У серці саркофага

М.Рильський. (АПН)

Важливим етапом по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції стало створення восени минулого року покриття четвертого, аварійного реактора. Потужні конструкції надійно закрили з усіх сторін реактор, запобігши виходу назовні прямого гамма-випромінення. Відтоді ведуться дослідження процесів, що відбуваються всередині саркофага.

…Щоб потрапити в центр спостережения за аварійним реактором, ми йдемо довгим переходом, що колись з’єднував третій і четвертий енергоблоки. Нині коридор закінчується біля розділювальної стіни, яка відсікла поховання від зовнішнього світу. Опечатані двері – вхід в укриття, на них табличка, що попереджає про радіаційну небезпеку.

Ще кілька поворотів – і опиняємося в приміщенні, заставленому обчислювальною технікою. Це і є система «Шатер», створена в Інституті ядерних досліджень Академії наук Української РСР. Інформаційно-діагностичний комплекс складається із кількох комп’ютерів. Вони збирають, обробляють і видають дані, що надходять від сотень датчиків, установлених всередині укриття.

– Ми контролюємо температуру і гамма-фон, теплові і нейтронні потоки, визначаємо радіонуклідний склад повітря, – розповідає заступник начальника спеціально створеного четвертого реакторного цеху Володимир Галкін. – Надчутливі сейсмодатчики стежать за механічними переміщеннями і зрушеннями під укриттям. По суті, це складний інженерний комплекс. Крім вимірювальної і діагностичної апаратури, він оснащений установкою забезпечення ядерної безпеки, системами припливної і витяжної вентиляції, охолодження бетонної підреакторної плити. Інженери-програмісти і оператори за сукупністю даних, співставляючи показання, оцінюють обстановку і прогнозують ситуацію.

Результати вимірювань характеризують постійне зниження гамма-фону, температури бетоніних конструкцїй, теплових потоків.

За стереоскопічними знімками аерофотозйомки можна визначити найдрібніші тріщини і шви в оболонці саркофага. Але ніяких відхилень не помічається.

– Реактор не здатний функціонувати як ядерно-фізична система, а значить, немає передумов до виникнення самочинної ланцюгової реакції, – коментує Володимир Галкін. – Але якщо допустити неймовірне – збільшиться потік нейтронів або з’являться короткоживучі радіонукліди, буде введена в дію система активного ядерного захисту. Установки викличуть затухання реакції. Чорнобиль вчить: треба бути готовими навіть до того, що здається неймовірним.

Щоб розвідати нові, раніше недосяжні маршрути, в інституті було створено мікроробот на гусеничному ходу. Він оснащений телекамерою, що обертається, і освітлювальною апаратурою, ще одне око стеження веде самого «мандрівника». Через незначні розміри – всього 40 на 50 сантиметрів – його назвали «мікробом». Він виявився всюдисущим – здійснив кілька вдалих «занурень» у підреакторний простір, розвідав проходи і передав важливу інформацію, записану на відеомагнітофон [1].

«Мікроб» йшов у розвідку через люк, перебувати біля якого людині довго не можна. Щоб дістатися до нього, доводилось повзти, як спелеологу, глибоко під реактором, де обстановка могла змінюватися через лічені метри. Тому ситуація була ретельно відрепетирувана в умовах третього енергоблока.

– Завдяки «мікробу» ми дізнались, як виглядають тепер приміщення 4-то енергоблока, – каже науковий керівник оперативної групи Інституту атомної енергії імені І.В.Курчатова, доктор фізико-математичних наук Олександр Боровий. – Високої температури немає, інакше пластмасовий «мікроб» не витримав би такого навантаження.

Робот-розвідник довів, що прохід до активної зони є, ми вивчали його розміри і ступінь риску, щоб направити слідами «мікроба» більш складну систему – виконаного із металу робота-дослідника другого покоління.

Київська правда, 1987 р., 31.07, № 177 (18962).

[1] Оце вперше ми чуємо про справжнього робота, який справді зумів зробити щось корисне.