Рання поема Дніпрової Чайки «Галина криниця»

Іван Немченко

Здебільшого на перехресті романтичних бачень і реалістичного світовідчуття народжувались разки ліро-епічних творів Дніпрової Чайки. Це передовсім балади поетеси – «Вісточка», «Зірчині чари», «Русалка», «Мати», «Свідок», жанрову генезу яких пов’язуємо насамперед з відомими зразками Шевченкової ліри. Але заслуговує на увагу дослідника й майже невідома широкому загалові спроба письменниці виступити в жанрі поеми. Йдеться про ранній твір Дніпрової Чайки «Галина криниця», котрий як за життя авторки, так і після її смерті не друкувався. Це об’ємне полотно не раз згадувалось у різних джерелах, але до його публікації справа так і не дійшла.

Поему «Галина криниця» разом з низкою віршів («Пізно!», «Сестрицям-українкам», «Нічною добою», «Безщасна», «Посуха», «Дівочий жаль») Дніпрова Чайка надіслала Олені Пчілці, котра в співдружності з Наталею Кобринською займалась упорядкуванням альманаху «Перший вінок» (1887). У листі до І.Франка, датованому 1887 роком, пані Косачева поділилася враженнями від згаданого допису:

«Поема» Чайки якась нісенітниця і по формі, і по змісту, а дрібні вірші її мені до сподоби. Думаю, що її дрібні вірші можна було б помістить у Вінку».

У пізнішому листі за той же 1887 рік Олена Пчілка підтверджує негативну оцінку «Галиної криниці» і, щоб не бути занадто суб’єктивною, надсилає Франкові рукопис твору Дніпрової Чайки для ознайомлення:

«Не хочу, щоб доля її [поеми – І.Н.] залежала тілько од мого суду; прочитайте її ще Ви, як вона Вам здасться!».

Добірка віршів поетеси була опублікована на сторінках збірника, поема ж так і не побачила світу.

Твір Дніпрової Чайки «Галина криниця» (1883-1884) є розробкою відомого фольклорного мотиву, не раз варійованого і в художній літературі (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко, Д.Мордовець та ін.), котрий укладається до схеми: кохання дівчини, вимушена розлука з милим під тиском соціальних обставин, душевні страждання або й смерть від туги за щастям. Соціально-побутовий конфлікт твору, заснований на майновій нерівності закоханих героїв, ускладнюється психологічною лінією: авторка акцентує увагу на внутрішній боротьбі Галі. Повіривши неправдивій чутці про смерть коханого – заробітчанина Миколи, дівчина поховала свої розбиті мрії під чернечою мантією, зреклась світських утіх і пристрастей. Несподіване щасливе повернення милого додому привносить у її душу велике сум’яття почуттів, за яким від надміру переживань визріває думка про самогубство: оскільки Галин прихід до монастиря став відреченням від Миколиної любові, то тепер дати волю серцеві, переповненому коханням, означало б зраду чернецькій обітниці. Героїня виявилась нездатною на компроміс, і ця риса дівчини явно імпонує авторці як суголосна романтичній домінанті її поетичного мислення. Окремими ситуаціями поема Дніпрової Чайки нагадує драму Панаса Мирного «У черницях», завершену того ж 1884 року, але вперше опубліковану лише в 1929 році.

Портрет своєї героїні поетеса змальовує традиційними пісенними засобами: «…Кароока […], Здоровенька, веселенька, Стаником тоненька, Чорноброва, чорнокоса, Личеньком біленька. А очиці, мов ті зорі». У дусі родинно-побутової та любовної народної лірики письменниця відтворює внутрішній стан дівчини («…Бідна Галя стоїть, заніміла, Згасли очі, блищать сльози, Личко побіліло»), передає мовні партії персонажів («Коли вірно любиш, Присягнись, що лиш моєю Ти навіки будеш…»). Твір має багато ознак фольклорної поетики. Це й численні постійні епітети («чорний ворон», «білий світ», «сивий сокіл», «червона калина», «літа молодії», «лист зелений»), і пестлива лексика («бабуся старенька», «сестричко рідненька», «черниченьки», «пізненько», «хутенько»), і художні паралелізми («Ой виросла й калинонька Та вкрилася листом – Гуля й Галя по садочку В червонім намисті», «Цвітуть садки, білим цвітом Пишно повбирались, – Всі подружки-сусідочки Давно покохались»).

Народний характер мають здебільшого і використані поетесою перифрази: «Придибала з Московщини Бабуся старенька, По степах в кожусі сивім Тихо похожає Та з мішка сніги пухові Трусить-висипає» (про зиму), «щука кригу розбиває» (про льодохід); порівняння («мати, наче хмара»; «вітер, Мов той вовк неситий, Виє, скиглить»). Фатального відтінку подіям у творі додають стилізовані картини, наприклад, ворожіння дівчини на калині: «Як на той рік лист зелений Вкриє тебе рясно, Тоді буде моя доля І весела, й щасна. Як тебе усю покриє Пишно цвіт біленький, То тоді й моя надія Розцвіте в серденьку. Як на гілках ягідочки Всі почервоніють, То тоді нехай до мене Старости прилинуть. Як же всохнеш і не вважиш На сонце й на росу, То тоді чернеча шапка Вкриє мою косу». Віршовий розмір для поеми авторка запозичила з фольклорної стихії. Це коломийка, або 14-складник (8+6): «Гарна, гарна калинонька – / Цвіт, як сніг, біліє, / А ще краща, як од ягід / Вся зачервоніє. / Гарна, гарна дівчинонька – / Рожевая квітка, / А ще краща молодиця / В червонім очіпку».

Твір «Галина криниця» Дніпрової Чайки заснований на легендарному матеріалі: відштовхуючись від переказів про походження назви монастирської копанки, авторка подала широкий і розгорнутий художній життєпис безталанної дівчини-черниці, романтичну історію її трагічного кохання. У стильовому відношенні поема виявилась надто різнорідною: відчутна схильність молодої письменниці і до етнографічно-побутової манери та мелодраматичних ситуацій, і до романтичних візій, і до натуралістичних подробиць, і навіть до бурлеску. Тож нерідко зображені картини викликають зовсім інше враження, ніж того бажала Дніпрова Чайка. Так, історія з ворожінням Галі, що налаштовує читача на любовно-романтичний лад, завершується трагікомічно: на запитання про долю калини дівчині відповідають: «Та вчора кобила Убралася, анахтемська, Та всю й поломила!». У передсмертні хвилі Галя (чи то «сестра Мархва» в чернецтві) «мов дурна, белькоче». Подібна грубувата лексика дуже різко дисонує з патетичним тоном оповіді. Таких недоречностей у творі чимало.

Дніпрова Чайка, певно, й сама усвідомлювала, що «Галина криниця» не належить до її творчих удач. Принаймні надалі вона більше не зверталась до жанру поеми, а обмежувалась малими ліричними й ліро-епічними формами. Правда, деякі дослідники класифікують ще й баладу письменниці «Зірчині чари» як поему. Але це питання лишається дискусійним.

Хоча ранній твір Дніпрової Чайки «Галина криниця» не позбавлений різних вад, проте становить цінність для дослідників як літературна пам’ятка доби, як джерело для розуміння й осмислення художніх пошукань молодої авторки. Тому, гадаємо, публікація поеми є виправданою й доцільною.

Примітки

Подається за виданням: , Херсон, 1998 р., т. 2.