Дози і прогнози

А.Ю.Романенко, міністр охорони здоров’я УРСР

Навколо Чорнобиля: компетентна думка

У попередній публікації ми говорили, що наш організм має в своєму розпорядженні досить могутні імунні сили. Тому, коли він зустрічається з променевою енергією в кількостях, що не перевищують його максимальні захисні можливості, то починає активно відновлювати порушений порядок таким чином, що протягом 30 днів устигає ліквідувати майже половину уражень (це період напіввідновлення), а впродовж трьох – трьох з половиною місяців наступає повна реабілітація.

Тривале радіаційне ураження не можна вважати гострим, воно скоріше хронічне. І тут усе залежить від темпу накопичення променевої енергії: 30 днів – 150-300 бер, 90 днів – 200-500 бер і т.д. Говорячи про фактор часу, треба мати на увазі те, що, наприклад, при одноразовій дозі 300 бер розвинеться гостра променева хвороба середнього ступеня тяжкості, тоді як при такій же річній дозі цього не станеться. Наголосимо. що йдеться про рівномірне опромінення всього тіла. Якщо опиниться під радіаційним впливом тільки частина його, наслідки при тій же дозі будуть сприятливіші. Так, опромінення кінцівок дозою 800-1000 бер викличе лише місцевий променевий опік, а в цілому все обійдеться благополучно. На цьому грунтується променева терапія в онкологічній практиці: на пухлині концентруються величезні дози опромінення, які не становлять небезпеки для всього організму.

Внутрішнє опромінення має цілий ряд особливостей. Кожен радіонуклід в організмі поводиться по-різному. Якщо говорити про надходження до організму радіоактивного йоду, то близько 30 процентів його накопичується в маленькій 20-грамовій щитовидній залозі. Для плутонію, стронцію, радію «критичним органом» є кістки. А цезій рівномірно розподіляється в м’язовій тканині.

Існує поняття «період напіввиведення радіонукліда». Це час, за який організм звільняється від половини радіоізотопу, що потрапив до нього, як у результаті його розпаду, так і внаслідок обміну речовин. Для цезію-137, наприклад, період напіввиведення становить 50-100, а для йоду-131 – сім – вісім діб. Чим молодший організм, тим інтенсивніше відбуваються в нього обмінні процеси й тим швидше він звільняється від радіонуклідів, що потрапили до нього. Тому період напіввиведення цезію в маленьких дітей становить 20, а в літніх людей розтягається до 100-110 діб.

Слід відзначити, що гострі променеві ураження при внутрішньому опроміненні практично малоймовірні навіть в умовах професійної роботи з радіоактивними матеріалами. У чорнобильській ситуації з йодом було пов’язано багато чуток. Але вони, як свідчать об’єктивні дані, марні й не мають підстав для хвилювань.

Якщо променеві ураження при великих дозах специфічні й мають ясну клінічну картину, то в міру зниження радіаційного впливу його найближчі наслідки втрачають чіткість і зникають зовсім. Так, при сумарних дозах 70-100 бер, одержаних за один – два роки, у деякої частини опромінених можуть відзначатися тільки незначні відхилення у формулі крові. В умовах мирного часу великі дози можуть одержати тільки окремі особи або невеликі групи людей, професійно пов’язані з обслуговуванням різних об’єктів і джерел радіоактивних випромінювань, а також при порушенні техніки безпеки й аварійних ситуаціях.

Підгострі й хронічні променеві ураження практично не зустрічаються. Оскільки є багато способів, що протидіють цьому навіть в екстремальних ситуаціях. Іншими словами, серед населення, що проживає на територіях, які прилягають до об’єктів атомної енергетики, променевих уражень бути не може. А при малих рівнях радіації на перший план виступає оцінка так званих віддалених наслідків – різних пухлин і спадкових (генетичних) ефектів, які виникають не тільки від радіації, а й під впливом інших факторів. Серед японців, які пережили атомні бомбардування й дістали 10-100 бер, не вдалося встановити закономірної залежності патологічних зрушень від величини дози. Тож при «малому опроміненні» його віддалені наслідки прийнято вимірювати колективною дозою.

Прихований період онкологічних захворювань становить у середньому 20 років. Це означає, що коли, скажімо, кожна з одного мільйона людина буде опромінена дозою 1 бер, то впродовж 20 років серед них можна чекати 125 злоякісних пухлин, тобто щороку близько шести. Їхня звичайна кількість у багатьох країнах досягає 2-2.5 тисячі й більше випадків на рік. Це не виходить за межі статистичної похибки. Коли б навіть ці дози в кілька десятків разів були вищими, то й тоді виявити приріст онкологічних і спадкових захворювань було б практично неможливо. Тому про ризик онкологічних захворювань і генетичної шкоди слід цілком певно сказати: широко поширена з цього приводу думка, зокрема й серед медичних працівників, явно перебільшена.

Серед причин злоякісних пухлин і спадкових дефектів радіаційний фон є не єдиним і, як свідчать дослідження, не домінуючим. Основний «внесок» тут належить невластивим нашій біосфері хімічним факторам і, головним чином, алкоголю. Вся виробнича діяльність і побут сучасної людини буквально нашпиговані різноманітними хімічними речовинами. Так, лише в інтересах розробки нових лікувальних засобів щороку в усьому світі синтезується понад 10 тисяч хімічних сполук. Кожен знає про дію на організм пестицидів, епоксидних смол, хлору, ртуті. Забруднення ними біосфери підвищує ризик спадкового апарату прелставників фауни і флори Землі, зокрема, звичайно, й людини. З цим пов’язані не тільки вроджені дефекти й онкологічні захворювання, а й, з усієї очевидності, й інші захворювання (нервові, серцево-судинні, передчасне старіння тощо).

У нашій країні до 1980 року виробництво алкогольних напоїв збільшилося в кілька разів. Крива росту новонароджених з фізичними й психологічними патологіями жахливо повторювала «спиртну» криву, що призвело до необхідності значно розширити мережу спецзакладів для дітей із спадковими порушеннями. Отже, не слід переоцінювати віддалені наслідки радіаційної дії, особливо при малих колективних дозах у післяаварійний період. У зв’язку з цим вважаю за необхідне прокоментувати заяву доктора Гейла у відомій телепередачі, яка налякала декого. Багатьом запам’яталося наведене в ній число можливих ракових захворювань. Але тут не треба забувати про істотне уточнення: коли розглядаються подібні ситуації, обов’язково вказують, на яку популяційну дозу і на який контингент населення зроблено розрахунок. Принаймні, будучи лікарем і добре розуміючи силу психологічного впливу подібної інформації, Гейл мав би чіткіше викласти це питання, підкресливши відносність оцінок. Чому він так не зробив, незрозуміло [1]. Але це ще раз підтверджує неприпустимість абсолютизації думок, про що я вже говорив. Інакше ми неминуче спотворимо обстановку. Мало сказати «є радіація!», треба точно знати, скільки її, яка доза опромінення співвідноситься з природним рівнем радіації та небезпечними межами.

В основі перебільшених уявлень радіаційної небезпеки – незнання або нерозуміння принципової відмінності між аварійним, природним і виробничим опроміненням. На відміну від останніх, які протягом десятків років підсумовуються рівномірно, аварійна доза накопичується порціями, що зменшуються за кожен наступний рік. Це відбувається в міру розпаду короткоживучих радіонуклідів, які мають періоди напіврозпаду від секунд і хвилин до кількох місяців і років. Візьмемо однакові стартові величини – дозу за перший рік після аварії і дозу радіаційного фону 0.5 бер, що дорівнює їй. Якщо простежимо за їх накопиченням, то побачимо: на фініші 50-го року з моменту того, що сталося, аварійна доза зросте втричі (до 1.5 бер), а доза фону – в 50 разів (до 25 бер). Причому, через цю 50-річну аварійну дозу (1.5 бер) більше одного бера буде одержано за 10 років, а решта 0.5 бера за 40 наступних років. Тобто в середньому – 0.012 бера щороку. Така ж закономірність зберігається і при вищих рівнях аварійного опромінення.

Це показує, чому при аваріях можуть прийматися вищі нормативи, ніж звичайні. У відповідності з міжнародним регламентом Міністерством охорони здоров’я СРСР тимчасово встановлюються гранично допустимі рівні опромінення населення, яке проживає в районах біля місць аварійної ситуації. Комітет по радіаційному захисту США, наприклад, вважає безпечною дозу 25 бер. Медична науково-дослідна рада по радіації Великобританії розглядає дозу 25 бер як таку, що не потребує проведення будь-яких обмежувальних заходів. А Міжнародний комітет по радіаційному захисту вважає гранично допустимою тільки дозу 100 бер. Нині обгрунтованим рівнем для обмеження функціонування населення на забрудненій радіонуклідами території визначено дозу 25 бер та більше, а для прийняття рішення про евакуацію населення – 75 бер та більше. На період Чорнобильської аварії Міністерством охорони здоров’я СРСР було встановлено набагато жорсткіші межі.

Відповідно до норм радіаційної безпеки (НРБ-76), професіонали за 30 років своєї роботи з радіоактивними джерелами можуть без усяких шкідливих наслідків для себе й свого потомства одержати дозу 150 бер (по 5 бер щороку). Для населення гранично допустима доза опромінення в 10 разів нижча: 0.5 бер на рік або 35 бер за 70 років життя. А якою має бути доза за перший рік після аварії, щоб вона не перевершила за 70 років цієї дози 35 бер, встановленої нормами радіаційної безпеки, а не аварійними нормативами? Вона, за розрахунковими даними, дорівнює 10 берам. Це й дає нам право говорити, що опромінення населення після аварії на Чорнобильській АЕС співставляється з дозами радіаційного фону, тобто рівнем доаварійного опромінення [2].

Вечірній Київ, 1987 р., 20.05, № 115 (13030).

[1] Тому що був ще не досить на дресированим, або телефон, по якому він отримував із Кремля вказівки, як брехати, тимчасово зіпсувався, і Гейл зопалу бовкнув те, що насправді думав. Але потім він виправився і слово в слово повторив те, що розповідав Ільїн (“Точка жизни во Вселенной” під 1.04.1988 р.).

[2] Отже, в результаті таких авторитетних пояснень радіаційна небезпека повністю зникає, і опромінення внаслідок катастрофи просто повністю дорівнює такому ж опроміненню при відсутності катастрофи. Я ж завжди говорив, що за допомогою паперу і чорнил будь-яка катастрофа ліквідується швидше, дешевше, а головне – якісніше, ніж у будь-який інший спосіб.

Але це не є заслугою міністра Романенка. Той, хто вивчає чорнобильську брехню широко і всебічно (як, наприклад, я), не може не помітити разючих збіжностей тексту даної статті із текстом брошури В.П.Антонова “Радиационная обстановка и её социально-психологические аспекты” (К. : 1987 г. – 48 с.). Ось кілька прикладів:

“Когда же организм встречается с радиацией в количествах, которые не превышают его максимальных защитных возможностей, он сразу же начинает энергично восстанавливать нарушенный порядок” (брошура, с. 17 = перший уступ статті).

“В нашей стране с 1960 по 1980 г. производство алкогольных напитков возросло в 4 раза, а потребление соответственно с 3.9 л (абсолютного алкоголя) до 8.7 л. Кривая роста родившихся с физическими и психическими дефектами детей ужасающе повторяет питейную кривую” (брошура, с. 24).

“Комитет по радиационной защите США, например, считает таким уровнем дозу 25 бэр. Медицинский научно-исследовательский совет по радиации Великобритании рассматривает дозу 25 бжр как уровень, не требующий проведения каких-либо ограничительных мероприятий” (брошура, с. 31 = передостанній уступ статті).

Картина повністю ясна: текст статті є скороченням і незначною переробкою тексту брошури. Плагіат? Аж ніяк ні!

В.П.Антонов – начальник управління Міністерства охорони здоров’я УРСР (так написано на титулі брошури), тобто безпосередній підлеглий міністра Романенка. Брошура здана до складання 13.11.1987 р. і підписана до друку 16.12.1987 р., тобто через півроку після публікації статті. Не Романенко вкрав текст у Антонова і не Антонов украв текст у Романенка. Все простіше: з Москви надіслано бумагу з поміткою “до виконання”. І от наші рідні хахлацькі чиновники почали виконувати: міністр – через статтю в газеті, начальник управління – через брошуру. Панську ласку треба відпрацьовувати. Обидва тексти походять зі спільного джерела.

З’ясувати походження цього джерела не становить ніякої проблеми. Знайдіть, що в статті написано про Р.Гейла, і порівняйте з текстом брошури; “Остаётся прокоммментировать напугавшее некоторых граждан заявление Гейла в известном телемосте. Во-первых доктор Гейл гематолог, но никак не специалист в области радиационной безопасности” (брошура, с. 37). Як завжди, маємо в статті скорочення тексту брошури. А тепер порівняємо цей текст з висловлюванням Л.А.Ільїна: “Гейл крупный специалист. Но не в области радиационной медицины. В своих подсчетах он ошибся.” (бесіда з Л.А.Ільїним “Внимание: радиофобия” під 16.07.1987 р.). Ясно, що дане висловлювання є перефразуванням сказаного в брошурі. Отже, цей московський текст підготовано чи авторизовано Л.А.Ільїним як контрпропагандивний у боротьбі із колишнім совєтським агентом Р.Гейлом, який тимчасово вйшов з-під контролю і почав брехати не так, як йому наказували із Москви. Заслуга таких лжеліквідаторів, як хахлацький міністр Романенко чи його начальник управління Антонов – чисто ретрансляційна, тобто не більша, ніж заслуга телевізора, який приносить у кожну хату те, що брешуть у Москві. Але мушу зауважити, що для такого бидла, як хахлацький народ, і такі “лікарі” є цілком задовільними.