Іван Багряний

Іван Багряний – літературний псевдонім Івана Павловича Лозов’яги (19 вересня (2 жовтня) 1906 – 25 серпня 1963) – українського письменника.

І. Б. народився в Охтирці (нині – Сумської області) в сім’ї робітника. Учився в місцевих початкових школах, в 1920 р. спробував отримати професійну технічну освіту – спочатку слюсаря, потім художника-кераміста. Не закінчивши цих училищ, він працював робітником, побував у Криму, на Кубані, в Кам’янці-Подільському. В 1926 р. поступив до Київського художнього інституту, але учився в ньому недовго, бо змушений був одночасно заробляти на прожиття.

16 квітня 1932 р. І. Б. був заарештований у Харкові й звинувачений у «контрреволюційній агітації», доказом чого були його художні твори. 25 жовтня 1932 р. він був засланий на Далекий Схід.

Є непевні дані, що він спробував втекти, був спійманий і ув’язнений в таборі. Напевно відомо, що 16 червня 1938 р. його заарештували вдруге (знову в Харкові) і навіть засудили були до розстрілу. Звільнили його за постановою від 1 квітня 1940 р., і знесилений тортурами письменник оселився в рідній Охтирці. Там його застав початок німецько-радянської війни і там він провів перші роки німецької окупації.

З наближенням радянських «визволителів» І. Б. переїхав у 1943 р. до Києва, в 1944 р. – до Львова, де він включився у роботу ОУН, брав участь у створенні Української головної визвольної ради. З наближенням радянських військ він виїхав далі до Словаччини та Німеччини. Кінець 2-ї світової війни застав його у Баварії, де він набув статусу «переміщеної особи».

В Німеччині І. Б. заснував Українську революційно-демократичну партію (1946 р.), яку очолював у 1948 – 1963 рр. В 1948 р. ця партія підтримала створення Української національної ради, І. Б. деякий час був головою президії цієї організації.

Помер І. Б. у місті Новий Ульм (Німеччина) і там похований. Багато деталей його біографії залишаються не з’ясованими.

Перші спроби літературної праці І. Б. належали ще до часу його навчання в школі. В 1924 р. він вступив до Охтирської філії письменницької організації «Плуг». В умовах радянської України не можна було просто бути письменником, обов’язково треба було належати до якоїсь письменницької організації. Тому в 1926 р., приїхавши до Києва, І. Б. приєднався до «Майстерні революційного слова» – групи українських письменників, яку комуністи всіляко переслідували і в 1929 році закрили.

В цей час І. Б. виступав як поет, автор кількох поем, та прозаїк, автор оповідань. Його творчий шлях було перервано репресіями, яких зазнали всі члени «Майстерні революційного слова».

Другий період творчості І. Б. розпочався у Львові в 1944 р. В наступні роки з’являються найважливіші його твори – великі романи, а також драми та поеми. В 1946 році І. Б. виступив із памфлетом «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», в якому показував геноцид українського народу, здійснюваний червоною Москвою.

Твори письменника, переслідуваного владою, збереглися не повністю, деякі відомі за назвами лише з пізніших згадок. Те, що І. Б. зумів надрукувати на радянській Україні, було заборонено й вилучено, а те, що він друкував на еміграфії – не допускалось в СРСР. В незалежній Україні друкуються вибрані твори І. Б., але систематичного зібрання усієї його творчої спадщини досі нема.

М. Ж., 10 травня 2022 р.