Мегалітичний культовий комплекс на Дністрі
В.С.Артюх (Львів), Б.Т.Радуш (Чернівці), В.А.Станкевич (Львів)
На протязі 1995 – 1997 рр. археологічна група експедиції “Дністер” при участі Львівського та Чернівецького університетів провела розвідувальні роботи поблизу с.Комарів Кельменецького р-ну Чернівецької обл.
На вершині плато, в урочищах “Вінниця” і “Гринчук”, на протязі майже 600 м виявлено стіну з вертикально стоячих оброблених плит і стовпів. В середині кам’яної стіни зафіксовано дорогу шириною 4 – 5 м, яка з обох боків також обгороджена кам’яними плитами і стовпами і яка веде в глибину плато. Її довжина 110 м.
Споруда орієнтована : північ-захід, південь-схід. Висота 70 – 80 м над рівнем Дністровського водосховища. З двох боків кам’яну загорожу замикають залишки скельних масивів, можливо зруйнованих землетрусом. По всьому схилу аж до берега Дністра розкидані кам’яні уламки. На багатьох з них збереглися зображеня солярних знаків. На залишках скелі в урочищі “Гринчук”, в північно-західній частині плато збереглось стилізоване зображення фантастичного звіра, який нагадує дракона, в закрученому хвості якого є солярний знак у вигляді кола. Поруч з цією ж скелею виявлено невеликий грот карстового походження зі слідами опрацювання на стінах і на стелі, який нагадує гробницю з куполовидною сферою. Далі за гротом, на наступній скелі, спостерігається не дуже чітке зображення якогось птаха. На вершині плато, де стоять кам’яні споруди, зараз знаходиться сучасне с.Комарів. На віддалі 100 м від цих споруд в загорожах збереглись окремі кам’яні плити і стовпи. Деякі присадибні ділянки мають овальну або колоподібну форму. Коли уважно придивились, виявилось, що огорожі складені з опрацьованих вертикально стоячих кам’яних плит. Ніхто з мешканців не зміг сказати, звідки ці плити і скільки часу стоять.
З берега водосховища водою були вимиті кам’яні плити. На одній з них, площа якої біля 5 кв.м, виявлені вирубані в твердій породі вапняку різноманітні знаки, в окресленій прямокутній рамці. Після того, як зробили прорис, окремі групи знаків стали нагадувати сузір’я. Близькі до цього типу знаки виявлено ще на одній плиті, яка лежить в воді, і на інших кам’яних уламках, розсіяних на березі водосховища. Виявився тут і кам’яний стовп, який нагадує антропоморфного ідола, розміром 180(80(60 см.
Окремо треба виділити, що біля джерела, на спуску до Дністра, стоять 2 кам’яних ящики, вирубані з твердої породи вапняку, які нагадують саркофаги. Мешканці села твердять, що ці кам’яні ящики стоять тут дуже давно. Згадують легенду, що ще турки напували з них своїх коней. Вдалось встановити, що в 30-ті роки ці саркофаги вже стояли біля джерела. Ще три подібні кам’яні ящики виявлено в різних місцях села.
В скелі “Хрестище”, в північно-західній частині села Комарів, ще в 1995 р. було досліджено штучно врубаний грот під назвою “Турецька хата”, який знаходиться на висоті 8 – 10 м від підошви скелі. Його ширина 18 м, глибина 5 м, висота 6 м. В середині грота збереглися вирубані в вапняковій породі жертовник і крісло. В шурфі біля підніжжя скелі, в верхніх шарах знайдено фрагменти гончарної кераміки давньоруського часу, а нижніх шарах, на глибині 0.6 – 1.0 м вже зустрічаються фрагменти ліпного посуду більш раннього часу.
На сусідній горі “Веприк”, на західному схилі, на одному з кам’яних уламків, збереглось барельєфне стилізоване зображення людської голови, увінчаної прикрасою, яка нагадує тіару. Величина зображення 45 см.
Попередньо можна припускати, що на краю плато, в урочищах “Вінниця” і “Гринчук”, над долиною Дністра знаходився великий культовий комплекс, обгороджений кам’яними плитами по периметру. Орієнтовно їх висота 2 – 2.5 м. На вершині плато були споруди типу кромлехів. Площа їх розповсюдження поки що не встановлена. Збереглась і алея з кам’яних плит, яка можливо доходила до Дністра. На західному схилі гори “Веприк” стояла вирубана в скелі на повний зріст людська постать, висотою приблизно 5 – 6 м. Можливо після землетрусу скелі були зруйновані і їх розкидало по схилах. Але нижні частини скель збереглись до наших днів. Відносно датування цього пам’ятника поки що важко що-небудь сказати. На протилежному березі Дністра, в скельному масиві знаходиться Бакотський печерний монастир.
В минулому столітті там проводили дослідження археологи В.Б.Антонович і К.М.Мельник, а в 60-ті і 70-ті роки – Б.О.Тимощук і І.С.Винокур. Ще в 1883 р. К.М.Мельник виявила залишки стіни циклопічної кладки, а також опрацьовані плити біля цієї стіни. Ще пам’ятають про вапнякові брили, які мали форму неправильної піраміди, на яких було зображено дві людські постаті.
В 1961 році Б.О.Тимощук в одній із печер біля с.Бакота розкопав язичницьке капище епохи бронзи, яке датується 2000 – 1750 рр. до н.е. В кінці 60-х років І.С.Винокур дослідив біля Бакотського монастира дохристиянські святилища перших віків н.е.
Культовий комплекс біля с.Комарів найбільш близький до типу дохристиянських пам’ятників біля с.Бакота. Поки що датування його може бути від епохи бронзи до перших віків нашої ери. Більш точне датування – це питання наступних досліджень. Площа цього культового пам’ятника за попередніми даними була дуже великою. Крім урочищ “Вінниця” і ”Гринчук”, мегалітичні споруди були не тільки на краю, але й по всьому плато. Можливо, вони були і на горі “Веприк”. З протилежного боку с.Комарів, в скелі “Хрестище”, знаходилось в гроті язичницьке капище. В древньоруський час, в епоху існування Бакотського монастира, там можливо знаходився спостережний пункт. Збереженість всього культового комплексу задовільна. Можлива його реконструкція.
Література
Мельник Е.Н. Следы мегалитических сооружений в некоторых местностях Южной России. – Труды 6 Археологического Съезда, Одесса, 1886 г., т. 1, с. 120.
Свєшніков І.К. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці 3 – на початку 2 тисячоліття до н.е. – К. : 1974 р., с. 164.
Винокур І.С. Історія лісового Подністров’я та Південного Побужжя. Від кам’яного віку до середньовіччя. – Київ-Одеса : 1985 р., с. 41.
Винокур И.С. Языческие изваяния Среднего Поднестровья. – “История и археология юго-западных областей СССР начала нашей эры”, М., 1967 г., с. 139.
Винокур І., Горішній П. Бакота.–Кам’янець-Подільський, центр Поділлезнавства. 1994 р., с. 197–211.