До Михаїла Козловського

Рідні, любезненькі!

Несеся воздухами до Вас, мої миленькії, шпарка ластівка, ой ластівка ж то, ластівка! Такої ще ніхто зроду не бачив, бо не то іно, що гарно виспівує та щебече, та так, мов примовляє, а то ще і на зиму не ховаєся, і все снується, і все літає, і все виспівує, що забудеш і біду, і горе, і смуток, і журбу, і, здається тобі, що завсіда весна. От така-то летить до Вас ластівка!

При ластівці ступає вагою сановитий, сумний, казав би-сь престарий, Могила і заглядає не так, як ластівка, весело в віконця, а ступає під землю в могили, цілує давній порох, обнімає кості, а, нагорнувши там сили у свої груди, гуляє з вітрами по степах або з вороном попід небеса. От так, братчику! Потішся з ними, полюбуйся, пожурися і поплач, а небавком назад їх до нас пришли.

Коли-сь, може, деякий знайшов жемчуг, що мать наша Русь розронила, заховай або до нас передай: всьо то разом нанизане вчиниться великим сяющим намистом для шиї пишної цариці. Може, з моїх нісенітниць знайшов-єсь дещо, пришли мені, щоб я передав Головацькому, може, єму ся дещо знадобить. Ми от так якось жиємо, та й наш маленький, видиться, не. слабший; раді би-смо, щоб і Ви ніколи смутку не зазнали. Бувайте нам здорові та веселі.

М. Ю. Шашкевич.

От, от, був би-м забув. Основ’яненкових повістей другую книжку потому пришлемо. Прехороша там Маруся, окаянний п’янюга Ничипір і таки живісінький на патреті солдат; побачиш сам небавком, коли «Ластівку» і Могилу не довго у себе забавляти будеш, бо вони чужі; вже з Основ’яненком довше будеш балакав. Треба мені тонісінького паперцю на лист до Устияновича, а не маю, лиш такий, якого тобі дві болони на заміну посилаю; уділи мені, будь ласкав. Маркіян.

От ще одно, мої любенькії! Наш маленький захотів на святого Николая охреститися. Отже ж вже і ми з ним разом дуже а дуже лебедимо: не відмагайтесь, будьте ласкаві, і будьте через хрест святий рідними нашому синові вдруге.

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 132 – 133.