяславської ради (Шульгин, 1954; Вергун, 2003), 350-річчя початку Хмельниччини (Вергун, 1998). Українська греко-католицька церква в Західній Європі на ознаку 350-річчя Берестейської унії (1946), яка в СРСР ознаменувалася силовим знищенням цієї церкви, виступила з протестом проти цього насильства. Було перекладено французькою та видано у бельгійському Монсі працю Дамаскина Поповича «Католицька церква в Західній Україні». У цьому нарисі розглядалася історія української церкви й, зокрема, становлення унії [3192].

В 2009 р. з нагоди наближення 300-річчя виходу «Конституції» Пилипа Орлика французький журналіст Володимир Гаврилюк (нар. 1921) опублікував у Парижі франкомовний нарис «Українська конституція 1710-го року», на обкладинці якого було позначено «Перша конституція в Європі» [3193]. А в ювілейному для цієї події 2010 р. побачила світ книга з майже аналогічною назвою, підготовлена до друку Лебединським [3194].

За сприяння української наукової громади у Франції в 1985 і 2002 рр. перевидано таке важливе першоджерело з історії України середини ХVІІ ст. як «Опис України» Боплана [3195].

З українських кіл у Франції протягом всього ХХ ст. не припиняли виходити окремі узагальнюючі нариси української історії. Так, брошура «Україна в минулому й теперішньому часі» (1970) просякнута ідеологією віковічної боротьби України за своє визволення, починаючи від часів козацтва й завершуючи дисидентами з Радянської України сьогодення [3196].

Найкращим знавцем історії України ХVІ-ХVІІІ ст. і діяльності українського козацтва серед сучасних французьких науковців, безумовно, є Ярослав Лебединський. Вихід «Опису України» Боплана в 2002 р. був підготовлений до друку саме ним. Народжений у Парижі, як вияснив автор цих рядків, цей історик ще в дитинстві визнав свою українську ідентичність і навіть обрав у якості імені для своїх українознавчих розвідок саме ім’я Ярослав Лебединський замість французького, отриманого ним при народженні. Тож, гадаємо, не буде помилкою віднести цього дослідника до української діаспорної історіографії.

Серед творів Лебединського пряме відношення до теми нашого розгляду мають праці «Козацька та кавказька зброя, а також традиційна зброя Східної Європи» (1990) [3197], «Історія козаків» (1995) [3198], «Козаки: войовниче товариство між вольностями та потугами. Україна. 1490-1790» (2004) [3199], «Україна: історія в запитаннях» (2008) [3200]. Завдяки науковій творчості цього історика французьке суспільство має змогу отримувати чітку та детальну інформацію про Україну козацької доби та про саме козацтво взагалі. Топоніміка, понятійна та іменна складова його праць є суто українськими.

Зауважимо, що книги Лебединського, як правило, багато ілюстровані, що дає гарну нагоду унаочнити викладений ним історичний матеріал. Володіючи українською та російською мовами, Лебединський має змогу доносити до французької інтелектуальної громадськості новітні досягнення сучасної української історіографії. В його розвідці «Козаки: войовниче товариство між вольностями та потугами. Україна. 1490-1790» бачимо, наприклад, в списку бібліографії посилання на роботи таких відомих дослідників козацтва як Олена Михайлівна Апанович, Віктор Анатолійович Брехуненко, Юрій Андрійович Мицик, Сергій Миколайович Плохій, Іван Сергійович Стороженко. Лебединського треба визнати також найкращим популяризатором історії козацької України в сучасній Франції.

Серед найвідоміших французьких істориків українського козацтва та минулого нашої країни в ХVІІ-ХVІІІ ст. слід визнати Ірину Дмитришин, ученицю Бовуа, авторку найкращого дослідження, присвяченого життю та діяльності Григора Орлика, написаного переважно за матеріалами французьких архівів [3201]. Робота Дмитришин не лише висвітлює діяльність гетьманича в Європі, але й дозволяє краще усвідомити політику Франції стосовно України в ХVІІІ ст. Дане дослідження було написане жінкою-істориком на основі власної докторської дисертації на тему «Українська карта у французькій закордонній політичній грі Людовіка ХV: Орлики та козацька нація» [3202].

Доречно зауважити, що Лебединський і Дмитришин є колегами по роботі в INALCO, а також співпрацюють із видавництвом «Harmattan» («Арматтан») з публікації книг з українознавчої тематики, що виходять в серії «Українська присутність». Саме в даній серії побачили світ перевидання «Опису України» Боплана (2002), «Богдана Хмельницького» Меріме (2007) та «Марусі» Етцеля-Сталя і Марко Вовчок (2008). Остання публікація була підготовлена до друку саме Іриною Дмитришин. В цьому ж видавництві була опублікована й «Конституція» Пилипа Орлика (2010).

Твори Лебединського «Україна: історія в запитаннях» та Дмитришин про Григора Орлика також були опубліковані в цій серії видавництвом «Арматтан». В 2003 р. у французькому перекладі Дмитришин та Лебединського тут було також опубліковано твір відомого українського письменника й есеїста Миколи Юрійовича Рябчука «Від Малоросії до України» [3203].

Українські історики у Франції не припиняють друкуватися в місцевій науковій періодиці. Наприклад, можна згадати Лорана Татаренка з його розвідкою «Народження Берестейської унії: римська курія та поворот 1595 р.», опублікованою в «Кає дю монд рюс» [3204].

Велике значення у розвитку французьких історичних досліджень про Україну мають спільні франко-українські колоквіуми, що проводилися в другій половині ХХ ст. за активної участі французьких та українських діаспорних діячів. Одним з перших проявів такої українознавчої співпраці стало проведення у лютому 1955 р. в католицькому університеті бельгійського міста Левен «Тижня українських студій», наслідком якого стала публікація брошури «Україна в рамках сходу Європи» (1957) [3205].

Нагадаємо, що вихід цього збірника, який містив матеріали про історичну окремішність України від Росії та про придушення національних прав українців в Росії та Радянському Союзі, співпав з початком десталінізації та відносної лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР. Між іншим, тут вміщено одну з останніх робіт Олександра Шульгина «Україна крізь віки (між Сходом і Заходом)» [3206]. Українська складова збірника представлена також працями філософа та культуролога Івана Мірчука (1891-1961), філософа, психолога та соціолога Олександра Кульчицького (1895-1980), правника Романа Якемчука (нар. 1925) та ін.

18 січня 1973 р. в паризькому Інституті слов’янських студій за підтримки його керівника Роже Порталя відбувся франко-український колоквіум, присвячений 250-й річниці з дня народження Григорія Сковороди [3207]. У роботі цього наукового зібрання взяли участь П’єр Паскаль, Аркадій Жуковський, Олександр Кульчицький, Кирило Митрович, Володимир Янів (1908-1991). Даний колоквіум з нагоди ювілею Сковороди являє собою майже унікальне явище у французькому науковому житті, коли розгляд історії України ХVІІІ ст. практично ніяк не перетинається з діяльністю козацтва.

Відмітимо, що Паскаль, який головував на цих зборах, у своїй доповіді «Сковорода, життя мандрівного мудреця» звернув увагу на основні штрихи біографії видатного українського мислителя [3208]. Доповідь Жуковського була присвячена історичній ролі Києво-Могилянської академії у культурному, науковому та просвітницькому житті тогочасного українського суспільства та впливу цієї альма-матер на становлення Сковороди як філософа [3209]. Митрович і Кульчицький головний акцент зробили на власне аналізі його філософських поглядів [3210]. Підсумкова доповідь Янова стосувалася історичного значення мислителя. Між іншим, у ній він відмітив майже цілковиту невідомість цього оригінального українського філософа у Франції [3211]. Підсумком цього наукового колоквіуму став вихід у 1976 р. збірника матеріалів про Сковороду, який став першою і на даний час єдиною книгою у Франції присвяченою його життю та діяльності.

Ще однією постаттю, котра мала пряме відношення до козацької доби в Україні, проте не була пов’язана безпосередньо з козацьким станом, і яка викликала увагу французьких науковців став Петро Могила. 5 листопада 1996 р. у французькій столиці відбувся франко-український колоквіум з нагоди 400-річчя з дня народження цього відомого релігійного та культурно-просвітнього діяча [3212]. До проведення цього наукового зібрання активно долучився й уряд незалежної України. В якості співорганізаторів цього наукового заходу виступили ЮНЕСКО (цю установу представляла Мадлен Гобей, директор відділу мистецтва і культурної діяльності ЮНЕСКО), НТШ і посольство України у Франції.

Особливо слід відзначити важливу роль у проведенні цього колоквіуму та підготовці й опублікуванню його матеріалів тодішнього Надзвичайного та Повноважного Посла України у Французькій республіці, відомого сходознавця Юрія Миколайовича Кочубея, який разом із Жуковським став упорядником збірника матеріалів про митрополита-просвітника. Доволі потужним виглядає й представництво на цьому заході науковців з Великої України. Крім Кочубея, котрий виступив з франкомовною доповіддю «Життя та твори митрополита Петра Могили» [3213], тут бачимо імена істориків Івана Федоровича Кураса, Петра Петровича Толочка, а також патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета (Денисенка).

З французького боку зі своїми доповідями на цьому заході виступили серед інших наукові та релігійні діячі. Так, виступ Жана-П’єра Арріньйона з університету Пуатьє був присвячений збереженню та реставрації київської архітектурної спадщини в добу Петра Могили [3214]. Домініканець-отець Бернар Дюпюї (нар. 1925), керівник теологічного центру «ISTINA» («ІСТИНА»), виступив з доповіддю на тему «Погляди Петра Могили стосовно релігійної єдності» [3215]. Треба зауважити, що Дюпюї досліджував історію унійних процесів в Україні у ХVІ-ХVІІ ст. і в 1990 р. опублікував історико-теологічну розвідку щодо Берестейської унії [3216].

Звичайно ж, певною мірою представником французької сторони можна назвати й Аркадія Жуковського, доповідь якого носила назву «Петро Могила, фундатор Київського колегіуму (академії) та реформатор освітньої галузі в Україні» [3217].

Оскільки збірник мав вже яскраво виражений характер двосторонньої співпраці, частину матеріалів, між іншим, виступи патріарха Філарета, Кураса та Толочка подано в ньому українською мовою.

Важливе місце серед двосторонніх наукових заходів посідає П’ятий міжнародний франко-український колоквіум «Козаки України», що відбувся 6-8 червня 1991 р. у Сорбонні. Саме тоді після зникнення «залізної завіси», що відділяла українську наукову громадськість від світу, в останній рік існування Радянського Союзу в роботі цього поважного наукового зібрання вперше змогла взяти участь група істориків з Великої України. Зі своїми доповідями у царині козакознавства виступили такі знані вітчизняні дослідники та культурні діячі як Олена Апанович, Павло Сохань, Ганна Швидько, Віктор Брехуненко, Микола Жулинський, Володимир Ленченко, Юрій Кочубей, Віктор Коптілов, Михайлина Коцюбинська, Сергій Кілессо, Олександр Федорук, Григорій Логвин, Григорій Панич, Тарас Філенко, Ніна Герасимова-Персидська. Українську діаспорну науку представляли Аркадій Жуковський, Еміль Крюба, Георгій Грабович, Теодор Мацьків, Ольга Вітошинська, Ольга Камель-Мадзюкова. Серед західних науковців, що взяли участь у роботі колоквіуму, можна згадати Мішеля Кадо, Жиля Венстена, Удо Жермана, Марії Деляпер’єр (нар. 1941), Жерара Абенсура (нар. 1933), Франсуа Делябріоля (1926). Історики та літературознавці обговорили широкий спектр питань, що стосувалися минулого українського козацтва. Наслідком роботи колоквіуму став вихід у світ у Парижі переважно франкомовного збірника (кілька статтей були англомовними) наукових матеріалів у 1995 р., який знайшов свого читача серед французької аудиторії, зацікавленої козацькою тематикою [3218].

Як можна побачити з переліку учасників колоквіуму, українське представництво стало не тільки найбільш чисельним на ньому, але й визначальним. Напевно, доречно буде відзначити, що в опублікованих матеріалах роботи історичної секції даних наукових засідань поміж імен Соханя [3219], Мацьківа [3220], Ленченка [3221], Швидько [3222], Апанович [3223] і Брехуненка [3224] можна побачити ім’я лише одного француза – Венстена, котрий зробив доповідь на тему «Османська імперія та початки козацької проблеми (1545-1555)» [3225]. Щоправда, дана доповідь в цілому повторювала положення вже опублікованої ним статті «Прелюдія козацької проблеми у відповідності до реєстрів про османські збитки в 1545-1555 рр.».

Отже, в цій компанії українських істориків-козакознавців Венстен виявився єдиним французом, якщо, звичайно, не рахувати таким Жуковського, розвідка якого, вміщена тут, мала назву «Французькі джерельні публікації з приводу українських козаків від Боплана до Меріме» [3226].

З проголошенням незалежності України та розпадом СРСР українські історики отримали широкі можливості для наукового обміну з зарубіжними країнами та представлення свого доробку в іноземній фаховій періодиці. До цього публікації науковців з Радянської України в зарубіжних виданнях, тим більше з капіталістичних країн, були рідкісним виключенням. Серед тих, кому вдалося пробитися зі своїми розвідками за «залізну завісу», необхідно згадати Ярослава Дашкевича, котрий опублікував в паризькому вірменістичному журналі «Revue des Études Arméniennes» («Ревю дез Етюд Арменьєн» – «Огляд вірменських студій») низку історичних статтей. Деякі з них торкалися життя вірменської громади в Україні в ХVІ-ХVІІІ ст. [3227]

Одним з поважних французьких часописів, який нині регулярно друкує матеріали з українознавчої тематики, є «Кає дю монд рюс». Треба підкреслити, що до редколегії цього журналу входять такі відомі науковці як Ален Безансон, Елен Каррер д’Анкосс, Марк Ферро, Шанталь Лемерс’є-Келькеже, Жорж Ніва, Жиль Венстен та ін.

Про увагу цього наукового періодичного видання до України свідчить, наприклад, той факт, що в 1995 р. цілий його том (Т. 36. – № 4) було присвячено нашій державі. На сторінках даного випуску було вміщено розвідки таких культурних і наукових діячів України, Росії та Польщі як Мирослав Володимирович Попович, Вадим Леонтійович Скуратівський, Костянтин Борисович Сігов, Олександр Миколайович Архангельський, Володимир Михайлович Каденко, Віктор Вікторович Коптілов, Ігор Іванович Виноградов, Адам Міхнік, Леонід Кушелевич Фінберг. Єдиний француз, стаття якого була також опублікована в даному номері «Кає дю монд рюс», був історик-славіст Жорж Ніва (нар. 1935), котрий виступив у якості редактора цього випуску [3228]. Щоправда, здебільшого тематика матеріалів щодо України, надрукованих тут, стосувалася історії ХІХ-ХХ ст.

Серед праць українських дослідників, опублікованих в «Кає дю монд рюс», найбільше історії України ХVІ-ХVІІІ ст. торкаються роботи Олени Володимирівни Русиної щодо російсько-литовських взаємин у ХІV-ХVІ ст. (2005) [3229], Іллі Володимировича Зайцева стосовно протурецької політики Петра Дорошенка (2009) [3230], Андрія Васильовича Блануци про шляхетський земельний ринок у Волинському воєводстві в ХVІ ст. (2009) [3231].

Безпосереднє відношення до історії козацької України має також російськомовна стаття єврейського історика Веніаміна Лукіна щодо єврейських громад Поділля в ХVІІ-ХVІІІ ст. (2000) [3232].

Цікавість французького суспільства до такого історичного явища як українське козацтво залишається постійною й визначає перспективи подальших козацьких досліджень у Франції. На жаль, прикрим симптомом для нашої держави є достатньо пасивна розробка українознавчої тематики власне французькими істориками. Впродовж останнього століття основними дослідниками вітчизняного минулого у Франції залишаються переважно саме тамтешні українці.

Примітки

3176. Ruze A. Ukrainiens et Roumains (IXe-XXe siecle): Rivalites carpatho-pontiques. – P.: L’Harmattan, 1999. – 304 p.

3177. Joukovsky A. Relations culturelles entre l’Ukraine et la Moldavie au XVIIe siecle // Revue des etudes slaves. – 1973. – T. 49 (VIIe Congres international des slavistes). – Fascicule 1-4. – P. 217-230.

3178. Joukovsky A. Mazepa et la France de Louis XIV // Echanges. – P., 1982. – № 48. – P. 65–67.

3179. Josypyszyn J. Les Cosaque d’Ukraine et le siege de Vienne par les Turcs // Echanges. – P., 1984. – № 56. – P. 15-29.

3180. Josypyszyn J. Jurij Kultchytsky et le cafe viennois // Echanges. – P., 1984. – № 56. – P. 29-31.

3181. Lebedynsky Y. L’Ukraine est en Europe // Echanges. – P., 1984. – № 56. – P. 7-11; Lebedynsky Y. Ethnogenese des Ukrainiens // Echanges. – P., 1986. – № 62. – P. 1-52.

3182. Joukovsky A. Histoire de l’Ukraine des origines a aujourd’hui. – Paris: Dauphin, 1993. – 324 p.; (reed. 2005); Joukovsky A. Abrege de l’histoire de l’Ukraine. – Paris: La societe d’imprimerie periodiques et d’editions, 1997. – 62 p.; Joukovsky A., Zlenko A. La France et l’Ukraine – Paris: Dauphin, 1998 – 84 p.

3183. Мykhailo Hrouchevskyi. Sa vie et son oeuvre…

3184. Kosyk W. La politique de la Turquie a l’egard de l’Ukraine. 1711-1714. – 1974. – Dactylo. – 42 p. – Українська бібліотека імені Симона Петлюри.

3185. Kosyk W. L’Ukraine et les Ukrainiens. – P.: Publications de l’Est Europeen, 1993. – 174 p.

3186. Verhun J. Les Cosaques d’Ukraine ont-ils pris part au siege de Dunkerque en 1646?.. – P. 93-117; Вергун І. Чи козаки Хмельницького брали участь в облозі Дюнкерку в 1646 році?..

3187. Verhun J. Zaporijjia. – Dunkerque, 2001. – 12 p.

3188. Verhun J. L’Ukraine decrite par des Francais. – Dunkerque, 2001. – 150 p.

3189. Verhun J. L’Ukraine, pays des Cosaques. – Dunkerque: L’Est Europeen, 2002. – 55 p.

3190. Verhun J. Le traite de Pereyaslav (1654) et ses consequences pour l’Ukraine. – Dunkerque, 2003. – 32 p.; Вергун І. Переяславський договір (1654) та його наслідки для України. – Дюнкерк, 2003. – 34 с.

3191. Kovalsky N. Les Cosaques Zaporogues. 22 septembre 1986. – Dactylo. – 35 р. – Українська бібліотека імені Симона Петлюри.

3192. Popowycz D. L’Eglise Catholique en Ukraine Occidentale. Traduit de l’ukrainien par H. Collet. – Mons: Service de presse catholique Ukrainienne en Europe Occidentale, s.a. (1949?). – 47 p.

3193. Hawryluk V. Constitution ukrainienne 1710. – P.: Beaurepaire-Pole SaA, 2009. – 191 p.

3194. Lebedynsky I. La «Constitution» Ukrainienne de 1710: La pensee politique des elites Cosaques d’Ukraine. – P.: L’Harmattan, 2010. – 111 p.

3195. Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie / Introduction de Christian Nicaise. – Rouen: L’Instant perpetuel, 1985. – /12/+112 p.; Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002.

3196. L’Ukraine dans le passe et dans le present. – P., 1970. – 23 p.

3197. Lebedynsky I. Les armes cosaques et caucasiennes et les armes traditionnelles d’Europe Orientale. – P.: Editions du Portail, 1990. – 136 p.

3198. Lebedynsky I. Histoire des Cosaques. – P.: Terre Noire, 1995. – 270 p.

3199. Lebedynsky I. Les Cosaques: Une societe guerriere entre libertes et pouvoires. Ukraine. 1490-1790. – P.: Errance, 2004. – 251 p.

3200. Lebedynsky I. Ukraine: Une histoire en questions. – P.: L’Harmattan, 2008. – 272 p.

3201. Dmytrychyn I. Gregoire Orlyk…

3202. Lebedynsky I. Les Cosaques: Une societe guerriere entre libertes et pouvoires. Ukraine. 1490-1790… – P. 2.

3203. Riabtchouk M. De la «Petite-Russie» a l’Ukraine. Traduit de l’ukrainien par Iryna Dmytrychyn et Iaroslav Lebedynsky. Preface d’Alain Besancon de l’Institut. – P.: L’Harmattan, 2003. – 207 p.; Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націє творення. – К: «Критика», 2000. – 303 с.

3204. Tatarenko L. La naissance de l’union de Brest: la curie romaine et le tournant de l’annee 1595 // Cahiers du monde russe. – 2005. – T. 46. – № 1-2. – Janvier-juin. – P. 345-354.

3205. L’Ukraine dans le cadre de l’est europeen. – Louvain: Editions Nauwelaerts; P.: Beatrice-Nauwelaerts, 1957. – 205 p.

3206. Choulguine A. L’Ukraine a travers les siecles (entre l’Est et l’Ouest) // L’Ukraine dans le cadre de l’est europeen… – P. 39-60.

3207. Skovoroda philosophe ukrainien. Preface de Pierre Pascal, professeur honoraire a la Sorbonne. Colloque tenu le 18 janvier 1973 a l’Institut d’Etudes Slaves de Paris a l’occasion du 250e anniversaire de la naissance de Skovoroda (1722-1972). – P.: Institut d’Etudes Slaves, 1976. – 121 p.

3208. Pascal P. Skovoroda, la vie d’un sage itinerant (1722-1794) // Skovoroda philosophe ukrainien… – Р. 7-16.

3209. Joukovsky A. L’Academie de Kiev – lieu de formation de Skovoroda // Skovoroda philosophe ukrainien… – Р. 17-31.

3210. Mytrowytch K. Elements platoniciens de la philosophie de Skovoroda // Skovoroda philosophe ukrainien… – Р. 33-53; Koultchytskyi A. Skovoroda – philosophe de la connaissance de soi-meme et precurseur du personnalisme // Skovoroda philosophe ukrainien… – Р. 55-110.

3211. Janiw W. Importance historique de Skovoroda // Skovoroda philosophe ukrainien… – P. 111-118.

3212. Pierre Mohyla. Actes du Colloque consacre au 4eme Centenaire de sa naissance (Siege de l’UNESCO, le 5 novembre 1996). Textes reunis et presentes par Jurij Kochubej et Arkady Joukovsky = Петро Могила. Акти колоквіуму, присвяченого 400-річчю від дня народження (ЮНЕСКО, Париж, 5 листопада 1996 р.). Упорядкували Юрій Кочубей та Аркадій Жуковський. – Paris (Париж): Aux editions du Dauphin, 1997. – VIII+94 p.

3213. Kochubej J. La vie et les oeuvres du Metropolite Pierre Mohyla // Pierre Mohyla… – P. 23-29.

3214. Arrignon J.-P. Sauvegarde et restauration de l’heritage architectural de Kyїv sous le regne de Pierre Mohyla (1632-1647) // Pierre Mohyla… – P. 71-76.

3215. Dupuy B. Les vues de Pierre Mohyla sur l’unite religieuse // Pierre Mohyla… – Р. 42-50.

3216. Dupuy B. Recherches sur l’Union de Brest. – P.: Centre d’Etudes Istina, 1990. – 72 p.

3217. Joukovsky A. Pierre Mohyla, fondateur du College (Academie) de Kyїv et reformateur de l’enseignement en Ukraine // Pierre Mohyla… – P. 51-60.

3218. Les cosaques de l’Ukraine. Role historique: representations litteraires et artistiques. Actes du 5e colloque international franco-ukrainien. Textes reunis et presentes par Michel Cadot et Emile Kruba. – P.: Presses de la Sorbonne Nouvelle, 1995. – 295 р.

3219. Sohan’ P. Les problemes de collecte et de publication du patrimoine historique de la cosaquerie ukrainienne // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 17-24.

3220. Mackiw T. The Cossack-Polish peace treaty of 1649 in Pierre Chevalier’s «Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne» Paris, 1663 // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 43-50.

3221. Lencenko V. La Sic zaporogue, capital cosaque du XVIe au XVIIIe siecle // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 51-59.

3222. Svyd’ko H. L’otaman Kost’ Hordijenko, chef de la Sic des Zaporogues // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 61-66.

3223. Apanovyc O. L’activite historique constructive de la cosaquerie ukrainienne // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 67-74.

3224. Brexunenko V. Les relations entre la cosaquerie ukrainienne et celle du Don aux XVIe et XVIIe siecles // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 75-83.

3225. Veinstein G. L’Empire ottoman et les premices du probleme cosaque (1545-1555) // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 35-41.

3226. Joukovsky A. Les publications-sources francaises au sujet des Cosaques ukrainiens, de Beauplan a Merimee // Les cosaques de l’Ukraine… – P. 25-34.

3227. Dachkevytch I. Sur la question des relations armeno-ukrainiennes au XVIIe siecle // Revue des Etudes Armeniennes. Nouvelles serie. – P., 1967. – T. 4. – P. 261-296; Dachkevytch I. L’etablissement des Armeniens en Ukraine pendant les XIe-XVIIe siecles // Revue des Etudes Armeniennes. Nouvelles serie. – P., 1968. – T. 5. – P. 329-367; Dachkevytch I. L’imprimerie armenienne a Lvov (Ukraine) au XVII-e siecle // Revue des Etudes Armeniennes. Nouvelles serie. – P., 1969. – T. 6. – P. 355-371; Dachkevytch I. Materiaux pour l’histoire des colonies armeniennes en Ukraine, se trouvant dans les bibliotheques de Cracovie et de Wroclaw // Revue des Etudes Armeniennes. Nouvelles serie. – P., 1970. – T. 7. – P. 451-472; Dachkevytch I. Les historiens armeniens en Ukraine au XVIIIe siecle // Revue des Etudes Armeniennes. Nouvelles serie. – P., 1972. – T. 9. – P. 385-424; Dachkevytch I. Les marchandises armeniennes en Ukraine, Pologne et Lituanie au XVIIe siecle // Revue des Etudes Armeniennes. Nouvelles serie. – P., 1981. – T. 15. – P. 341-354.

3228. Cahiers du monde russe. – 1995. – T. 36. – № 4. – Оctobre-decembre (L’Ukraine ancienne et nouvelle: Reflexions sur le passe culturel et le present politique de l’Ukraine). – P. 385-516.

3229. Rusina E. La similitude du dissemblable. La Russie et la grande-principaute de Lituanie XIVe – milieu du XVIe siecle // Cahiers du monde russe. – 2005. – T. 46. – № 1-2. – Janvier-juin. – P. 39-50.

3230. Zajcev I. V. La politique turque de Petro Dorosenko: documents du fonds de Wojciech Bobowski a la BNF // Cahiers du monde russe. – 2009. – T. 50. – № 2-3. – Avril-septembre (Eastern Europe, 1650-1730. Crises, conflicts, and new starts). – P. 511-532.

3231. Blanuca A. V. Le marche foncier de la noblesse dans le district de Luck de la voivodie de Volhynie 1566-1599 (d’apres les registres des tribunaux territoriaux et chatelains) // Cahiers du monde russe. – 2009. – T. 50. – № 2-3. – Avril-septembre (Eastern Europe, 1650-1730. Crises, conflicts, and new starts). – P. 287-299.

3232. Лукин В. Неопалимая купина. Еврейские общины Подoлии: столетие после Хмельнитчины // Cahiers du monde russe. – 2000. – T. 41. – № 4. – Оctobre-decembre. – P. 451-494.

Подається за виданням: Євген Луняк Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях. – К.-Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2012 р., c. 703 – 712.