Не приватна справа

Любов Ковалевська, м. Прип’ять

Не приватна справа: до всесоюзної наради з проблем постачання / Рішення 27 з’їзду КПРС – в життя / Пост “Літературної України” “Чорнобильська атомна”

Визначаючи на основі всебічного обгрунтування стратегію економічної політики, 27 з’їзд КПРС розробив і конкретні, реальні шляхи переходу до економіки вищої організації й ефективності з усебічно розвинутими виробничими силами, зрілими соціалістичними відносинами, налагодженим господарським механізмом, указав засоби здійснення цієї стратегії, головний з яких – реконструкція народного господарства на основі науково-технічного прогресу.

Забезпечення надійності розвитку народного господарства вимагає, зокрема, подальшого зміцнення паливно-енергетичного комплексу країни, прискорення будівництва атомних електростанцій. Нині потужність АЕС становить 28 мільйонів кіловат. У 12 п’ятирічці намічено ввести в дію 41 мільйон кіловат, тобто всього за п’ять років збільшити їх потужність у 2.5 раза. “Адже лише один процент енергоозброєності, – відзначив на з’їзді міністр енергетики й електрифікації СРСР А.І.Майорець, істотно підвищує продуктивність праці”.

Особливо швидкими темпами розвивається атомна енергетика на Україні: в 1984-му потужність Чорнобильської АЕС становила вже 4 мільйони кіловат, причому введення енергоблоків на проектну потужність здійснювалося раніше установленого строку. Все це дозволило ЧАЕС стати в ряд передових найпотужніших атомних електростанцій СРСР і робити великий внесок в енергозабезпечення всього Південно-Західного регіону країни. Крім того, з вересня 1980-го енергія Чорнобильської АЕС живить країни-учасниці РЕВ. За час експлуатації вироблено близько 150 мільярдів кіловат-годин електроенергії.

Але робота по нарощуванню потужностей ЧАЕС триває: будується третя черга у складі п’ятого й шостого енергоблоків, які мають стати до ладу в 1986 і 1988 роках. З уведенням цих енергоблоків потужність електростанції сягне 6 мільйонів кіловат і вона стане найпотужнішою у світі.

За 15 років спорудження ЧАЕС склався колектив будівельників. Його кістяк – висококваліфіковані робітники, що пройшли серйозну школу спорудження енергетичних об’єктів у різних регіонах країни, набули великого досвіду й при будівництві чотирьох енергоблоків-мільйонників. У процесі роботи освоєно і створено чимало нового, прогресивного. Сформувався міцний корпус інженерно-технічних працівників. Успіхи будівельників, монтажників, налагоджувальників, експлуатаційників, проектувальників відзначено високими урядовими нагородами.

І ось на фоні цих досягнень особливо помітний спад темпів будівництва п’ятого енергоблоку. Не виконані тематика, фізобсяги й плани будівельно-монтажних робіт (БМР) за 1985 рік. Чи випадковий цей спад? Звичайно, ні. Але ж і такої однозначної відповіді недосить. Не ставимо перед собою завдання глибокого аналізу умов і наслідків господарської діяльності колективу, зупинимося на головному і характерному для багатьох будов країни.

“Ефект, навіть можна сказати, сама реальність використання капітальних вкладень, – сказав на з’їзді перший секретар ЦК Компартії України В.В.Щербицький, – вирішальною мірою залежатиме від зміцнення виробничої бази будівельних організацій, від якості проектів і своєчасної поставки обладнання. Саме тут у нас зав’язаний вузол багатьох проблем…” Додам: вони незмірно зростуть, якщо жодну з цих умов не забезпечити належним чином – тоді ставка робиться на ентузіазм.

Так, серед складників успішної роботи ентузіазм повинен займати повноправне місце. Більше того, його навіть можна планувати, але тільки після того, як робітники забезпечені належними умовами роботи на будівельних майданчиках, а не навпаки. Результат же цих умов на сьогодні – невдоволеність людей, беремо до уваги й питання матеріальної зацікавленості. Будова має бути безперевним потоком на базі щонайсуворішого дотримання технології будівництва. А саме цього якраз немає. Проблеми першого блока перейшли на другий, з другого – на третій і так далі, але при цьому поширились, “обросли” величезною кількістю невирішених. Спочатку ці проблеми обговорювалися зацікавлено, з твердою впевненістю, потім викликали обурення, пізніше додалася й безнадія: “Скільки, мовляв, будемо говорити про одне й те ж, і яка користь від того говоріння?..”

П’ятий блок… Строки його зведення було скорочено з трьох років до двох років, спорудження розпочалося в 1985 році з мінімальним запасом. До такої зміни термінів, а отже, й ущільнення власних і без того напружених планів виявились не готовими ні проектувальники, ні постачальники, ні самі будівельники, чиї можливості, звичайно ж, не безконечні. Але директивні органи інколи і в силу об’єктивних причин, не нарощуючи потужностей будівельних організацій, квапляться нав’язати нереальну програму, не підкріплену ресурсами, що й призводить до дезорганізації будівельного виробництва і часто до провалу плану. Несвоєчасна видача проектно-кошторисної документації (ПКД) інститутом “Гідропроект” імені С.Я.Жука не дозволила ефективно спланувати розміщення замовлень на збірний залізобетон і металоконструкції; основна маса, скажімо, останніх замовлена у четвертому кварталі, а це, в свою чергу, призвело до зриву поставок, і вже як наслідок – неритмічність роботи бригад, простої. Коло замкнулося. Лише у жовтні – листопаді конструкції пішли по монтажних організаціях, але підрозділи вже неспроможні були освоїти отримані обсяги. Низька якість ПКД, що на жаль, трапляється часто, вимагала додаткових трудовитрат, переробок, матеріальних і моральних зусиль.

Неорганізованість послабила не тільки дисципліну, а й відповідальність кожного і всіх за спільний результат роботи. Неможливість, а то і неспроможність інженерно-технічних працівників організувати працю бригад послабили вимогливість. Стала позначатися “стомленість”, зношеність обладнання, машин і механізмів, нестача засобів малої механізації [1], інструментів і т.ін. Словом, загострилися й виявилися всі недоліки будівничого механізму, на жаль, – типові. Цей час збігся з моментом початку перебудови економіки, що, як відомо, вимагає передовсім перебудови свідомості людей. Не секрет, що цей процес потребує часу, та й саме життя квапить.

Відставання за минулий, 1985 рік, ускладнило завдання поточного року: освоїти на пусковому об’єкті близько 120 млн. карбованців (БМР). Найвище досягнення в освоєнні обсягів БМР по пусковому комплексу на спрудженні ЧАЕС становить понад 70 мільонів карбованців. Як бачимо, різниця значна.

Зараз, ясна річ, вживаються заходи по нормалізації становища, але час упущено. Упущено і той здоровий настрій колективу, який багато в чому допомагав знаходити не лише додаткові резерви, сили, а й вихід із ситуації, що склалася. І все ж честь колективу в руках самого колективу. Зроблено ще далеко не все можливе, щоб виконання змінного завдання стало нормою.

27 з’їзд КПРС поставив завдання докрінного поліпшення капітального будівництва. Буде виділено значні додаткові засоби, поновлені й удосконалені машинні парки і т.д. Без цього неможлива технічна реконструкція. Та йшлося і про низькі темпи будівництва, що гальмують науково-технічний прогрес у народному гоподарстві. “Міненерго СРСР в 11 п’ятирічці допустило зрив введення в дію потужностей на атомних електростанціях, що викликало додаткову потребу в органічному паливі. Враховуючи напруженість у паливному балансі країни і зростаючу роль атомної енергетики, такі зриви в дальшому неприпустимі”, – підкреслив у своїй доповіді Голова Ради Міністрів СРСР М.І.Рижков. І це не взаємовиключаючі заходи, тому що вживаються з єдиною метою – надати економіці належного динамізму, без якого неможливе й виконання соціальних програм. Так, ці заходи вимагають високої відповідальності всіх ланок будівельного конвейєра, кожного керівника, кожного робітника. Та ще вища наша спільна відповідальність перед грядущим: що ми залишимо новим поколінням?

На одній з таких ланок будівельного конвейєра слід зупинитися докладніше. “Серйозного вдосконалення потребує і система матеріально-технічного постачання, – підкреслив у Політичній доповіді Генеральний секретар ЦК КПРС М.С.Горбачов. – Вона повинна перетворитися в гнучкий економічний механізм, який допомагатиме народному господарству працювати ритмічно і стабільно. Пряме завдання Держпостачу – активно сприяти встановленню прямих тривалих зв’язків між виробниками і споживачами на договорній основі, зміцненню дисципліни поставок”.

Виробництвом і збутом залізобетону в системі Міненерго СРСР займається ВВО “Союзенергобудпром”. Управління будівництва ЧАЕС уклало експериментальний договір з управлінням “Енергобудкомплектація”. Що означає – експериментальний?

Раніше договори укладалися між замовником і заводами-виробниками, розташованими у різних куточках країни, що ускладнювало й систему оплати замовлень, і взаємні контакти, особливо за необхідності оперативного вирішення обопільних питань. Тепер централізованим заводом-виробником виступає вищезгадане плануюче управління: і приймає, і розміщує замовлення, і розплачується за їх виготовлення з заводами. Замовник же напряму працює лише з управлінням “Енергобудкомплектація”, здійснюючи оплату замовлення тільки після отримання всього комплекту (об’єкт – комплектна постача) безпосередньо управлінню. Як бачимо, такий договір і взаємовигідний, і зручний, бо вивільняє замовника від зайвих клопотів, а заводи-виробники – від турбот за несвоєчасну оплату замовлень. Проте й досі не відпрацьовано методику ведення документації по відправленню і прийому вантажів у рамках цього експерименту. Одержувач, приймаючи вантаж, навіть не знає, за яким комплектом його надіслано. Та все ж вихід є, причому нескладний: у супровідній документації при відправленні вантажу вказувати комплект і об’єкт. Не треба ні надмірного напруження, ні додаткових витрат, щоб розв’язати це питання, проте воно все одно чомусь не вирішується…

Є й ще одне “проте”, значно серйозніше. За несумлінності заводу-виробника замовник не може звільнитися від браку, некомплектності чи зривів постачання. Так, у 1985 році замовлено 45500 кубічних метрів збірного залізобетону, недопоставлено – 3200, а з отриманих 42300 кубометрів – 6000 поставлено некомплектно, в результаті (так званий зворотний результат) і до кінця року деякі замовлення залишилися не закритими.

Що несе подібне некомплектне постачання для будови? По-перше, накопичення наднормативних запасів. На 1 січня 1986 року з усього залишку 36700 понад норму було 32000 кубометрів залізобетону. Виходить, що залізобетон є, а монтувати його не можна. От і простоюють колективи, зриваються строки здачі об’єктів, бригадні підряди. По-друге, все ще дається взнаки захаращеність складських приміщень, майданчиків під вивантаження (за комплексного постачання розвантаження можна було б максимально наближати до об’єкту), що, у свою чергу призводить до наднормативних простоїв вагонів, псування конструкцій, додаткових перевезень. Дільниця виробничо-технічної комплектації УБ ЧАЕС трудиться зі значним перевищенням планових норм (за 1985 рік перероблено 16048 тонн вантажів), проте успішною роботу УВТК назвати не можна. Тобто, по-третє, некомплектна поставка – це дезорганізація виробництва, додаткові трудозатрати, невдоволення людей.

У зв’язку з цим гадається, що до укладених договорів не вистачає головного – договору про змагання за принципом “Робітнича естафета”, девіз якого “Від взаємних пртензій – до взаємної допомоги і підтримки”. Соціалістичне змагання суміжників могло б не лише підвищити дисципліну поставок, а й виявити невраховані резерви в організації праці всіх учасників змагання (а вони, безсумнівно, є), поліпшити якість роботи. Досвід організації такого змагання, створення координаційних штабів і рад для керівництва над ним вказують, що знайдено чудову організаційну форму спільної боротьби за кінцевий результат на основі скоординованої програми, утвердження дійових форм організації виробництва й управління. Та цим питанням поки що ніхто не займався…

Не хочу ставати в позу навчителя і далека від думки, що у заводів-виробників немає своїх проблем, складностей. І все ж таки вважаю ненормальним становище, коли постійно порушуються договірні зобов’язання. Серед “лідерів” об’єднання “Дніпроенергобудпром” – недопоставлено за минулий рік 800 кубометрів конструкцій градирні, Дубровський завод об’єднання “Північенергобудпром” – понад 150 кубометрів стінових панелей машинного залу, “Львівенергобудпром” – понад 300 кубометрів плит і шляхів перекатки.

“Допомогли” будівельникам ЧАЕС минулого року й постачальники металоконструкцій, недопоставили 2358 тонн. Внесли свою “левову частку” й Волзький завод – 1000 тонн, Північно-Кавказький – 326 тонн, Кураховський – 172 тонни, Донецький – 202 тонни… Та й те, що доставили, найчастіше браковане. До того ж 326 тонн щілинного покриття на сховище відпрацьованого ядерного палива надійшло з браком з Волзького заводу металоконструкцій. Частково було допущено брак цим же заводом при виготовленні ферм машзалу. Близько 220 тонн бракованих колон надіслав на його монтаж Каширський ЗМК.

У техінспекції (відділ, що контролює якість постачання й робіт) накопичено гори актів для визначення вартості додаткових трудовитрат і зняття їх з вартості конструкцій бракоробів. І брак оплачується протягом десятків літ.

Наводячи ці факти, хочу загострити увагу на недопустимості браку при спорудженні атомних електростанцій, енергетичних об’єктів взагалі, де несуча спроможність кожної конструкції має відповідати нормі. Кожний кубометр залізобетону мусить бути гарантією надійності, а отже, й безпеки. І головним контролером кожного, хто причетний до будівництва енергетичних об’єктів, повинна бути насамперед його совість. Переконана, що в людини, яка має совість, брак неможливий, бо це принижує її.

Кривдно й образливо робітникові виправляти чужий брак, адже це, передовсім, неповага до нього. Виходить якесь неподобство: конструкція надійшла, але в монтаж непридатна, а іншої не буде. Скільки ж потрібно будівникові витримки, кмітливості, сили, нервів, нарешті, щоб довести таку конструкцію до ладу!

Серед бракоробів незрідка зустрічається Придніпровський завод об’єднання “Союзатоменергобудпром”, – головний постачальник збірного залізобетону для ЧАЕС. Та й дисципліна постачання не витримує критики. Із замовленних 11500 кубомертів отримано минулого року 10300, близько тисячі з яких – це каркас головного корпусу. Проте і в поточному році змін на краще не сталося: лише за січень-лютий недопоставлено 500 кубічних метрів. А ще ж не тільки не ліквідовано недопостачання минулого року, що становить 3200 кубометрів, “Союзатоменергобудпромом”, а ще й додалося до нього за два місяці цього року 2000, до того ж з отриманих 12300 кубічних метрів некомплектно поставлено 5000.

Така ж ситуація і з металоконструкціями: їх недопостачання складає 2436 тонн. Якщо ж брати конкретних винуватців, то з поміж них Київський завод експериментальних конструкцій (744 тонни), вже знайомий нам Волзький завод (698 тонн), Кураховський (477 тонн), Донецький (182 тонни).

Будівництво всього соцкультпобуту стримує Нововоронезький ЗЗБК: з 530 кубометрів збірного залізобетону недопостачено 380 – понад половину!

Але ж працювати так неприпустимо! В соціалістичних умовах головним критерієм оцінки роботи будь-якої господарської ланки має бути досягнення найкращих кінцевих результатів. Взаємопов’язаність ланок передбачає і взаємну відповідальність за результати роботи. Поки що результати, скажемо відверто, мало втішають. Але ж на електроенергію п’ятого енергоблоку розраховують виробничі підприємства, вона закладена в плани 12 п’ятирічки. Тому своєчасне введення чергового енергоблоку не є приватною справою колективу будівельників ЧАЕС. Адже прискорення – це й наша активність, ініціатива, заповзятливість, свідомість, наше ставлення до всього, що робиться в країні.

Літературна Україна, 1986 р., 28.03.

[1] Навіть лопат не вистачало, бо під евфемізмом “засоби малої механізації” у нас найчастіше криються саме лопати, інколи – ломи.