Од автора

Дніпрова Чайка

В несприятливі часи видаються мої твори, через те й не доладу трохи виходить.

Давним-давно вже різні поодинокі люде й видавництва вмовляли мене видати окремо мої твори, але я завше або рішуче відмовлялася, або вагалася, в усякім разі відтягала цю справу.

Торік мені було доведено, що не маю права ховати те, що належить свому часові, належить яко вкладка в історію українського письменства, що воно мусить бути розглянуте, яке-б ні було по своїй вартости, в довгім шерегу тих письменників, що вкладали кожен свою лепту в національний скарб.

Отже мушу зломити свій звичай і подаю, не втаюючи, все, що збереглося, друковане й не друковане досі.

Думка була подати усе в хронологічному порядку, додавши деякі поясняючі біографічні риси, щоб критик чи дослідувач мав перед собою повний обрис даного письменника.

Вийшло трохи не по моїй думці: виділено й випущено окремим І-м томиком мої ритмовані мініатюри, що писалися в різні роки, часом раніш, часом пізніш од прозаїчних писань.

Направляю тепер помилку, видаючи вже хронологічно писане прозою.

Ділю цей матеріал на дві частини: одна починаючи ще з мирних глухих часів, з 1884 р. і доходячи до передодня першої революції 1905 р.

Друга частина малює той нишком прокидаючийся революційний рух чи то на селі, чи в малому місті, який довелося мені закреслити на папері і в нам’яти.

Художню вартість цих писань хай визначають читачі та фахові судді-критики, од себе ж скажу лиш, що в основу кожного оповідання чи нарису, особливо 2-й частині, ліг дійсний факт, оточення ж, обробка характеристика дієвих осіб часом мої, часом такі які були в дійсності і хто переживав разом зо мною те саме, впізнає грунт цих творів.

Як стріне і як судитиме нинішня публіка все зібрання моїх писань – це її діло, я ж скажу, що як мої мініатюри були моєю втіхою, художньою насолодою, так оці прозові були там «не можу мовчати», що примушувало хапати перо серед глупої безсонної ночі й записувати те, що життя викидало на очі та клало карби на душу.

Ні на які лаври не сподіваюся, а – «єже пісах-пісах».

Авторка.

18 червня 1919 р.

Примітки

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори [у 2 тт.]. – [Київ:] Дзвін, [1919 р.] р., т. 2, с. 189 – 190.

В несприятливі часи видаються мої твори, через те й не до ладу трохи виходить.

Давним-давно вже різні поодинокі люди й видавництва вмовляли мене видати окремо мої твори, але я завше або рішуче відмовлялася, або вагалася, в усякім разі відтягала цю справу.

Торік мені було доведено, що не маю права ховати те, що належить свому часові, належить яко вкладка в історію українського письменства, що воно мусить бути розглянуте, яке б ні було по своїй вартості, в довгім шерегу тих письменників, що вкладали кожен свою лепту в національний скарб.

Отже мушу зломити свій звичай і подаю, не втаюючи, все, що збереглося, друковане й не друковане досі.

Думка була подати усе в хронологічному порядку, додавши деякі поясняючі біографічні риси, щоб критик чи дослідувач мав перед собою повний обрис даного письменника.

Вийшло трохи не по моїй думці: виділено й випущено окремим 1-м томиком мої ритмовані мініатюри, що писалися в різні роки, часом раніш, часом пізніш од прозаїчних писань.

Направляю тепер помилку, видаючи вже хронологічно писане прозою.

Ділю цей матеріал на дві частини: одна починаючи ще з мирних глухих часів, з 1884 р. і доходячи до передодня першої революції 1905 р.

Друга частина малює той нишком прокидаючийся революційний рух чи то на селі, чи в малому місті, який довелося мені закреслити на папері і в нам’яті.

Художню вартість цих писань хай визначають читачі та фахові судді-критики, од себе ж скажу лиш, що в основу кожного оповідання чи нарису, особливе 2-й частині, ліг дійсний факт, оточення ж, обробка характеристика дієвих осіб часом мої, часом такі які були в дійсності і хто переживав разом зо мною те саме, впізнає грунт цих творів.

Як стріне і як судитиме нинішня публіка все зібрання моїх писань – це її діло, я ж скажу, що як мої мініатюри були моєю втіхою, художньою насолодою, так оці прозові були там «не можу мовчати», що примушувало хапати перо серед глупої безсонної ночі й записувати те, що життя викидало на очі та клало карби на душу.

Ні на які лаври не сподіваюся, а – «єже пісах-пісах».

Авторка. 18 червня 1919 р.

Примітки

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори [у 2 тт.]. – [Київ:] Дзвін, [1919 р.] р., т. 2, с. 189 – 190.