До біди довела безтурботність
За чутками і насправді / [І тут, і всюди – скрізь погано]
Дзвінок до редакції: – Що трапилось біля причалу Осокорки? Ходять чутки, що затонули два пароплави. Чи правда? Чому нічого не пишете?
Щоб спростувати такі чутки, пропонуємо вашій увазі матеріал кореспондента «Літературної України» Миколи Лелікова.
Піднесено почувався 6 листопада Микола Двірник, ще молодий і вже досвідчений капітан теплохода ПТ-142, одного з численних трудяг, які вже понад 30 років курсують в акваторії Києва і дістали в народі назву «річкові трамваї».
О 19.05 теплохід відшвартувався від причалу і взяв курс на Осокорки. Пасажирів у салоні було небагато – чотири жінки і два чоловіки, переважно ті, хто затримався після роботи, здійснюючи святкові покупки. Продати їм квитки для жінки-матроса було справою однієї хвилини. Виконавши цю роботу, вона залишилася в салоні. Микола Двірник, як завжди, стояв у рубці, вів судно.
Несподівано капітан побачив, як з темряви на нього насувається якесь громаддя. «Самохідка!» – промайнуло. Майже інстинктивно він дав повний уперед, намагаючись проскочити… Страшенної сили удар вибив з-під ніг підлогу. Опритомнів капітан уже в воді.
…Вантажний теплохід «Нікополь» рухався з Неданчичів. Команда розійшлася по каютах, чекала на вечерю. Капітан, провівши судно небезпечною зоною, спустився в каюту. У рубці були на вахті перший помічник капітана Микола Моспаненко і стерновий Олег Лоза. Рейс проходив нормально. Вогні буїв чітко визначало шлях, хоч низькі хмари і дрібний дощ зменшували видимість. Раптом майже під самим носом «самохідки», який через відсутність вантажу трохи здіймався над поверхнею води, Моспаненко помітив світлу пляму. Увімкнув прожектор, кинувся застопорити хід машини. І тут почувся гуркіт, теплохід здригнувся. У світлі прожектора стало видно, як на хвилях гойдається догори днищем маленький «річковий трамвай». Моспаненко автоматично глянув на годинник – було 19 годин 17 хвилин.
Команда заходилася спускати шлюпку. Другу шлюпку спустили з теплохода «Седов», який ішов назустріч. «Трамвай», швидко набравши води крізь розбиті вікна, щез під хвилями. На поверхні він протримався не більше трьох хвилин.
З води було чути слабкі крики. Першою на них встигла шлюпка «Седова». Матроси витягли на борт Миколу Двірника. Він єдиний врятувався з тих, хто був на 142-му.
Про аварію негайно було повідомлено до Київського річкового порту. Через годину на місце події прибули спеціальні служби, водолази завели під затонулий теплохід троси… Для з’ясування причин аварії було створено урядову комісію на чолі з начальником Головного управління річкового флоту при Раді Міністрів УРСР М.А.Славовим. Держава взяла на себе клопоти й витрати щодо поховання загиблих, подала допомогу їхнім родинам. Коли у нас трапляється біда, на допомогу приходить все суспільство.
Але ж чому біда сталася? На це запитання мало відповісти слідство.
Разом з рятувальниками на місце аварії прибув і Дніпровський транспортний прокурор М.А.Ломако. Вже попереднє опитування свідків, а вони були на причалі в Осокорках, і на «Нікополі», і на «Седові», засвідчило, що 142-й порушив правила судноплавства. Звичайною мовою це означає, що під час зіткнення сигнальні вогні на 142-му не горіли, і йшов він не за визначеним маршрутом, бо треба було спочатку рушити вниз за течією, а вже звідти повернути до причалу Осокорків. Капітан скоротив шлях: йшов паралельно «бикам» моста і, раніше невидимий за ними, раптово вискочив на фарватер. Тому з «Нікополя» помітити заздалегідь його не могли.
Ну, а як з «трамвая» не помітили великий теплохід з кількома сигнальними вогнями? На це, крім Двірника, вже ніхто зараз відповісти не може. А він також не все пам’ятав, а можливо, і не все говорить.
Найвірогідніша версія дуже проста, і саме своєю простотою страшна – капітан безтурботно ловив гав.
Трагедію в Осокорках розглядали колегія Укррічфлоту, бюро Подільського райкому партії. Шість керівних працівників Київського річкового порту і лінійної інспекції судноплавства звільнені з роботи, є партійні і дисциплінарні стягнення. За слабкий контроль за технічним станом суден, дотримання правил судноплавства.
Вечірній Київ, 1986 р., 28.11, № 274 (12889).
Додатково про цю пригоду: “Безпека і безпечність” під 6.10.1987 р. Як і у випадку з катастрофою у Користівці, комуняки не хотіли псувати своє головне комуністичне святи поганими новинами, і повідомили про дану катастрофу значно пізніше.