«Давно уже я не писал стихов....»

Евгений Гребенка

Давно уже я не писал стихов.

Прошел мой сон поэзии прекрасной!..

Мне жить теперь тепло и ясно,

Но не видать уже волшебных снов…

А было время – пел я мотыльков

И пышный сад украинской природы,

Мне нравились лазоревое воды

И в небе строй летучих облаков,

И плакал я, когда певец свободы,

Слепой кобзарь, мне пел про казаков.

Но сон прошел, тот сон красноречивый, –

Хоть, может быть, он был и бестолков.

Проснулся я: кругом так суетливо

Хлопочет наш индустриальный век;

Торгует всем – и смотрит горделиво

На брата современный человек…

Да, числ ряды поэзию сменили,

И многие, что прежде ей служили,

В коммерческий пустились оборот!..

К тому наш век, как видите, идет;

И право, странно в чудном веке этом

Хоть в шутку быть мечтательным поэтом.

Простите ж мне мой стихотворный бред

И там когда-нибудь в садах Украины

Вы вспомните, что есть у вас сосед,

Который был ошибкою, случайно,

На смех людям, как говорят, поэт.

1846 г., сентября 10. Петербург

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1897, кн. 1, с. 10 – 11, без заголовка, з датою: «1846 г., сентября 10, Петербург».

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Тексту вірша в першодруку передує замітка публікатора (який підписався ініціалами О. Л.):

Невідомий вірш Є. П. Гребінки.

Цей вірш знайдений нами в альбомі померлої ще 1859 р. малоросійської поміщиці Уляни Степанівни Ловцової, за першим чоловіком Сулимової, яка заснувала відомий у Києві «Сулимівський дім». Вона була сусідкою Гребінки по маєткові, бо серед інших їй належало в Пирятинському повіті Полтавської губернії село Мар’янівка, суміжне з селом Гребінчин Яр. За свідченням осіб, які її знали, У. С. Ловцова була жінкою освіченою, під час перебування в Петербурзі взимку любила підтримувати знайомство з письменниками і вченими, наприклад з відомим Стасовим, листування з яким і нині зберігається в її нащадків. У Петербурзі ж нерідко бував у неї й Гребінка, який у той час там служив».

Сулимівський дім (Сулимівка) – , заснований наприкінці 50-х років XIX ст. Об’єднував безплатну лікарню, притулок для бідних, гімназичний пансіон і школу рукоділля.

Стасов Володимир Васильович (1824 – 1906) – російський мистецтвознавець, художній і музичний критик демократичного напрямку.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 203 – 204.