Никольская Cлободка, Русановка и Дарница с 1240 г. по п.п. XIX в.
Парникоза И.Ю.
Микільська Слобідка та Русанівка. Микільська Слобідка – дуже старе поселення розташоване там, де зараз знаходиться житловий масив Лівобережний. Тут окрім знахідок кераміки ХІV- ХV ст. було також знайдено монету Володимира Ольгердовича (Івакін, 1996). Село отримало свою назву від Микільського монастиря, що заснував його приблизно у XV ст. В 1506 р. ченці купили землі у міщанина Митька Григоровича (віленського міщанина Дмитра Григорієвича), а 1508 р. – у толмача Салтана Албєєва та його родини (Рибаков, 1997; Ковалинський, 2008).
На плані І. Ушакова 1695 р. на території тодішнього лівобережного урочища, а наразі – острова Венеціанський, показано слобідку, імовірно, це і є Микільська Слобідка того часу.
Рис. 2.4.3.69. Монети Володимира Ольгердовича, одна з яких знайдена на Микільській Слобідці
Рис. 2.4.3.70. Слобідка на тер. суч. Венеціанського та хутір на Трухановому острові на плані І. Ушакова 1695 р.
З оказії візиту «вражої баби» – імператриці Катерини ІІ в 1744 р. на території Микільської Слобідки біля тодішнього оз. Русаново (пізнішого Святища, суч. Русанівка) розбили ставку з видом на лаврську цитадель. Ставку позначено на плані Києва 1750 р.
Збереглася також інформація щодо святкового салюту, який зробили з приводу візиту імператриці з валів Київської фортеці (лаврська цитадель). Декому з почту здалося, що цей салют був заслабкий, на що комендант фортеці відповів, що він солдат а не декоратор (Д. Малаков, особисте повідомлення).
Рис. 2.4.3.70а. Лиса Гора (1) – частина краю борової тераси на схід від Микільської Слобідки на мапі 1750 р.
Імовірно, перед візитом цариці було здійснено докладну топо- та гидро- зйомку до 1744 р. А до 1750 р. дана інформація була узагальнена на напрочуд докладному плані Києва з заплавою. На даній мапі звертають на себе увагу точні проміри глибин русла в різних місцях заплави. Дані заміри глибин імовірно були виконані для визначення можливості проходу суден світи імператриці та місць їх стоянки. Виходячи з детальності його проробки, роботу виконували картографи з Санкт-Петербургу. На підготованій ними мапі 1750 р. ми бачимо підписану Микільську Слобідку розташовану між трьома Дніпровськими старицями: оз. Святищево, оз. Василівське та річкою Старухою. На мапі наявна ще одна дуже цікава деталь – край борової тераси за Слобідкою носить назву Лисої гори. Це та сама лівобережна Лиса гора, яка згадуватиметься в джерелах д.п. ХІХ-поч. ХХ ст.
Рис. 2.4.3.71. Ставка імператриці 1744 р. (1) на території сучасної Микільської Слобідки згідно мапі 1750 р.
Рис. 2.4.3.72. «Бывшая ставка её императорского величества в прошлом 1744 году сентября месяца» (1) на території сучасної Микільської Слобідки згідно мапі 1750 р.
У червні 1752 р. мешканці Слобідки звернулися до архімандрита монастиря з проханням благословити спорудження власної сільської церкви, для якої вже назбирали «увесь необхідний лісовий матеріал». Аргументувалося це тим, що Слобідка кожної весни заливається повіддю, й слобожани не мають можливості своєчасно відправляти необхідні треби-хрестити, вінчати, відспівувати, через відсутність свого храму. Але минуло майже два роки до того, як митрополит київський та галицький Тимофій Щербацький розпорядився про спорудження церкви. Звести її підрядився майстер Іван Циганок, але несподівано помер. Тоді його заступив, узявшись добудувати церкву, києво-подільский мешканець Стефан Іванов, син Циганка. Він і зробив це 1755 р. Тепер мешканці слобідки мали власного священика та не залежали від розливів Дніпра (Ковалинський, 2008).
Рис. 2.4.3.73. Мапа долини Дніпра, 1750 р.: 1 – Микільська Слобідка, 2 – оз. Василіївське, 3 – оз. Святищево, 4 – р. Старуха, 5 – суч. Венеціанський острів, 6 – затока яка згодом від’єднає Венеціанський острів (на мапі – Чероторий). 7 –Лаврська слобода (Кухмістерська Слобідка), 8 – с. Позняки, 9 – озеро Тельбін, 10 – оз. Піщане та с. Осокорки
Рис. 2.4.3.74. Київське лівобережжя в районі Микільської Слобідки (1) на мапі 1799 р.: 2 – «озеро Василевское», 3 – «озеро Русаново». Слобідка показана як розташована на піщаних пагорбах краю борової тераси паралельному до русла Дніпра – «Лисій горі». Навколо позначено ділянки сінокосів
Після вилучення за указом Катерини ІІ 1764 р. земель у монастирів і та переходом слобідки у державну власність, селище почало помалу розростатися. На протилежному березі від церкви Спаса на Берестові з’явилося село Микільське. Після вилучення за указом Катерини ІІ 1764 р. земель у монастирів і та переходом Слобідки у державну власність, селище почало помалу розростатися. Поступово тут оселилися ремісники та селяни, які займалися овочівництвом, скотарством та рибальством. Наприкінці XVIII (18) ст. населення Слобідки складало 128 тис. чоловік. Росту селища сприяло його розташування біля активної дороги, що вела до Броварів, особливо цей процес активізувався після спорудження Ланцюгового мосту і дерев’яних мостів через Русанівську затоку (Приходько та ін., 2016).
Своєрідною цікавинкою Микільської Слобідки початку ХІХ ст. був так званий Красний трактир. Це був один з монастирських закладів побудований на поч. ХІХ ст. у Микільській Слобідці за проектом відомого архітектора О.І. Меленського. Втім, М. Берлинський повідомляє про ще старіший шинок в цьому місці:
«Три деревянные же трактирные домы (сии трактирные городские домы в 792 году построены по предложению генерал-губернатора Кречетникова) один на противной стороне Днепра с приезда к Киеву, в четырех от оного верстах, на песчаных построен насыпях, называемых Лысою горою…(Берлинський, 1991)».
Тобто трактир знаходився на краю борової тераси під Лисою горою.
Рис. 2.4.3.75. Роздоріжжя біля Микільської Слобідки від Наводницької переправи на мапі 1799 р.: 1- дорога на Москву, 2 – дорога на Бориспіль, 3 – Красний трактир – знаходиться в межах надзаплавної тераси
Рис. 2.4.3.76. Траса переправи та дороги на Москву на мапі 1820 р.: 1 – Наводницька переправа, 2 дорога по пересипу між сучасним Венеціанським островом та Осокорківським островом, роздоріжжя біля Красного трактиру
Про гостинний будинок за Дніпром згадує лікар з Німеччини Оттон фон Гун, який мандрував Україною 1805 р.:
«Наступного ранку, о 6-й годині з’явились ми перед Києвом (Гун їхав з боку Борисполя – авт.), й краще зробили якщо зупинилися б і відпочили у так званому «Красному домі» в трьох верстах від Києва, за Дніпром, щоб краще було одержувати насолоду дивлячись на чудове розташування Києва». Цей «Красний дім» знаходився на перехресті шляхів з Чернігова і Борисполя біля озера Русаново під назвою «Трактир міський, що називається Красний» (Рибаков, 1997).
На Миколаївська Слобідка показана прямокутником з розташованою посередині церквою, на захід від оз. Тельбін, яке автор плану про асоціював з літописною річкою Золочею. На південь від озера показано дорогу від Наводницької переправи до розгалуження на Бровари та Бориспіль.
Рис. 2.4.3.77. Микільська Слобідка на
К. Шероцький у 1917 р. писав про Микільську Слобідку так:
«Жителі її утримують невеликі садки, куди бідні кияни з’їжджаються погуляти. У XVIII-початку XIX ст. там існували для мандрівників трактири, шинки та гостинний дім, куди інколи відправлялася київська знать розважатися» (Вакулишин, 2014).
Назва ж сучасного масиву Русанівка походить від прізвища володаря прикордонних з Микільським монастирем земель у XVІ ст. – Сави Руслановича (Ковалинський, 2008). Імовірно, від нього і походить найдавніша назва розташованого тут озера стариці вищеописаного Русанівського рукава – тепер перетвореного в північну частину обвідного Русанівського каналу – оз. Русаново (пізніше – Святищево або Святище). М. Максимович писав про Русанівську протоку – «колишня (стародавня) Золоча» На мапі 1750 р наведеному М. Берлинським це – річище, що не сполучається з автономним озером Русакове між Микільскою Слобідкою та Московським шляхом. Сучасні розміри протоки – довжина понад 5 км., ширина до 300 м. глибина до 12 м (Вакулишин, 2014).
Дарниця. У матеріалах суперечки Микільського та Печерського монастирів від 1506 р. «рішення межового суду про спірні землі між Микільським та Печерським монастирями» зустрічаємо назву річки Дарниці та млина на ній. Згодом грамотою Сигізмунда І 1516 р. тутешні землі відійшли до Микільського монастиря (у грамоті знову згадується річка Дарниця). В 1506-1508 р.р. Микільський монастир активно скуповує землі сучасного масиву Лівобережний, а тоді «и сеножати, и озеро обел вечно со всим тым, как тая земля собе ся мает».
Рис. 2.4.3.78. Річка Дарниця на рукописній карті Київщини 40-х рр. ХVІІ ст. (За Люта, 1998) На ній показано великий став у верхів’ях – Дарницький став, та низку водяних млинів і їх ставків
Рис. 2.4.3.79. «Село за Дніпром Дарниця» (1), оз. Тельбін (2), Дарницький став (3), через яке до Дніпра впадає Драниця та край борової тераси порослий сосновим бором (4) на плані І. Ушакова 1659 р. (За Алферов, Харламова, 1982)
Річка Дарниця показана на мапі на рукописній карті Київщини 40-х років ХVІІ ст. Витоки останньої зображені з озер біля Броварів і Княжичів. Дарниця має на своїй течії чотири млини з загатами. На плані І. Ушакова показано «село за Дніпром Дарниця» з дерев’яною церквою та двором з садом. Біля нього показано абриси ставу – озеро Тельбін через яке впадає в Дніпро річка Дарниця.
Рис. 2.4.3.80. Річка Дарниця та селище на північ від неї (1) на плані маєтків Пустинно-Микільського монастиря 1719 р.
Рис. 2.4.3.81. Дарницький став (1), річка Дарниця (2) та шинок Дарниця (3) на плані Києва 1799 р.
З деякими даними у кінці ХVIII ст. було відомо три Дарницьких хутори: «в сотне Бориспольской к селу Княжичам хутора: 1. Дарницкий, 2. Середный, он же и Дарницкий, 3. Троецкого Больницкого монастиря, Дарницкий же». Правда, судячи з усього, вони були невеликі. За описом 1766 р., в одному з трьох хуторів був двір з двома хатами і коморою, а також поруч на річці «млин старий на два колеса». Згідно примітки канцеляриста Миколи Бурмачевского, «вищеописані на цьому хуторі живуть, орних земель, сінокосів, лісів та інших угідь з пожитків не мають. Харчуються з випадкового заробку, консистенції не платять, хліба не сіють і надалі ні в які промисли і торги вступати не бажають» (Рибаков, 1997). У 1786 р. Києво-Печерська лавра збудувала на Дарниці новий млин, вже біля XVIII ст. були створені три хутори (Вакулишин, 2014).
Проте на плані 1799 р. ми можемо побачити лише трактир Дарниця. Він стоїть поблизу дороги на Бориспіль на березі великого Дарницького ставу, через який протікає р. Дарниця далі тече в оз. Тельбін та через протоку «Ровчакь» впадає в Дніпро. На річці Дарниці показано кілька ставків.