Під час безсоння

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Я був один, абсолютно один,

і навіть нічні сни від мене відійшли…

Раптом я почув… навіть не слова,

Вчулися мені… звуки, ні… зітхання –

наче подих вітру чи шерхіт борошняний…

“Що то могло бути? Нема коли чекати!” –

мовив я, і встав, і швидко одягнув наге,

і вимив волосся вином,

щоб пізніше невидимим теплом своєї руки

відкрити шафу… Там міль ворушила одяг…

Я смертніший за моє тіло…

Примітка перекладача

Творчі особистості знають, що рано чи пізно вони підуть у Вічність, тому завжди готові з гідністю її зустріти, але багато людей вимірюють життя поетів лише матеріальним, тому для таких вони готові і одягнути потрібний одяг, і віддати належне вину, хоча при цьому чудово розуміють, що їх зовнішність – то лише для молі (обивателів), котра не розуміє душі поета і злословить (ворушить одяг), і саме для таких він – “смертніший за моє тіло”…