Згуртованість

М.Петрушенко, кор.«Київської правди». Бородянський район.

Комуніст: відповідальність перед часом

Трудівники колгоспу “Дружба” упевнено господарюють на новому місці

У «Дружбу» я збирався з хвилюванням. Серед господарств Чорнобильського району цей колгосп був правофланговим. У всьому. Щедро родили поля, високу продуктивність громадського стада забезпечували тваринники. За досягнуті успіхи колгосп нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Так було раніше. А зараз? Після лиха, яке скоїлось на Чорнобильській АЕС, господарство переселилось у Бородянський район. Сердечно їх прийняли тамтешні жителі. А згодом відсвяткували й новосілля в селах Небрат, Берестянка, Здвижівка [1]. 810 нових будинків заселила 1021 сім’я трудівників колгоспу.

Їдемо вулицями нових сіл. Майже біля кожної оселі вже тягнуться до сонця фруктові дерева [2]. Висадили їх тут понад чотири тисячі.

Як і належить, денної пори на вулицях мало прохожих: діти в школі, дорослі на роботі.

У райкомі партії розповідали, що механізатори, члени рільничих ланок «Дружби» під час осінніх робіт багато допомагали сусіднім колгоспам.

– І де б вони не працювали, – говорила секретар Бородянського райкому партії Т.М.Угнівенко, – скрізь – на совість, творчо. У всьому відчувався почерк передовиків, людей, знаючих свою справу.

Трудились вони не тільки на полях сусідів. У Бородянському районі «Дружба» вже має власні. На фермах колгоспу утримується майже три тисячі голів великої рогатої худоби.

На новому місці механізатори посіяли озимину. Сходи дружні, сильні.

– Завершили ми підготовку грунту до сівби ярих культур, – розповідає заступник голови колгоспу Д.П.Розуменко. – Справились з постановкою техніки на зимове зберігання. До нового року полагодимо весь причіпний інвентар.

Буденні турботи. Тільки от вирішення всіх проблем вимагає більше зусиль, ніж в інших господарствах. Адже не було на новому місці ні машинного двору, ні ремонтних майстерень. Але є у керівників вміння організувати людей, а в рядових трудівників – ініціатива, висока виконавська дисципліна.

Заклали машинний двір. Не було твердого покриття, то техніку на зимове зберігання виставили на дошки. Ніде заховати найважливіші вузли. А поліетиленова плівка для чого? Все, що боїться корозії, обгорнули нею.

Зараз дбають про обладнання тимчасової ремонтної майстерні. Вона опалюватиметься. Турбота про людей у цьому господарстві була і залишається на першому плані. Хто ж відзначився у дні становлення господарства на новому місці? Довго не відповідав на це питання Д.П.Розуменко.

– Пишіть, – нарешті сказав. – У парторганізації 150 комуністів. До жодного з них немає претензій. На день працівників сільського господарства і переробної промисловості агропромислового комплексу грамоти і премії вручили 236 колгоспникам. Тобто, хочу сказати; немає таких, що не відзначились.

– Робимо звичну для себе справу, – продовжив механізатор Герой Соціалістичної Праці М.А.Романченко. – Абияк ми працювати не звикли. Наша честь – це честь господарства. Тому й на новому місці хочемо мати не гірші результати.

Дбають про це і на фермах колгоспу. Для утримання там тварин багато зробила колгоспна будівельна бригада під керівництвом комуніста М.Г.Ткаченка. У стислі строки колектив виконав всі необхідні ремонтні роботи. Умови праці тепер задовільні.

Тваринники в роботу включились без розкачування. Впроваджують колективний підряд, перейшли на двозмінку (є чому тут повчитись тим керівникам господарств, які роками приміряються до прогресивної справи). Своїми силами обладнали ленінську кімнату [3].

Одне слово, господарюють по-справжньому. Враження таке, ніби не кілька місяців, а роками трудились вони на цих фермах.

– Живемо ми не лише сьогоднішнім днем, – ділилась думками завідуюча фермою О.М.Гриценко. – Як не складно було, а не забували про оновлення і поповнення стада. Сформували групу первісток. Доглядає її член КПРС Ольга Петрівна Пилипенко. Вона й очолює соціалістичне змагання.

Звичайно, виникає на новому місці й чимало проблем. Скажімо, одразу не вдалося механізувати роздачу фуражу тваринам. Дояркам пояснили причину, назвали строки пуску кормороздавачів.

Але є й такі проблеми, у вирішенні яких потрібна допомога РАПО, обласного агропромислового об’єднання, будівельних організацій.

Так, господарство недостатньо забезпечене кормами для громадського тваринництва. А от виділений жом швидко перевезти не вдаеться.

– Відпускають його нам на Саливонківському і Кашперівському цукрозаводах лише по суботах, – каже Д.П.Розуменко. – Черги там такі, що ночувати треба. Та й бензину для автомобілів не вистачає.

Ще одна проблема – добрива. Необхідної кількості мінеральних під урожай наступного року колгосп не одержав. Виробити потрібну кількість органічних теж складно. Бракує соломи, торфокришки.

Колгосп організував заготівлю хвої. Але тут правильно вважають, що для господарства необхідно виділити родовище торфу, де можна було б брати торфокришку.

Колгосп працює. У спільну справу кожний його трудівник робить свій внесок. Вони – сім’я, якій згуртованість допомагає долати труднощі.

Київська правда, 1986 р., 6.12, № 283 (18765).

[1] Три села розташовані поруч на р.Здвиж, в 8 км від Бородянки, 78 км на південь від ЧАЕС.

[2] Коли, як не в грудні, найкраще можна визначити, які саджанці прийнялися, а які ні?

[3] Ленінська кімната для корів? Це справді передовий досвід, який заслуговує на максимальне поширення. Кормів все одно нема, то хай творами Леніна годуються.

[4] Саливонки Васильківського району – по шосе 100 км; Кашперівка Тетіївського району – по шосе 172 км від цих сіл.