Никола Устиянович
Никола Устиянович уродився 7 грудня 1811 року в Миколаєві, містечку Жидачівського повіту, де його отець Леонтій був бурмістром. Научившися від дяка церковного письма і скінчивши нижчу школу в Миколаєві, ходив до гімназії і на філософію у Львові. При своїй чутливій вдачи склонний був до гарячих поривів, і мало що не дався в р. 1830 звабити до повстання польського в Варшаву; відтак вступив до духовної семинарії. Коли в р. 1836 умер учений і заслужений архипресвітер митрополичої консисторії Михайло Гарасевич, написав в його пам’ять елегію «Сльоза на гробі Гарасевича». За сей вірш, похвалений пізнішим митрополитом Яхимовичем, прозвали його товариші «соловейком Грицем». Тоді мабуть познайомився він з Маркіяном Шашкевичем, а відтак оба щиро заприязнилися. В р. 1838 висвятився і зістав адміністратором в Волкові в Львівському повіті, а потім адміністратором і опісля парохом в гірському селі Славську в Стрийському повіті.
Після своєї першої поезії писав дуже мало, аж рік 1848-й побудив його до живішої письменської роботи. Він став писати поезії і статті до заложеної тоді першої газети руської «Зоря галицька» і піддав гадку скликати до Львова з’їзд «учених руських», щоби при їх помочі засновати літературно-просвітнє товариство «Матицю руську», хоронити самостійний розвій руської мови супротив церковно-слов’яньскої, російської і польської і т. ін.
З’їзд відбувся в днях 19 – 26 жовтня 1848 р. в духовній семинарії, а Устиянович був душею того собору. В кілька місяців потім поручило йому правительство видавання урядової руської газети, і він видавав через сім місяців у Львові «Галичо-руській вісник». Коли ж редакцію перенесено до Відня, він вернувся до Славська, де гірська природа і життя бойків не переставали виливати на його творчість. В р. 1861 вибраний був послом до сейму, але там не розвинув визначнішої діяльності.
Маючи більшу родину, бо 10 дітей, старався дістати ліпше місце, а не мігши цього осягнути, гризся і жалувався на свою долю; аж в р. 1870 удалося йому перенестися до Сучави на Буковині, але і там не повеселішав та нарікав, що він вже до нічого нездатнй.
І в його літературних та народних поглядах, в котрих вирочім вже й давніше був деколи хиткий, робилась щораз більша зміна, він чимдалі тим більше віддалявся від попередних ідеалів і сам знемощілий стратив віру в силу свого народа та видів його спасення в російщині. Коли в 40-літню річницю свого священства дістав від всіх русинів сердечні привіти, відповів віршем «Моим друзям», в котрім взивав до «согласія». Умер 3 падолиста 1885 р.
Никола Устиянович написав від 1836 до 1865 р. около 80 поезій і 6 повістей, окрім деяких розирав і газетних статей. З його поезій мають найбільшу вартість ті, що писані чисто народним ладом, в писаних книжним ладом видко щось штучного, вимушеного. В остатних 20 роках майже зовсім перестав писати.
Примітки
Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 5 – 6.