Останнє слово Володимира Шевченка
Матеріал підготували Н.Баландіна, І.Логачова
З інтерв’ю Українському телебаченню
…Це для нас ціла епопея. Робота відповідальна, робота важка, прямо скажемо, і робота дуже цікава. Розумієте, у чому справа? І преса, й періодичні видання, телебачення – інформацію в основному видали всю. Коли ж закінчується, так би мовити, видача інформації, коли знято цей перший шар, тоді включаємося вже ми, тоді включаються інші види мистецтва. Ви знаєте, було написано п’єсу «Саркофаг». Справа в тому, що потрібно просто осмислити, зрозуміти це явище, розставити якісь акценти, можливо, зробити конкретні висновки, поставити діагноз…
Зйомки фільму велися подійово. Й мета наша була така: тільки правда на екрані, тільки правда в кадрі. Тому, знімаючи, моїм колегам доводилося ризикувати, підніматися на небезпечну відстань над реактором. Але то була професійна, так би мовити, наша кровна справа. Хто цього боїться, той не йде в хроніку працювати. Коли мене в Держкіно запитали, хто буде знімати зі мною у Чорнобилі, я вибрав найнадійніших людей, з якими працював раніше і дуже їм вірив. Сподіваюся, що й вони мені вірили. Отож одразу звернувся до операторів Володимира Таранченка і Віктора Кріпченка.
Ми завжди пам’ятали, що професія кінохронікера – це міцна рука і чоловіче серце…
…Звукооператор О.Корольов спочатку трохи знітився, а потім звик, дуже йому сподобалися там люди. Коли виїжджали із зони, Корольов сказав: «Микитовичу, не хочеться звідси їхати, справді чоловіча робота, де всі – мужчини, жодних зайців». Справді, для тих, хто там працював, це ніби чистилище…
…Я хотів би підкреслити, що в нашому фільмі ми намагалися показати якнайбільше облич, просто облич людей, тих, хто, ризикуючи собою, робив там усе, що було в людських силах. Іноді ці люди виникали випадково – десь на зборах, на концерті. На екрані їхні обличчя скажуть набагато більше, ніж напишуть про них газетярі, літератори…
…Документальний кадр завжди несе набагато більше інформації, ніж хоче вмістити в нього той, хто знімає. Один кадр з фільму. Володимир Михайлович Чорноусенко, доктор фізико-математичних наук, начальник штабу АН УРСР. Стоїть людина в окулярах, посміхається. Якщо ви придивитеся уважніше, то помітите, скільки на ньому різних датчиків. Місця живого немає. Ця людина була ходячою лабораторією.
Раніше ніж когось посилати на роботу в небезпечні місця, він все ретельно перевіряв на собі…
…Велика група шоферів-добровольців зі студії працювала там, звукооператори, десятки людей. Важкі випробування завжди роблять зріз суспільства, колективу, душі однієї людини, виявляючи те, що вона може протиставити біді. У наших людей було що протиставити…
…Створюючи цю стрічку, ми виходили з того, що події в Чорнобилі – це попередження-урок для тих, хто не хоче укладати угоди про заборону атомної зброї… [2]
…У стрічки «Чорнобиль: хроніка важких тижнів» була складна доекранна доля. Вже на стадії просування фільму на екран ми відчули певні труднощі і зрозуміли, що люди по-різному ставляться до поняття гласності, до того, що можна і треба сказати з громадянської позиції кінодокументалістів [1]. Наша стрічка вже чотири місяці могла б демонструватися на екранах. Вона йшла попереду, вона йшла з певними критичними висновками щодо аварії. Були прийняті конкретні рішення, і ми, документалісти, опинилися у хвості подій. Знецінено працю багатьох людей через цю прикру затримку. Втрачається соціальний зміст нашої роботи, роботи кінопубліцистів. Перебудова потрібна у всіх сферах життя, в тому числі і в кінематографі. Бо на будь-якому рівні, в будь-якому відомстві є люди, які вважають себе великими знавцями кіномистецтва. Наприклад, у Головатомі нам зробили по фільму 152 зауваження. Ми критикуємо, ми ставимо діагноз тим відомствам, з вини яких сталася біда, і нашу роботу посилають до них же на суд. Природно, що наша робота їм не до вподоби.
Коли голова Держкіно СРСР О.Камшалов прочитав зауваження, він спочатку почервонів, потім узяв листок і мовчки пішов прямо в ЦК партії. І там було розв’язано питання про вихід фільму на екран…
В.Шевченко (праворуч) і оператори В.Кріпченко і В.Таранченко під час зйомок у Чорнобилі. Фото А.Смородинова
На екранах України, 1987 р., 9.05, № 19 (1481).
[1] Отже, не всі в совєтському керівництві були за заборону ядерної зброї…
[2] А зовсім не для тих, хто хоче напхати в ЧАЕС 12 енергоблоків, як то могло показатись зопалу…