Михайло Старицький

Михайло Петрович Старицький (2 (14) листопада 1839 р., с. Кліщинці (нині Чорнобаївського району Черкаської обл.) – 14 (27) квітня 1904 р., Київ) – український письменник і театральний діяч.

Народився майбутній письменник у родині дрібного поміщика, відставного ротмістра. Хлопець рано лишився сиротою: у 1848 р. помер його батько, а в 1852 р. – мати. Опікувався Михайлом його двоюрідний дядько по матері – Віталій Лисенко. Тоді зав’язалась міцна дружба Михайла із сином опікуна – Миколою Віталійовичем Лисенком, майбутнім українським композитором.

В 1851 – 1856 роках Михайло навчався у Полтавській гімназії, в 1858 році разом з Миколою Лисенком поступив у Харківський університет. В 1865 р. він закінчив юридичний факультет Київського університету, але ні в яких канцеляріях не служив і диплом йому не придався.

В 1862 р. Михайло одружився з Софією Віталіївною Лисенко (сестрою Миколи). Вони мали трьох дочок: найстарша Людмила стала письменницею, середня Марія – актрисою, наймолодша Оксана оженилась з Іваном Стешенком – українським громадським і політичним діячем.

Творчу діяльність Старицький розпочав у 1865 р. як поет. Його перші вірші були надруковані у львівському журналі «Нива». Він продовжував писати вірші до кінця свого життя.

В 1871 р. він разом з М. В. Лисенком організував першу українську театральну трупу і пильно займався справами театру до 1895 року. З трупи Старицького вийшли усі корифеї українського театру. Старицький написав лібретто до багатьох опер Лисенка; оскільки українського театрального репертуару майже не існували, Старицький пильно узявся за його створення – як писанням оригінальних п’єс, так і переробками й інсценізаціями творів інших авторів. Такі переробки на той час не вважались порушенням авторських прав, але на початку 20 ст. проти Старицького було висунуто звинувачення у плагіаті. Справа тягнулась чотири роки і скінчилась на користь Старицького.

Значну увагу Старицький приділяв перекладам, з яких найбільше відомі «Сербські народні пісні» (1876 р.) та «Гамлет» В. Шекспіра (1882 р.).

В останнє десятиліття свого життя Старицький найбільше писав прозові твори – серію історичних романів, повісті із сучасного йому життя. В цій роботі йому допомагала дочка Людмила. Оскільки вона була репресована злочинною російською владою у вигаданій «справі СВУ» (1929 – 1930 рр.) і викреслена з офіційного літературного життя, її співавторство весь час приховувалось і навіть заперечувалось. Характер творчої співпраці Михайла та Людмили Старицьких ще треба з’ясувати.

Прозові твори Старицького написані переважно російською мовою і надруковані в Москві. Українська мова в Російській імперії була заборонена Емським законом (1876 р.) – до його скасування Старицький не дожив. Тому українських видавництв як сталих підприємств тоді не існувало, і відповідно не було ніяких гонорарів, які могли виплачувати російські видавництва.

Нині частина цих творів перекладена українською мовою.

В 1890-х роках Михайло Старицький приділяв значну увагу вихованню молодих українських письменників, об’єднаних у неофіційному гуртку «Плеяда». Найкоштовнішим діамантом гуртка стала Леся Українка, значний внесок в українську літературу зробили члени гуртка Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Максим Славинський, Олександра Судовщикова (Грицько Григоренко).

Слід знати, що Старицький у своїх творах вживав багато неологізмів, які в 1870-80-х роках звались «кованими словами» (тобто утвореними штучно; це була неприхильна оцінка). Але в кінці його життя багато запроваджених ним слів увійшли основного фонду української мови, і тепер ми не можемо собі уявити, що в ній колись не було таких слів як «мрія» чи «байдужість».

Помер Михайло Старицький в Києві. У його рідному селі та в Києві у по вул. Саксаганського, де він жив у 1901 – 1904 рр., відкрито музеї письменника. Слід знати, що давнє село Кліщинці затоплене Кременчуцьким водосховищем, сучасне село перенесене на підвищене місце.

Хоча Михайло Старицький належав до покоління «аполітичних культурників» і не брав ніякої участі у політичній боротьбі, радянська влада ставилась до нього сухо й обережно. Повного перевидання його літературної спадщини ми не маємо, найповніші зібрання були надруковані в 1963 – 1965 рр. (у 8 томах) та в 1989 р. (у 6 томах).

М. Ж. 23 вересня 2013 р.

Андрій Кравцов знайшов метричний запис, в якому зазначено дату народження і охрещення М. П. Старицького – 2 (14) листопада 1839 р. Виявлено, що поширена в літературі дата 2 (14) грудня 1840 р. була винайдена в 1940 р. і не має джерельної основи [Кравцов А. про народження та хрещення Михайла Петровича Старицького. – Сіверянський літопис, 22019 р., № 4-5, с. 223 – 230].