Адміністративно-територіяльний поділ Заславщини
наприкінці XVIII – початку ХХІ ст.

Сергій Єсюнін

Одним із важливих питань у дослідженні історії того чи іншого населеного пункту або певного реґіону є з’ясування його адміністративно-територіяльного підпорядкування та устрою. Стосовно м. Ізяслава та Заславщини, то найбільш активні адміністративно-територіяльні перетворення відбувалися від кінця ХVIII до середини ХХ ст.

1793 – 1797 рр. Утворення та формування губерній

У результаті другого поділу Польщі в 1793 р. Поділля й Волинь були приєднані до Російської імперії. У відповідності з указом Сенату від 23 квітня 1793 р. на приєднаній до Росії території утворено Заславське та Брацлавське намісництва (губернії) і Кам’янецьку область [Полное собрание законов Российской империи (далі ПСЗРИ). Собрание 1. – Т. 23. – № 1712.]. Указом сенату від 1 травня 1795 р. на території, що входила в Заславську та Брацлавську губернії і Кам’янецьку область, утворено Волинську, Подільську і Брацлавську губернії [ПСЗРИ. – Т. 23. – № 17323.].

Одна зі сторін медалі, викарбуваної з нагоди загарбання Російською імперією "південноросійських областей"

У Волинській губернії було сформовано Володимирську, Домбровецьку, Житомирську, Заславську, Ковельську, Лабунську, Луцьку, Новоград-Волинську, Овруцьку, Острозьку, Радомишльську, Рівненську і Чуднівську округи (повіти) [ПСЗРИ. – Т. 23. – № 17352.]. Центром Волинської губернії було визначено м. Новоград-Волинський (згодом м. Житомир) [ПСЗРИ. – Т. 23. – № 17354.].

З приходом до влади Павла І, 12 грудня 1796 р. був виданий Указ «Про новий розподіл держави на губернії». Брацлавська губернія була ліквідована [ПСЗРИ. – Т. 23. – № 17634.]. Її територія, за винятком приєднаних до Київської губернії Липовецького, Махнівського, П’ятигірського і Сквирського повітів, відійшла до Подільської губернії [ПСЗРИ. – Т. 23. – № 18117.]. Разом з тим Базалійський, Дубенський, Кременецький, Старокостянтинівський і Ямпільський повіти Подільської губернії увійшли до складу Волинської губернії [ПСЗРИ. – Т. 23. – № 18117.].

1797 – 1920 рр. Подільська та Волинська губернії. Чотириступенева система управління (центр – губернія – повіт – волость)

У 1797 – 1803 рр. відбулося укрупнення повітів Подільської та Волинської губерній. Коли були остаточно сформовані межі повітів, 19 липня 1804 р. був виданий остаточний штат цих губерній [ПСЗРИ. – Т. 28. – № 21404. ]. До складу Подільської губернії увійшло 12 повітів: Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинськнй, Кам’янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький і Ямпільський. До складу Волинської губернії увійшло також 12 повітів: Володимир-Волинський, Дубенський, Житомирський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський, Старокостянтинівський.

З початку XIX ст. до перших років радянської влади (1920 р.) кількість повітів і їх межі на Поділлі та Волині залишалися незмінними. У повітах сільський устрій складався з громад, які обирали старосту. Декілька громад (тобто сіл) становили одну волость, в адміністративному центрі якої діяла волосна управа. У першій половині XIX ст. волості створювалися лише в тих районах губернії, які були населені державними селянами. Поділ всієї території губернії на волості введений у ході здійснення селянської реформи 1861 р., що дозволило повсюдно з 1866 р. встановити чотириступеневу систему управління (центр – губернія – повіт – волость). Зміни кількости та меж волостей протягом другої половини ХІХ ст. були незначними, та до початку ХХ ст. волосний поділ набув сталого характеру.

Отже, на початку ХХ ст. північна частина теперішньої Хмельницької области входила до складу Волинської губернії і, зокрема [Населенные места Волынской губернии. – Житомир, 1911.]:

Заславського повіту, що мав 16 волостей: волосні центри – містечко Антоніни, містечко Білогородка, село Бутівці, містечко Гриців, село Жуків, місто Заслав, містечко Лабунь (нині – Новолабунь Полонського району), село Михнів, село Нове Село, містечко Славута, містечко Судилків, село Сульжин, село Тернавка, село Хоровець, село Хролин, містечко Шепетівка;

Старокостянтинівського повіту – 13 волостей: містечко Авратин, містечко Базалія, містечко Волочиськ, село Корчівка, містечко Красилів, містечко Кульчини, містечко Купель, село Маначин, село Решнівка, село Сковородки, місто Старокостянтинів, містечко Теофіполь, село Чернелівка.

До того ж, деякі населені пункти теперішньої Хмельницької области утворювали більшість волостей у складі Острозького повіту (із 15 – 9) з центрами село Ганнопіль, село Довжки, село Кунів, містечко Ляхівці (нині Білогір’я), село Переросле, село Плужне, село Семенів, село Старий Кривин, село Уніїв (нині – Ставищани Білогірського району), а також Новоград-Волинського повіту з центрами містечко Берездів, містечко Остропіль, містечко Полонне, та Кременецького повіту з центрами містечко Ямпіль і село Святець.

1920 – 30 рр. Кам’янецька, Проскурівська і Шепетівська округи. Ліквідація губерній і утворення триступеневої системи управління (район – округа – центр)

Перша світова війна та визвольні змагання 1917 – 1920 рр. внесли певні корективи в адміністративно-територіяльний поділ краю. Так, наприкінці 1920 р., після підписання мирної угоди між радянською стороною і Польщею був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини – до Польщі відійшли 6 повітів, а також 5 волостей Острозького повіту, 1 волость Новоград-Волинського повіту та частина волости Овруцького повіту. Враховуючи це, у Волинській губернії в 1921 р. провели нове розмежування повітів, що залишилися [Земельная площадь Волынской губернии 1918 г. – Житомир, 1922. – С. 1-3.]. Зокрема, Острозький повіт був скасований, Заславський повіт став містити в собі 23 волості, Старокостянтинівський – 15 волостей. Був утворений Полонський повіт, у який ввійшли 14 волостей.

Отож, у 1921 р. до Заславського повіту входили наступні 23 волості: Антонінська, Білогородська, Бутовецька, Грицівська, Жуківська, Заславська, Михнівська, Новосільська, Славутська, Судилківська, Сульжинська, Тернавська, Хоровецька, Шепетівська, а також волості, що відійшли від Острозького повіту: Довжоцька, Ганнопільська, Кривинська, Кунівська, Ляховецька, Плужанська, Перерослівська, Семенівська, Уніївська. Разом з тим, до новоствореного Полонського повіту від Заславського відійшли Лабуньська та Хролинська волості [Земельная площадь Волынской губернии 1918 г. – Житомир, 1922. – С. 105-106.].

Утворення в 1922 р. СРСР викликало проведення адміністративно-територіяльної реформи. В основу нового районування території України, яке розпочалося в 1923 р., були покладені рішення ВУЦВК про здешевлення радянського апарату й наближення його до населення. При введенні нового адміністративно-територіяльного поділу враховувалося також економічне значення майбутніх адміністративних центрів, господарські і культурні зв’язки населених пунктів.

За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1923. – № 18-19. – С. 559, 561-562.] були скасовані повіти та волості й затверджений поділ республіки на округи та райони. Місце первинних громад зайняли сільради. У Волинській губернії створено Житомирську, Коростенську і Шепетівську округи. Отже, Шепетівська округа, до якої ввійшла територія Заславського, Старокостянтинівського й частин Новоград-Волинського та Полонського повітів, мала в складі районів:

1. Антонінського, утвореного з Антонінської, Новосільської і Тернавської волостей;

2. Базалійського – з Базалійської, Корчівської і частини Купільської волостей;

3. Берездівського – з Берездівської і Хоровецької волостей;

4. Ганнопільського – з Ганнопільської, Довжоцької і Жуківської волостей;

5. Грицівського – з Бутовецької, Грицівської і Сульжинської волостей;

6. Заславського – з Білогородської, Заславської і Михнівської волостей;

7. Красилівського – з Красилівської, Кульчинської і Чернелівської волостей;

8. Ляховецького – з Ляховецької, Семенівської, Уніївської і Ямпільської волостей;

9. Плужнянського – з Кунівської, Перерослівської і Плужнянської волостей;

10. Полонського – з Воробіївської, Дерев’янської, Лабунської і Полонської волостей;

11. Славутського – з Кривинської і Славутської волостей;

12. Старокостянтинівського – з Остропільської, Решківської, Сковородківської і Старокостянтинівської волостей;

13. Теофіпольського – з Святецької, Теофіпольської і частини Авратинської волостей;

14. Шепетівського – з Судилківської, Хролинської і Шепетівської волостей.

За постановою ВУЦВК і Раднаркому УРСР від 21 липня 1924 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1924. – № 29. – С. 592.] Берездівський район Шепетівської округи був розформований.

З утворенням округ і районів стала очевидною доцільність ліквідації губерній і переходу на триступеневу систему управління (центр – округа – район). Питання про розформування губерній обговорювалося на IX Всеукраїнському з’їзді Рад, що відбувся 5 – 10 травня 1925 р. За постановами цього з’їзду і ВУЦВК від 3 червня 1925 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1925. – № 29 – 30. – С. 435.] губернії були ліквідовані.

1930 – 35 рр. Двоступенева система управління (район – центр). Утворення областей та перехід на триступеневу систему управління (район – область – центр)

Суцільна колективізація сільського господарства вимагала нової перебудови системи управління, розширення прав місцевих органів державної влади, перетворення районів в основну ланку адміністративно-територіяльного поділу. Відбулося укрупнення, а потім ліквідація округ, що робилося, як було наголошено, для наближення органів державного управління до трудящих мас і скорочення витрат на радянський апарат.

Отже, постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 13 червня 1930 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1930. – № 14. – С. 449-450.] на території Української СРР було розформовано 13 округ, у тому числі Кам’янецька, Могилівська, Тульчинська і Шепетівська. Територія Шепетівської округи ввійшла до Бердичівської округи.

За постановою ЦВК і РНК СРСР від 23 липня 1930 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1930. – № 37. – С. 400.] і ВУЦВК і РНК УРСР від 2 вересня 1930 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1930. – № 23. – С. 687.] на території Української СРР округи були ліквідовані, у результаті чого був здійснений перехід до двоступеневої системи управління (центр – район). На території сучасної Хмельницької области було встановлено 40 районів. Колишні окружні центри Кам’янець-Подільський, Проскурів і Шепетівка підпорядковувалися відповідним райвиконкомам [Збірник узаконень УРСР. – 1930. – № 23. – С. 688.].

У відповідності з постановою ВУЦВК від 3 лютого 1931 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1931. – № 33. – С. 58 – 60.] проведено укрупнення районів. На території колишніх Кам’янецької, Проскурівської й Шепетівської округ було розформовано 13 районів із відповідними приєднаннями до інших районів. Ліквідований за цією постановою Плужнянський район увійшов до складу Заславського.

Для забезпечення успішного виконання завдань соціялістичного будівництва і посилення конкретного керівництва всіма галузями народного господарства постановою IV позачергової сесії ВУЦВК від 9 лютого 1932 р. [Державний архів Хмельницької области (далі ДАХО). – Ф. Р. – 335 – оп. 1, спр. 627 – арк. 26.] на території Української СРР було утворено 5 областей: Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Харківська та Одеська. Таким чином відбувся перехід на триступеневу систему управління (центр – область – район).

До Вінницької области була віднесена й територія сучасної Хмельницької области в складі 27 районів, у тому числі й Заславського.

Постановою ЦВК УРСР від 26 лютого 1935 р. [Там само.] було створено Остропільський район і знову відновлені райони: Базалійський, Берездівський, Вовковинецький, Красилівський, Миньковецький, Плужнянський, Старосинявський, Чорноострівський.

1935 – 37 рр. Прикордонні округи

Для посилення оперативности керівництва господарським і соціяльно-культурним будівництвом у прикордонних районах постановою ЦВК УРСР від 4 травня 1935 р. [Збірник узаконень УРСР. – 1935. – № 13. – С. 3-4.] на території західної частини Вінницької области були утворені Кам’янець-Подільська, Проскурівська і Шепетівська округи.

Шепетівська округа мала в складі наступні райони: Антонінський, Берездівський, Грицівський, Заславський, Ляховецький, Полонський, Плужнянський, Славутський, Теофіпольський, Шепетівський.

Таким чином на території Вінницької области, що прилягала до кордону, на два роки було встановлено особливий напіввійськовий адміністративний поділ, який включав проміжну ланку – прикордонну округу.

1937 – 57 рр. Утворення Кам’янець-Подільської области

Згідно з постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 р. [Червоний Кордон. – № 222 (2407) за 24 вересня 1937 р.] була утворена Кам’янець-Подільська область, а прикордонні округи ліквідовані. У склад области ввійшло 36 районів, серед яких Заславський та Плужнянський.

У травні 1941 р. обласний центр Кам’янець-Подільської области був перенесений з м. Кам’янця-Подільського до м. Проскурів [ДАХО. – Ф. Р. – 338 – оп. 1, спр. 261 – арк. 19.].

1941 – 1944 рр. Адміністративно-територіяльний устрій під час німецької окупації

У липні 1941 – квітні 1944 рр. область перебувала під окупацією німецьких загарбників, які встановили новий адміністративно-територіяльний устрій.

Кам’янець-Подільська область була окупована протягом 2 – 18 липня 1941 р. Вже у серпні – вересні окупаційна влада створила свій адміністративно-територіяльний устрій.

20 серпня 1941 р. на окупованій німецьким військом тери-торії було створено Райхскомісаріят «Украіне» в складі 6 генеральних округ – Волинь-Поділля, Житомир, Київ, Дніпропетровськ, Крим, Ми-колаїв. Окремо виділялися землі Дистрикт-Галичина (належала до Генеральної губернії) і Трансністрія (належала до Румунії) [ДАХО. – Ф. Р. – 420 – оп. 1, спр. 15 – арк. 5.]. Адміністративним центром Райхскомісаріяту «Украіне» стало місто Рівне.

Кам’янець-Подільська область увійшла до генеральної округи «Во-линь-Поділля» (адм. центр – Брест). Відповідно до постанови головного комісара Поділля на території области окупаційна влада утворила де-в’ять округ, або гебітскомісаріятів [Український Голос. – № 1 за 30 вересня 1941 р.], куди входили райони:

1. Кам’янець-Подільська округа з районами Кам’янець-Подільським, Староушицьким, Орининським, Смотрицьким.

2. Дунаєвецька округа з Дунаєвецьким, Миньковецьким, Новоушицьким, Віньковецьким і Солобковецьким районами.

3. Ярмолинецька округа з Ярмолинецьким, Городоцьким, Сатанівським районами.

4. Проскурівська округа з Проскурівським, Фельштинським, Чорноострівським, Волочиським районами.

5. Лятичівська округа з Лятичівським, Деражнянським, Вовковинецьким і Меджибізьким районами.

6. Старокостянтинівська округа з Старосинявським, Грицівським, Остропільським і Старосинявським районами.

7. Антонінська округа з Антонінським, Красилівським і Базалійським районами.

8. Заславська округа з Заславським, Плужнянським, Ляховецьким і Теофіпольським районами.

9. Шепетівська округа з Шепетівським, Полонським, Берездівським і Славутським районами.

У кожному селі було утворено управи із виборними старостою та писарем.

Німецька адміністративна система проіснувала до приходу радянських військ від 1 січня (північні райони области) до 4 квітня (південні райони) 1944 р.

Після Другої світової війни, у 1945 – 46 рр., пройшла хвиля перейменувань. На ознаменування 300-річчя возз’єднання України з Росією на честь видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 р. [Радянське Поділля. – № 12 (6868) за 17 січня 1954 р.] м. Проскурів перейменовано в м. Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область – у Хмельницьку.

1957 – 65 рр. Укрупнення районів (10 районів)

Указами Президії Верховної Ради УРСР у 1957 – 1959 рр. на території Хмельницької области було ліквідовано 13 районів. Так, у відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 вересня 1959 р. [Радянське Поділля. – № 188 (8325) за 25 вересня 1959 р.] був ліквідований Плужнянський район з віднесенням його території до Білогірського й Ізяславського районів.

У відповідності з постановою грудневого Пленуму ЦК КПУ (1962 р.) про завдання Комуністичної партії України по виконанню рішень листопадового Пленуму ЦК КПРС «Про розвиток економіки СРСР і перебудову партійного керівництва народним господарством» Президія Верховної Ради Української РСР 30 грудня 1962 р. видала Указ про укрупнення сільських районів на території УРСР. Згідно з Указом в Хмельницькій області сформовано 10 районів. Серед інших – Ізяславський район (центр – м. Ізяслав) в складі [Радянська Україна. – № 2 (12563) за 3 січня 1963 р.] міста Ізяслав, селищ міського типу Білогір’я і Ямпіль, сільрад Ізяславського і Білогірського районів та Великопузирківської, Новосільської, Сахновецької, Тернавської і Христівської Антонініського району, Поляхівської і Човгузівської Маїнуїльського (таку назву у 1959 – 1963 рр. мав Теофіпольський р-н) району.

1965 – 2006 рр. Утворення та існування сучасного поділу
(20 районів)

Відставка генсекретаря М. Хрущова в листопаді 1964 р. викликала нові зміни адміністративного устрою. Зокрема, було скасовано введену за його ініціятивою в 1962 – 63 рр. організацію радянських органів за виробничим принципом, відновлено частину районів.

Отже, Президія Верховної Ради УРСР Указом від 4 січня 1965 року [Радянське Поділля. – № 2 (9683) за 5 січня 1965 р.] внесла зміни в адміністративне районування та відновила Білогірський, Деражнянський, Новоушицький, Славутський, Хмельницький, Чемеровецький райони. Було затверджено 16 районів области: Білогірський, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Ізяславський, Кам’янець-Подільський, Красилівський, Летичівський, Новоушицький, Славутський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Чемеровецький, Шепетівський, Ярмолинецький.

Президія Верховної Ради УРСР Указом від 8 грудня 1966 р. [Хмельницька область. Адміністративно-територіальний поділ на 1971 рік. – Львів, 1971.] утворила в Українській РСР 81 новий район. У тому числі по Хмельницькій області: Віньковецький, Полонський, Старосинявський, Теофіпольський. Таким чином у 1965 – 66 рр. від Ізяславського району було знову відокремлено Білогірський район та частину території Теофіпольського.

Від 1966 р. до складу Хмельницької области входить 20 районів (Білогірський, Віньковецький, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Ізяславський, Кам’янець-Подільський, Красилівський, Летичівський, Новоушицький, Полонський, Славутський, Старокостянтинівський, Старосинявський, Теофіпольський, Хмельницький, Чемеровецький, Шепетівський та Ярмолинецький).

Протягом 1966 – 2006 рр. змін у районуванні більше не відбувалося, проводилися лише незначні зміни (утворення, об’єднання, перенесення центрів тощо) по сільським радам згідно рішень облвиконкому.

На завершення додамо, що деяким населенним пунктам сучасної Заславщини за розглянутий час змінили назви.

Окремі перейменування населених пунктів Ізяславського району