Гнат Хоткевич

Гнат Мартинович Хоткевич (31 грудня 1877 (12 січня 1878) р. – 8 жовтня 1938 р.) – український письменник і музикант.

Г. Х. народився у бідній міщанській родині в Харкові. В 1890 – 1894 рр. він учився в Харківському реальному училищі, а потім у Харківському технологічному інституті, який закінчив у 1900 р. за фахом «інженер залізничного транспорту». Уже в училищі він почав опановувати гру на бандурі, в якій згодом дійшов до висот.

За фахом залізничника він працював тільки до 1905 р. Через участь у революційних виступах 1905 р. у Харкові він був змушений емігрувати до австро-угорської Галичини (початок 1906 р.). В цей час він подовгу жив у Криворівні на Гуцульщині, добре ознайомився із мовою, фольклором, побутом гуцулів. Ці спостереження лягли в основу гуцульського циклу його творів.

В 1912 р. Г. Х. повернувся до Харкова, де був заарештований, але наприкінці того ж року звільнений без покарання. В Харкові він займався культурною роботою. В лютому 1915 р. його як політично ненадійного примусово переселяють до Воронежа (нині – обласного центру Росії). До Харкова він повернувся після Лютневої революції 1917 р., де знову зайнявся культурною та освітньою роботою.

Після утвердження більшовицької влади в Україні Г. Х. викладав українську мову і літературу в зоотехнікумі в Дергачах (містечко в 16 км від Харкова, 1920 – 1926 рр.), в 1926 – 1932 рр. провадив клас бандури у Харківському музично-драматичному інституті, паралельно в 1928 – 1932 рр. був художнім керівником Полтавської капели бандуристів.

Починаючи від 1932 р. московська окупаційна влада розпочала цькування Г. Х., він був звільнений з усіх посад, твори його були заборонені. Далі 23 лютого 1938 року було виписано ордер на арешт Г. Х. – він буцімто був «учасником антирадянської української націоналістичної організації». Апетити катів швидко зростали, і в постанові з 3 березня 1938 р. Г. Х. став уже «учасником контрреволюційної української повстанської організації і агентом німецької розвідки». Кати катували Г. Хоткевича, потім знову катували, і знову катували, і знову… Як наслідок – він «зізнався», що в 1923 р. був завербований як німецький шпигун, був пов’язаний із Української військової організацією і «проводив активну діяльність по лінії цієї контрреволюційної організації».

Особлива трійка Управління НКВС по Харківській області 29 вересня 1938 р. ухвалила розстріляти Г. Хоткевича, що й було виконано 8 жовтня 1938 р. Його будинок у селищі Високий (в 12 км від центру Харкова), в якому він з родиною жив від 1929 року, за катівською ухвалою було конфісковано.

Літературна творчість Г. Х. розпочалась в 1897 році публікацією оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря». До 1917 р. його твори друкувались переважно в Галичині, зокрема, у журналі «Літературно-науковий вісник», і лише незначна їх частина друкувалась (чи передруковувалась) в Російській імперії. Менше з тим, від 1902 р. його твори починають друкуватись в російських перекладах, а також включаються в альманахи вибраних творів української літератури.

За радянських часів твори Хоткевича друкувались в основному в Харкові, там же в 1928 – 1932 рр. було опубліковано зібрання творів у 8-и томах, котре й до нашого часу залишається найбільшим зібранням його творів.

Г. Хоткевич працював як прозаїк, автор оповідань, нарисів, кількох повістей та романів. Його внесок в драматургію складається з кількох повномасштабних 5-актних драм та ряду одноктних етюдів. У невеликій за обсягом поетичній спадщині переважають популярні на початку 20 ст. поезії в прозі. Г. Х. писав також твори для дітей, перекладав українською мовою класиків світової літератури, писав замітки про поточні літературні новини, популярні праці з історії України. Кажуть, що його літературний доробок виноситься на 300 позицій.

Суперечливу інформацію маємо про такі великі твори Г. Х., як «Богдан Хмельницький» (чи це трилогія, чи тетралогія, чи драматичний твір, чи прозовий), «Шевченко» (це мав би бути цикл 4 романів, загальним обсягом до 200 авторських аркушів). Ці твори вважаються загубленими (знищеними?), відомими лише у маленьких фрагментах.

Значне місце в його творчості займають музикознавчі праці, зокрема, про улюблену ним бандуру та інші народні музичні інструменти.

Музичних творів різних жанрів Г. Х. написав близько 600. Велика їх частина – це твори для бандури, ансамблю бандур, для співу в супроводі бандури. Майже всі вони забуті й нині не виконуються.

24 квітня 1956 року засуд на Г. Х. було скасовано і він був повністю реабілітований. Але це уже нічого не допомогло Хоткевичу. Хоча з того часу минуло 65 років, із них 30 – в незалежній Україні, його драматичні твори ніде не виставляються у театрах, його кіносценарії не перетворюються на фільми, його музичні твори ніколи не виконуються, його письменницький доробок перевидано дуже фрагментарно.

В 1995 році з великим трудом удалося відкрити Г. Хоткевича в його колишньому будинку в Високому. В Харкові, де він народився й загинув, де працював більшу частину свого життя – навіть однієї кімнати для нього не знайшлося.

Зайвий, нікому не потрібний талант…

, який ми наводимо, виконано на початку 1900-х років.

М. Ж., 17 – 21 вересня 2021 р.