Через багато років у мами

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Це саме та мить, коли вогонь в каміні

треба загорнути попелом…

І зроблять це руки твоєї старенької матусі,

руки, які вже трясуться, але руки,

чиє тремтіння тебе заспокоїть…

Заколисаний, ти засинаєш, і тобі добре…

Звичне тепло, насолода і спокій,

дихання твоє стає райським, природним…

і ти, обдарований, теж даруєш,

коли самого себе дивуєш,

забуваючи, що тобі вже за сорок.

І справді, коли ти заплачеш уранці,

це просто тому, що діти зі сну

ніколи не сміються,

а завжди плачуть… Бо вони – діти!..

Примітка перекладача

Для матерів їхні діти – завжди діти, скільки б їм років не було, і коли дорослі діти навідують своїх батьків, ті намагаються подарувати їм тепло своєї любові, огорнути звичним домашнім затишком. І в тій атмосфері любові та доброти дорослі діти відчувають райську насолоду, від якої хочеться плакати.