Торгівля
Ольговський С.Я.
Торгівлю в античному світі Північного Причорномор’я можна поділити на декілька напрямків: зовнішню з полісами Середземномор’я і колоніями Причорномор’я, греко-варварський обмін, а також внутрішню — в межах власного полісу. Про надзвичайно важливу роль торгівлі в економіці античних полісів свідчать античні автори: про вивіз із північно-причорноморських центрів хліба, рабів та інших товарів; тексти декретів, в яких йдеться про привілеї іноземним купцям, правила ввозу і вивозу та обміну грошей; листи на свинцевих платівках. Напрямки торгівельних контактів визначаються за клеймами на амфорах, знахідками монет та імпортних товарів, насамперед, керамічного посуду, який найчастіше не тільки має “адресу” виготовлення, а й досить точне датування. Цінним джерелом є метрологічний інвентар — мідні, свинцеві та кам’яні важки, ваги, мірні посудини, які застосовувались при торгівлі.
Традиційними товарами, які вивозили із Північного Причорномор’я, були хліб, худоба, шкіра та інші продукти скотарства. Страбон і Полібій писали про вивіз із колоній рабів. В торгівлі з місцевими племенами античні колонії виконували роль посередницьких торгівельних центрів, розповсюджуючи завезені із метрополії товари, а також торгували продукцією власного ремесла.
Серед предметів імпорту у Північне Причорномор’я із метрополії відзначаються, насамперед, чудові зразки розписної кераміки, високохудожнього металевого посуду, мармур і вироби з нього. Згодом поширюється імпорт вина та олії, дорогоцінних тканин, прикрас, скляних виробів. Від місцевого населення отримували зерно та іншу продукцію сільського господарства, місцеві металеві вироби, а також сировину.
Внутрішня торгівля в античних містах була сконцентрована на агорі. В північно-причорноморських містах агора досліджена тільки в Ольвії. Торгівлю на агорі контролювали виборні агораноми, які були об’єднані в колегії. Вони не тільки повинні були підтримувати належний порядок на агорі і в її спорудах, а й контролювали правильне використання ваг і мір. З Ольвії, Пантікапея, Фанагорії, Німфея, Мірмекія, Танаїса походять мірні посудини і контрольні свинцеві ваги з клеймом колегії агораномів.
Північно-причорноморська торгівля, як і в античному світі в цілому, здійснювалась, головним чином, водними шляхами. Плавання по морю було тривалий час каботажним і для грецьких кораблів в Чорному морі існувало всього два напрямки — від Боспору Фракійського на захід до Ольвії і на схід до Боспору Кімерійського і далі в Меотіду. Вздов узбережжя плавали кораблі і навколо Таврійського півострова. З кінця V ст. до н.е. освоюється короткий шлях від мису Карамбій у Малій Азії навпростець до мису Баранячий Лоб на півдні Криму і від Істрії до Херсонесу і Керкінітіди. Значно скорочував шлях і прямий напрямок через Меотійське озеро від Боспору Кімерійського до гирла Дону.
Основними комунікаціями греко-варварської торгівлі були річкові шляхи і це підтверджує картографія розповсюдження античного імпорту, який в архаїчний час концентрується на пам’ятках, розташованих поблизу берегів Південного Буга, Дніпра, Дона та їх приток. Переважає думка, що торгівельні операції між греками і варварами здійснювались на ринках грецьких міст. Але це може бути застосоване тільки до VI ст. до н.е., оскільки важко сказати, хто був в цей час розповсюджувачем грецького імпорту в Скіфії — греки чи варвари. Вже до початку V ст. до н.е. відноситься Пісчанський скарб, знайдений у торфянику р. Супой — лівої притоки Дніпра. Скарб складався із 15 бронзових посудин і дубової довбанки, разом з якими було знайдено кістяк людини, за визначенням антропологів, середземноморського типу. А на Куземинському укріпленні Більського городища на березі Ворскли, яке виконувало роль пристані, розкопано велику землянку з декількома десятками грецьких амфор, наймовірніше складське приміщення. Подібну землянку було виявлено і на Кам’янському городищі на Дніпрі. Не викликає сумніву, що таку кількість амфор могли завести в скіфські ремісничі центри тільки греки. Звичайно, тільки греки могли завести на скіфські городища пантікапейські монети IV ст. до н.е., які були знайдені на Кам’янському городищі на Дніпрі, Східному укріпленні Більського городища на Ворсклі і Книшівському городищі на Пслі. Скіфські ремісничі центри, якими були згадані городища, водночас були відомі і як торгівельні центри, де грецькі негоціанти були частими гостями.
Суходольні шляхи відігрівали другорядну роль у греко-варварській торгівлі. Вони безперечно існували і їх можна намітити по давнім бродам-переправам, степовим орієнтирам — водопоям, ланцюгам курганів. Але цими шляхами користувались, ймовірно, в основному кочовики.
В 40 рр. ХХ ст. було висловлено припущення про існування великого караванного шляху з Ольвії в Поволжя і на Урал. Але для реконструкції цього шляху було картографовано знахідки так званих “ольвійських” дзеркал і хрестоподібних блях, оформлених у скіфському звіриному стилі, походження яких пов’язували з ольвійським бронзоливарним ремеслом. Таку точку зору висловив ще Б.В. Фармаковський і її підтримували дослідники в 50–60 рр. Але наступні дослідження скіфського бронзоливарного ремесла довели, що автортсво винаходу і виготовлення цих дзеркал і хрестоподібних блях можна вважати скіфським. Крім того, на пам’ятках анан’їнської культури у Поволжі не виявлено жодної речі грецького походження. Якщо і існував такий шлях із Побужжя або Подніпров’я до Уралу, то користувались ним кочовики, від яких Геродот отримував інформацію про далекі народи. Значення суходольних шляхів торгівлі з Азією і Західною Європою зростає в добу еллінізму.