Передмова

А. В. Пивовар

До 90-річчя Л.А. Пономаренко

Не дивлячись на назву та присвяту цього видання, його зміст помітно відрізняється від традиційних академічних біобібліографій, що висвітлюють основні віхи життя та творчий доробок ювіляра. І не тому, що після видання такого покажчика [1] до нього нема що додати. Навпаки. Про це свідчать також інші публікації до ювілею Лідії Антонівни Пономаренко [2]. Багато нового та теплих слів на її адресу можна було почути і під час підготовки цього видання. Проте, у ньому йдеться про дещо інший зріз її науково-дослідницької спадщини, серцевину якої, безумовно, складають давні карти і плани.

Важко сказати, що переважало у цьому захопленні – професійний обов’язок, фахові уподобання чи відданість улюбленій справі. Скоріше все разом. Але не можна не відмітити і чисто жіночої закоханості в предмет дослідження, постійного потягу до пізнання через картографічні джерела і нового, і давно забутого. Адже кожна карта, тим більше рукописна, виконана живими акварельними фарбами, не може не приваблювати своїми художніми якостями, особливостями передачі тогочасних просторово-географічних уявлень, специфічного колориту епохи та індивідуального стилю її укладачів. В цьому плані чи не найбільш поважне місце серед відомих своїми досягненнями укладачів рукописних карт території України Лідія Антонівна завжди відводила роботам Данила де Боскета, пов’язуючи саме з його ім’ям започаткування її систематичного картографування.

Інформація, залучена з давніх карт та топографічних описів, стала основою більшості наукових праць Л.А.Пономаренко. Таким чином до наукового обігу було введено десятки унікальних картографічних джерел з історії України, її регіонів та окремих населених пунктів. Хоча до деяких із них, судячи із складу наявних копій в особистому архіві дослідниці, черга так і не дійшла.

Відомості про виявлені карти і плани (їх назви, укладачів та час укладання, масштаб, розміри, місця та шифри зберігання, стан збереженості тощо) систематично заносилися також до робочої картотеки. За відсутності звичних для сучасних дослідників можливостей комп’ютерної техніки власна картотека у багатьох випадках слугувала чи не єдиним надійним інструментарієм для швидкого пошуку необхідної інформації. Крім картографічної картотеки, окремо заповнювалися картки з краєзнавчими, бібліографічними та іншими фаховими виписками.

На сьогодні основну частину краєзнавчої картотеки передано до Інституту рукопису НБУ імені В.І. Вернадського, де вона оформлена як особовий фонд Л.А. Пономаренко (фонд 387), що в даний час перебуває у стадії опрацювання. Ще одна частина картотеки (бібліографія з питань геодезії) надійшла до Сектору картографії цієї ж бібліотеки. Найбільш цінне, що залишилося – це картографічна частина картотеки, яка, власне, і покладена в основу цього видання.

У складі картотеки інформація щодо більшості карт і планів систематизована за їх тематичною спрямованістю (адміністративні, військові, галузеві, історичні або ретроспективні, основних географічних об’єктів тощо). Окремо виділяються атласи, включаючи іноземні. Нерідко дотримання такої деталізації потребувало заведення з одного й того ж предмету декількох карток. В цьому плані найбільш цілісним є основний масив картотеки з представленням інформації в розрізі місць зберігання відповідних картографічних джерел, системне висвітлення яких завжди було чи не головним лейтмотивом історико-картографічних досліджень Л.А. Пономаренко.

Переважна більшість інформації заносилася до картотеки на підставі безпосереднього опрацювання архівних фондів, картографічних та рукописних колекцій центральних бібліотек і музеїв. В основному це виписки, як вони представлені в описах відповідних справ та каталожних картотеках. Серед них особливо цінними є оригінальні назви та інші відомості, залучені з картушів та службових приміток до карт і планів, які вдавалося переглянути, або отримати їх копії. На жаль, при тогочасних обмеженнях у доступі до картографічних джерел, нормах видачі архівних документів, короткочасності службових відряджень це вдавалося далеко не завжди, про що свідчать непоодинокі відмітки про відмову у видачі карт або про їх фактичну відсутність. Окремі блоки картографічних джерел окреслені лише схематично, в розрахунку на перспективу їх подальшого опрацювання.

Зустрічаються також відомості про карти, залучені з наукових публікацій, картографічних оглядів тощо. В цьому плані Лідія Антонівна особо поціновувала роботи з історії картографії цілої плеяди російських дослідників Б.Г.Галковича, В.Ф.Гнучевої, А.А.Гольденберга, В.М.Кабузана, В.С.Кусова, А.В.Постнікова, К.А.Саліщева, М.А.Цвєткова, Ф.А.Шибанова, В.К.Яцунського, багатьох із яких по наукових контактах вона знала особисто. Зокрема, певною згадкою про Б.Г.Галковича, статтю якого для "Українського історичного журналу" їй довелося перекладати в 1971 році, залишається підготовлений ним, але не опублікований Схематичний план покриття території України рукописними картами ХVІІІ ст., вміщений у додатках до цього видання.

Значний обсяг відомостей про рукописні карти і плани ХVІІІ ст. на територію України із найбільш багатих російських зібрань введено до наукового обігу в роботах Ф.Е. Петруня, а також у пізніших картографічних оглядах В.А.Бойка, О.А.Купчинського, С.Г. Неліповича, В.О.Пірка, В.Г.Фоменка, Л.І.Цвіжби. Вони активно залучалися і до робіт з історії містобудування та архітектури (В.В.Вечерський, О.В.Сіткарьова, Г.Ю.Стельмах, В.І.Тимофієнко), з історичної топонімії (В.В.Лобода, Є.С.Отін), в історико-археологічних дослідженнях (В.А.Папанова, І.В.Сапожніков). Зокрема, досить цілісний аналіз історії картографування Північного Причорномор’я міститься у фундаментальному дослідженні науки про класичну старовину півдня Росії І.В.Тункіної.

При наявності загальних посилань на картографічні джерела, вони незмінно перевірялися. У міру можливостей здійснювалася також конкретизація складу рукописних атласів та збірників карт і планів. Значна увага приділялася і пошуку топографічних та інших описів чи текстових донесень, якими супроводжувалися відповідні карти чи плани, але згодом, із-за умов зберігання, вони виявилися розділеними між різними фондами, а то й архівами.

Основний масив складають виписки стосовно картографічних джерел, зосереджених у російських архівних та рукописних зібраннях. Досить цілісно представлені київські архіви: Центральний історичний, обласний, міський, лаврський, а також картографічні фонди НБУВ, зосереджені як у їх спеціалізованому зібранні Сектору картографічних видань, так і серед матеріалів Інституту рукопису. Зустрічаються виписки і з картографічних фондів обласних архівів України.

Враховуючи обсяг картотеки та доступність інформації про наявні картографічні джерела з історії України, до цього видання включені лише відомості про карти і плани у російських архівах та у фондах Інституту рукопису, над якими до останнього часу продовжувала працювати Лідія Антонівна. Щодо решти виписок, їх першоджерела є більш доступними для вітчизняних дослідників. Сподіваємося також, що з ними та досить багатою бібліографічною картотекою з питань картографії, невдовзі можна буде ознайомитися і в одному з рукописних зібрань міста Києва, куди їх планує передати дослідниця.

При підготовці до публікації більшість виписок та згадок архівних справ з картографічними документами Інституту рукопису були додатково перевірені за каталожними картками, інвентарними описами архівних фондів та змістом конкретних справ. Необхідність такої перевірки не в останню чергу зумовлена відсутністю у складі рукописних зібрань Інституту спеціалізованого картографічного фонду. Певне виключення складає хіба що послідовно описана картографічна частина фонду ХХVІІІ колекції історичного музею ім. Т.Г.Шевченка (216 справ із 1128). В решті випадків, це здебільшого одиничні вкраплення у складі численних фондів та архівних справ. Зокрема, за опублікованим у 2002 році путівником, картографічні документи зафіксовані у складі 37 описаних на даний час особових фондів Інституту [3]. Фактично їх значно більше. Ще майже 30 таких фондів перебувають у стані опрацювання.

Не менш складним виявилося віднесення до складу карт і планів окремих графічних документів, які не мають чітко виражених географічних ознак, виконані у формі замальовок (видів) або інженерних креслень.

Залучалася інформація як про рукописні, так і про друковані карти незалежно від їх територіальної приналежності. Із-за обсягу, окремі підбірки креслеників, більшість із яких зосереджена у особових фондах О.Новицького і С.Таранушенка, описані лише схематично, з зазначенням кількості таких документів у їх складі. В цілому ж можна говорити про досить представницьку картографічну складову архівних фондів Інституту рукопису, яка нараховує майже 1,5 тис. таких документів, включаючи збірні справи.

Крім того, до опису додані відомості про деякі інші документи, що стосуються карт і планів та узагальнення дослідниці щодо офіційних топографічних описів у складі фондів Інституту рукопису. При наявності, така інформація долучена також і до згадок про карти і атласи із російських зібрань.

На відміну від своєрідного "валового" підходу до опису картографічних джерел Інституту рукопису, відповідні відомості з російських архівних та рукописних зібрань стосуються виключно території України та просторово поєднаних джерел. При цьому йдеться в основному про рукописні карти, плани чи атласи, хоча згадуються і деякі з найбільш ранніх градированих карт, яких явно бракує у вітчизняних бібліотечних та інших картографічних зібраннях.

Враховуючи незавершеність опрацювання окремих архівних фондів, зміни, що відбулися у їх складі, перенумерації тощо, більшість відомостей, які стосуються картографічних джерел у архівних зібраннях сучасного Санкт-Петербургу вдалося перевірити під час особистої поїздки безпосередньо за описами відповідних фондів. Значну допомогу при цьому отримано також від петербурзької дослідниці А.В.Лебединської, працівників рукописних зібрань С.М.Барабанової (РГО) та С.Г.Жимайтиса (РНБ). Знадобилися також виставлені на сайті описи фондів РГИА. Із-за технічних причин не вдалося переглянути картографічні фонди Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв’язку, колекція рукописних креслень якого нараховує майже 8,5 тис. од.зб., та Санкт-Петербурзького філіалу АРАН, наявну інформацію щодо якого доповнено лише окремими згадками у виданих працях, люб’язно наданих його директором – І.В.Тункіною.

Щодо картографічних відомостей з московських архівів, кілька сотень позицій, що стосуються планів фортець та укріплених ліній, полкових і сотенних містечок, Запорозької Січі тощо, перевірено та доповнено завдяки архівним випискам і особистій картотеці київського дослідника з історії картографії В.О.Ленченка. В частині картографічних джерел з історії військових поселень цілий блок відповідних виписок з фондів РГВИА надала московська дослідниця Т.М.Кандаурова. Знадобилися і деякі власні напрацювання з історії картографування Задніпрських місць, Новоросійського краю, генерального межування тощо. При потребі, на допомогу приходили також колеги по дослідницькій роботі: Т.В.Біляєва, С.В.Голотюк, М.І.Кравчук, В.В.Семенов та Т.В.Плошко (м.Москва), С.С.Аргатюк і С.Г.Решетов (м.Одеса), С.П.Каленюк (м.Сєвєродонецьк), М.М.Ломако (м.Лисичанськ), автор картографічного сайту "Папакома", відомий під псевдонімом LV (м.Маріуполь). Особливо багато додаткових відомостей з фондів РГАДА, РГВИА, РГБ отримано завдяки фаховій допомозі Т.В.Біляєвої.

На жаль, за браком часу, не вдалося з’ясувати всіх питань, пов’язаних з перенумерацією окремих справ та переміщенням фондів РГВИА. Лише кількісно описано найбільш об’ємний масив планів генерального і спеціального межувань, хоча в цілому і маємо досить цілісне уявлення про наявні картографічні джерела.

Не менш складним є датування окремих картографічних джерел, коли така інформація, навіть орієнтовна, у архівних описах відсутня, а для їх візуального перегляду, вивчення та оцінки відповідні можливості відсутні. Зазвичай, такі документи оминаються дослідниками, хоча саме серед них можна завжди відшукати багато нового і маловідомого. В цьому плані орієнтовне датування є одним з вихідних пунктів їх початкового освоєння.

Не завжди однозначно датуються також чисельні копії, які на відміну від чисто ретроспективних карт, мають базуватися насамперед на інформації про час укладання їх оригіналу, а не репродукції, якими б методами вона не здійснювалася. Інша справа – це вже достовірність самої копії.

В рамках цього видання всі відомості про орієнтовні дати (початок, середина чи кінець століття), замінено відповідними символами: ( або (. Як правило, у таких випадках ідеться про картографічні джерела першої чи останньої третини відповідного століття. Документи, не віднесені до таких періодів, чисто умовно фіксуються разом з датованими серединою століття. Застосування одного з вищезгаданих символів до конкретного року означає, що відповідна карта чи план може датуватися періодом не пізніше або не раніше згаданого року чи десятиріччя. При зазначенні діапазону дат, такі картографічні документи чи їх цілісно описані підбірки хронологічно розміщені виключно за найбільш ранньою із згаданих дат. При відсилках у межах тієї ж дати на номери кількох фондів, останні подаються у порядку їх зростання. В основу такого підходу покладено насамперед принцип формування хронологічних каталогів Інституту рукопису, який у цілому витримав доволі серйозну перевірку часом. Таким чином маємо своєрідний картографічний літопис, у якому одночасно можуть бути представлені відомості як про військові карти, так і плани з чисто цивільних, господарських чи адміністративних питань.

Видання доповнено також відомостями про використані фонди, географічним та стислим іменним покажчиками. Застосовані символьні позначення відомостей про знаходження карт у складі відповідних справ (*), їх відсутність чи невидачу за перевіреними згадками в описах фондів ((), додатково розкрито також у підрядкових примітках при їх першому використанні.

Завершуючи стислу передмову не можемо не висловити щирої подяки на адресу директора Інституту рукопису Л.А.Дубровіної, завідуючої відділом фондів рукописної спадщини О.П.Степченко та працівників відділу, завдяки сприянню яких у стислі терміни вдалося опрацювати сотні описів та архівних справ з картографічними джерелами. З не меншою вдячністю згадуємо також всіх, від кого отримали посильну допомогу в частині джерельної бази у російських архівних та рукописних зібраннях. Сподіваємося також, що це видання стане добрим подарунком не лише до ювілею Лідії Антонівни Пономаренко, а й для всіх, хто цікавиться історією картографії та картографічних досліджень.

Примітки

1. Пономаренко Лідія Антонівна – історик, києвознавець, топоніміст (до 90-річчя від дня народження): біобібліографічний покажчик // авт.-упор. Вовк Л.П., Єфіменко Г.В., Новицька А.І. – К.: НАН України. Інститут історії України, 2012. – 68 с.

2. [Шовкопляс Т.І.]. До 90-річчя з дня народження Л.А.Пономаренко // Вісник геодезії та картографії. – 2012, № 2, с.46-47.

3. Див: Особові архівні фонди Інституту рукопису: путівник. – К., 2002. – 766 с.