Хартія прав родини

Цей документ присвячується міжнародному Дню захисту дітей, котрий в Україні надалі залишається незначною у національних масштабах подією, а також всім українським родинам, котрі мають дітей або бажають їх мати і прагнуть жити так, щоб бути впевненими у своєму та їхньому майбутньому.

запропонована Столицею Апостольською
всім людям, інституціям і владам
зацікавленим зміцненням родини
у сучасному світі

Стверджуючи, що:

A. людські права, хоча обмежені правами окремої особи, складають головний суспільний вимір, котрий проявляється в основний і природній спосіб в родині;

Б. родина будується на шлюбі, глибокому і доповнюючому зв’язку чоловіка і жінки, котрий тримається на нерозривному духовному і фізичному союзі, укладеному добровільно, привселюдно та відкритому до передачі життя;

В. шлюб є природнім людським утворенням, первинною суспільною ланкою, саме йому повірена найвища місія передачі життя;

Г. родина, як природній людський зв’язок, первинний по відношенню до держави чи будь-якого іншого суспільно-політичного утворення, має свої власні невід’ємні права;

Д. родина, являючи собою щось значно більше і вагоміше аніж лише звичайний правовий суб’єкт, суспільний чи економічний, складає спілку кохання і солідарності, єдину з погляду можливості правдивого виховання нащадків і передачі їм духовних, культурних, етичних, суспільних та релігійних цінностей, необхідних для становлення і розвитку своїх членів, прогресу цілого суспільства;

Е. родина є місцем зустрічі різних поколінь, котрі допомагають одне одному у досягненні повнішої життєвої мудрості, практичного успіху та у погодженні прав окремих осіб з вимогами суспільного життя;

Ж. родина і суспільство поєднані між собою нерозривними живими органічними зв’язками, навзаєм доповнюють себе функціями досягнення, захисту та розвитку добробуту всіх людей і кожної особи зокрема;

З. історичний досвід існування різних народів і культур довів необхідність визнання та захисту інституції родини перед суспільством і державою;

І. суспільство, держава та міжнародні організації повинні робити все можливе з метою забезпечення всілякої допомоги, – політичної, економічної, суспільної та правової, – необхідної для зміцнення єдності і стабільності родини, таким чином, щоб вона могла виконувати свої належні функції і призначення;

К. права, основні потреби, успіхи і цінності родини, що в більшості країн забезпечуються, часто однак не визнаються і навіть знаходяться під загрозою різних суспільних перетворень, економічних та політичних програм;

Л. багато родин все ще змушені жити в умовах бідності, що унеможливлює гідне виконання ними своєї ролі;

М. християнська церква свідома того, що добробут кожної людини та цілого суспільства тісно пов’язані з родиною і завжди визнавала, що її власна місія полягає в широкому пропагуванні вписаного у людську природу задуму Божого, щодо шлюбу та родини, їхньої всілякої підтримки і захисту перед будь-якими посяганнями;

Н. Римська Столиця Апостольська, на підставі висновків конференції єпископів, пропонує дану "Хартію прав родини" до загальної уваги людей в усьому світі і закликає всі країни, міжнародні організації, різноманітні інституції та окремих осіб до шанування цих прав, забезпечення їх визнання і неухильного дотримання.

Визнаємо, що:

1. Кожна людина має право на вільний вибір життєвого шляху, а відтак на укладення шлюбного союзу і створення власної родини, або приречення себе на самотність;

а) кожен чоловік і кожна жінка, досягнувши повноліття і маючи на те необхідні фізичні можливості, в праві побратися і утворити родину, без жодної дискримінації; юридичне обмеження цього права, постійне або тимчасове, може бути запроваджене лише тоді, коли воно виходить з об’єктивних і важливих вимог самої інституції шлюбу та його громадянського і суспільного значення; у кожному випадку мають поважатись гідність та права людини.

б) ті, хто бажає побратися і утворити власну родину, мають право сподіватись на створення з боку суспільства і держави таких моральних, виховних, суспільних та економічних умов, котрі дозволять їм з повною свідомістю і відповідальністю виконувати своє право на шлюб.

в) владні державні структури повинні постійно підносити інституційне значення шлюбу; позашлюбні зв’язки не можуть ставитись на одному рівні зі шлюбними, укладеними властиво.

2. Шлюб може бути укладений виключно за добровільною і обопільною згодою сторін, відповідно висловленою.

а) цінуючи традиційну в багатьох культурних колах роль батьків у керуванні рішеннями дітей, все ж слід уникати жодного примусу, котрий перешкоджав би у виборі означеною особою свого співшлюбника.

б) майбутнє подружжя має право на духовну і релігійну свободу, відтак вимога зречення віри або зміни визнання проти власної волі і сумління, поставлені за умову укладення шлюбу, є попранням цього права.

в) у природньому шлюбному союзі чоловіка і жінки обоє вони посідають однакові права і рівну гідність.

3. Подружжя має невід’ємне право на заснування родини і вибір часу народження та кількості дітей, при повному узгодженні обов’язків відносно одне одного, вже народжених дітей, цілої родини та суспільства, у відповідній ієрархії цінностей, згідно з природніми моральними засадами, що виключають штучне протизапліднення, стерилізацію, позбавлення плоду.

а) дії державної влади або громадських організацій, спрямовані на будь-яке обмеження свободи подружжя у прийнятті ними рішення щодо вступу у шлюб та народження дітей, складають тяжку образу людської гідності і справедливості.

б) у міжнародних відносинах матеріальна допомога країні, що призначається на користь підтримки людей, не може бути використана на прийняття програм протизапліднення, стерилізації чи позбавлення плоду.

в) родина має право на допомогу з боку суспільства у тому, що стосується появи на світ та виховання дітей. Багатодітні родини мають право на відповідну допомогу і не можуть піддаватись дискримінації.

4. Людське життя, від самого початку, завжди повинно бути оточене любов’ю, турботою і повагою.

а) штучне позбавлення плоду, особливо першого, є наругою над людською природою, загрозою для майбутніх поколінь, нищенням права людської істоти на життя.

б) шанування людської гідності, турбота за нашу цивілізацію, повинні виключати будь-які експерименти і досліди, що виконуються на людському зародку або інше його невластиве використання.

в) кожне втручання у генетичну спадщину людської особи, метою котрого не є виправлення хворобливих відхилень, складає наругу над правом фізичної недоторканості і знаходиться у суперечності з добром родини та цілого суспільства.

г) рівно як перед, так і після народження діти мають право на захист та особливу опіку; це саме стосується також їхніх матерів під час вагітності, у більшій мірі – після пологів.

д) усі діти, незалежно від того, чи були вони народжені у шлюбі чи у позашлюбному зв’язку, мають однакові права на суспільну опіку і турботу щодо повного розвитку і становлення їхньої особистості.

е) діти-сироти та діти позбавлені батьків або опікунів повинні бути оточені особливою суспільною турботою. У справах з усиновлення або приймання дітей на виховання іншою родиною, держава повинна запровадити відповідні законодавчі акти, що полегшують здатним на це батькам приймання дітей, котрі потребують опіки, – на постійний або тимчасовий термін, – враховуючи водночас природні права батьків.

є) упосліджені і калічні діти посідають право на те, щоб вдома і у школі вони мали сприятливі та відповідні їхньому людському розвитку умови.

5. Батьки, котрі дали дітям життя, мають переважне і невід’ємне право на виховання своїх нащадків, а відтак повинні визнаватись за перших і головних їхніх вихователів.

а) батьки мають право виховувати дітей згідно з власними родинними, моральними та релігійними засадами, шануючи культурні та мовні традиції народу і країни в котрій вони мешкають, що сприяє розвитку доброти і гідності у дитини; вони повинні отримувати від суспільства відповідну допомогу і підтримку, необхідні для виконання ролі вихователів.

б) батьки мають право на вільний вибір шкіл або інших учбових закладів, необхідних для навчання дітей, згідно з власними переконаннями. Громадська влада повинна дбати про те, щоб розподіл суспільних благ дійсно надавав батькам можливість користуватися цим правом.

в) батьки мають право на те, щоб їхні діти не ходили до шкіл, програми котрих не відповідають їхнім власним моральним та релігійним переконанням. Особливо статева освіта, що становить головне право і пріоритет батьків, повинна завжди відбуватись під їхньою турботливою опікою, як вдома, так і у вибраних та контрольованих ними осередках виховання.

г) права батьків порушуються, коли держава запроваджує обов’язкову систему виховання і освіти, з котрої цілковито вилучено релігійне підгрунтя.

д) головне право батьків на виховання дітей повинно мати вигляд різноманітних форм батьківської співпраці з вихователями дошкільних закладів, вчителями і керівниками шкіл, особливо шляхом допущення громадян до участі у діяльність школи та у визначення і впровадження у життя засад виховання.

е) родина має право вимагати, щоб засоби масової інформації були позитивним знаряддям формування і розбудови суспільства, пропагували і підтримували головні родинні цінності. Водночас родина має право на відповідний захист, особливо своїх наймолодших членів від негативних впливів та зловживань з боку засобів інформації.

6. Родина має право на повноцінне існування і розвиток саме як родина.

а) державна влада повинна визнавати і підтримувати гідність, певну незалежність, інтимність, єдність та стабільність кожної родини.

б) розлучення подружжя руйнує засади інституту шлюбу і родини, шкодить розвитку суспільства та країни.

в) великі родини, там де вони існують, повинні бути оточені повагою і опікою, щоб вони могли ліпше виконувати свою традиційну функцію солідарності та взаємодопомоги, при одночасному визнанні прав малих родин і гідності кожного з її членів як особистості.

7. Кожній родині повинна надаватись можливість вільної організації релігійного життя у родинному колі, під керівництвом батьків, а також право на відкритий вияв і оголошення своєї віри, участь у публічних обрядах та вільний вибір програм релігійного виховання, без зазнавання з цього приводу будь-якої дискримінації.

8. Родина має право на виконання своєї громадської та політичної функції у розбудові суспільства.

а) родини мають право гуртуватися з іншими родинами та інституціями з метою властивого і належного виконання своїх завдань, а також для захисту власних прав і інтересів щодо підтримки благополуччя і представництва кожної з них.

б) родини та гурти родин повинні мати забезпечене право на виконання властивої їм ролі у розробці та впровадженні в життя господарських, суспільних, правових та культурних програм, що мають вплив на життя родини.

9. Родини мать право сподіватись від влади не дискримінаційної, властивої родинної політики у правових, господарських суспільних та фінансових питаннях.

а) родини мають право на такі економічні умови, котрі гарантують їм відповідний до їхньої гідності рівень життя і всебічний розвиток. Не вільно позбавляти родину права на накопичення та володіння приватними благами, котрі сприяли б стабілізації і зміцненню родинного життя; права, що стосуються успадкування та передачі майна повинні відбивати потреби і можливості членів родини.

б) родини мають право сподіватись, що влада і суспільство, передбачаючи їхні потреби, забезпечать їм необхідну допомогу у надзвичайних ситуаціях, таких як передчасна смерть одного або двох батьків, розлучення з родиною одного з подружжя, в разі нещасного випадку, хвороби, каліцтва, безробіття чи тоді, коли родина мусить зазнавати додаткових ускладнень, пов’язаних зі старістю, фізичним або розумовим недорозвитком котрогось зі своїх членів, чи також у зв’язку з вихованням дітей.

в) особи похилого віку мають право на те, щоб мати забезпечене місце у власній родині або, коли це неможливо, у призначених для цього установах, де вони могли б доживати своєї старості, виконуючи діяльність відповідну до їхнього віку і стану здоров’я, що забезпечує їм подальшу участь у суспільному житті.

г) права і потреби родини, особливо гідність членів родини, повинні бути визнані рівнозначно в громадянському та карному законодавстві у такий спосіб, щоб ув’язнені могли залишатись в контакті зі своїми родинами, а родини на час ув’язнення котрогось зі своїх членів отримували необхідну підтримку.

10. Родини мають право на таку суспільну і господарську систему, організація праці в котрій забезпечує членам родини спільне життя і виховання дітей, без загрози єдності, успіху та стабільності родини, з можливістю одночасного здорового і повноцінного відпочинку.

а) оплата праці повинна бути достатньою для створення і гідного утримання родини, або завдяки додатковій платні, визначеній як "родинна", чи також завдяки іншим суспільним засобам, таким як родинні дотації або оплата домашньої праці одного з батьків; вона повинна бути такою, щоб мати не була змушена працювати поза помешканням на шкоду родині, особливо по догляду та вихованню дітей.

б) слід визнавати і шанувати домашню материнську працю, згідно до значення, котре вона приносить родині і суспільству.

11. Родина має право на відповідне для родинного життя помешкання, пристосоване до кількості її членів в місці, що забезпечує наявність основних соціальних послуг, необхідних для життя родини і громади.

12. Родини емігрантів мають право на такий самий суспільний захист, котрий належить іншим родинам і громадянам.

а) родини емігрантів мають право на визнання власної культури а також підтримку і опіку, необхідну для їхньої мовної та культурної інтеграції у суспільство, в котрому вони перебувають і до котрого вносять свій вклад.

б) емігранти, котрі мешкають і працюють в якійсь країні, мають право на якнайшвидше запровадження до себе своїх родин.

в) біженці мають право сподіватись від громадської влади та міжнародних організацій на допомогу у поєднанні з власними родинами.

Стислий переклад з часопису
L’Osservatore Romano № 10,
листопад, 1983 р.
© Юрко П. Стрєлков-Серга