Степова квітка

Микола Лазорський

Моїй дружині Лідії –

найкращому дораднику –

присвячую цю працю

Автор

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Степова квітка. – К.: Україна, 1992 р. – 314 с.

В нашому е-перевиданні розділам та підрозділам дано назви на додаток до номерів.

Читаючи цей роман, слід пам’ятати, що перед нами – художній твір, а не белетризована історія України. В кожному підрозділі можна легко знайти масу хронологічних неузгодженостей та «фактичних помилок», наприклад, королева Бона була не «мадярською принцесою», а італійською, з роду Сфорца, король не міг наказати «всім русинам опустити чільні посади при Вавельському дворі», бо їх при польському дворі ніколи й не бувало, повстання М.Глинського відбулося в 1508 р., і князь Байда-Вишневецький не міг бути його сучасником, бо виступив на 50 років пізніше, і т.д.

Отже, на жоден «історичний факт», як він представлений у романі, не можна покладатись; але ж ми не звертаємось до «Тараса Бульби» по фактографічні довідки…

Варто зауважити, що на концепцію роману – князівсько-магнатської верстви як носія чеснот – мала помітний вплив книга Д.Донцова «Дух нашої давнини». Цю залежність можна простежити навіть текстуально. Так, Донцов згадував про «Ганну Мотолтівну» як зразок української героїні. Це він зробив «оплошно и не справясь с делом» – кожен, хто читав оповідання Ореста Левицького «», побачить, що ця жінка подана там як безвільна жертва прикрих обставин, але не героїня. Але таку саму – помилкову з фактичного боку – оцінку ми бачимо у цьому романі.

Отже, роман дає цікавий образ української старовини 16 – поч. 17 ст. без уваги на фактографічну точність.