Микола Устиянович

Устиянович Микола Леонтійович (25.11 (7.12) 1811 – 22.10 (3.11) 1885) – український письменник і громадський діяч.

Народився у (нині – районний центр Львівської обл.) у міщанській родині. Учився у Львові – в початковій школі (1820 – 1824), гімназії (1824 1830), Львівському університеті (1830 – 1832, 1838). Після закінчення греко-католицької семінарії (1838) був священиком у с. (1838 – 1841), містечку (1841 – 1870), потім – у Сучаві (нині в Румунії, 1870 – 1885), де й помер.

В юності захоплювався польською патріотичною ідеєю (1829 – 1830) і мало не вступив у ряди повстанців. Від 1835 р. увійшов до українського гуртка М. Шашкевича, почав писати і друкувати (1836) українські поезії, за що стягнув на себе підозру поліції.

Поліцейський нагляд тривав аж до революції 1848 р., під час якої Устиянович був одним з ініціаторів «Собору руських вчених», що працював у Львові у жовтні 1848 р. На соборі він обстоював єдність усіх українських земель і розвиток літератури на народній мові. В цей же час (1848 – 1849) були написані його найкращі прозові і поетичні твори. В 1860 р. у Львові була надрукована збірка його творів (Поэзии Николая Устияновича. Часть первая).

В 1861 – 1866 роках був депутатом Галицького сейму (обласної ради) від округу Стрий-Сколе. Від цього часу він перестав писати українською мовою і перейшов на «язичіє». В 1868 р. Устиянович був одним із співзасновників товариства «Просвіта» у Львові.

Література

Франко І. (некролог). – Зоря, 1885, № 21, с. 251 – 252; Зібрання творів у 50-и томах, К., 1980 р., т. 26, с. 380 – 383.

М. Ж., 19.01.2016 р.