Михайло Харишин
Михайло Володимирович Харишин, українець з роду, народився 7 березня 1964 року у селі Посухів Бережанського району Тернопільської області. Історик, дипломат. Кандидат історичних наук (1995), референт з міжнародних відносин (1999).
Закінчив Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка (1989), аспірантуру Київського університету імені Тараса Шевченка (1995), Академію державного управління при Уряді Республіки Молдова (1999), Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка (2005).
Працював столяром заводу „Микрон” – Бережанського філіалу Київського ВО імені С.П.Корольова, робочим тепличного комбінату колгоспу „Дружба” с.Потутори Бережанського р-ну, вчителем історії СШ № 227 м.Києва, асистентом кафедри всесвітньої історії Кіровоградського державного педагогічного університету імені О.С.Пушкіна.
З квітня 1995 року М.В.Харишин перебуває на дипломатичній службі України. У центральному апараті МЗС працював на посадах другого секретаря Управління СНД, першого секретаря, радника Третього та Першого територіальних управлінь, помічника Першого заступника Міністра закордонних справ України. Курував українсько-молдовські двосторонні відносини, окремі проблемні питання українсько-російських взаємин. Учасник переговорного процесу з вирішення придністровської проблеми, був членом Групи Повноважного представника Президента України з питань політичного врегулювання конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова (1996-1999), Виконавчим секретарем Міжвідомчої комісії України з політичного врегулювання конфлікту в Придністровському регіоні РМ (2000-2001). З 2005 по 2007 роки очолював Секретаріат Першого заступника Міністра закордонних справ України, входив до складу робочої групи МЗС України з питань тимчасового перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.
Перебував у довгострокових закордонних відрядженнях на посадах першого секретаря Посольства України в Молдові (питання придністровського врегулювання, 1996-1999) та Посольства України в Республіці Білорусь (політичні питання, 2001- 2005). З вересня 2007 року – радник-посланник Посольства України в Молдові.
Перебуваючи у закордонних відрядженнях, сприяв відродженню української самобутності в Білорусі та Молдові. Зокрема, за його безпосередньої участі відбулося відкриття меморіальної стели гетьману України Івану Мазепі у с.Варниця (Молдова, 1998), меморіальних дощок українській поетесі Лесі Українці у Мінську (2004) та Кишиневі (2007), пам’ятного знаку полеглим у Бендерах козакам війська гетьманів Івана Мазепи та Пилипа Орлика (Придністров’я, 2008), погруддя Великому Кобзареві у Кам’янці (Придністров’я, 2008), погруддя гетьману Івану Мазепі в Музею Історико-меморіального комплексу „Бендерська фортеця” (2009) пам’ятника Івану Котляревському (Бендери, Придністров’я, 2010). За його сприяння було започатковано діяльність Українського православного приходу церкви Св.Володимира у Кишиневі (1998), активно підтримується діяльність Кишинівського приходу „Покрова Пресвятої Богородиці” Української греко-католицької церкви, надається суттєва допомога Фалештській та Східно-Молдавській єпархії Української православної церкви Київського патріархату.
М.В.Харишин послідовно здійснює різнопланову роботу з інформування міжнародної спільноти про найбільшу трагедію в історії українського народу ХХ сторіччя – Голодомор 1932-1933 років. Провів низку відкритих уроків та публічних лекцій в Білорусі і Молдові, включаючи Придністров’я, брав безпосередню участь у Міжнародній акції „Запалімо свічку”, особисто передавши факел-свічку українській громаді Казахстану від імені всієї української громади Молдови (жовтень 2008 року).
Автор багатьох публіцистичних статей, понад тридцяти наукових праць, чотирьох монографій з середньовічної історії Української церкви, проблем вирішення конфліктних ситуацій на пострадянському просторі, з різних аспектів взаємовідносин України з Молдовою, Білоруссю, Росією, з окремих питань української історії, сьогодення. Публікувався у провідних наукових виданнях України (зокрема, Український історичний журнал, Київська старовина), Молдови (Administrarea Publica), Білорусі (Беларускі гістарычны часопіс, Спадчына, Роднае слова).
Серед основних праць М.В.Харишина можна виділити:
Богдан Хмельницький та Українська православна церква // Український історичний журнал. – К., 1995. – №№ 4, 5;
Історія підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату. – К., 1995. – 176 с.;
О некоторых вопросах государственного строительства Украины // Administrarea Publica. – Chisinau, 1998. – № 1;
Російське самодержавство та Київська митрополича кафедра або як Українська православна церква позбулася автокефалії. – К., 1999. – 333 с. (у співавторстві);
Конфликтные ситуации на постсоветском пространстве. – Кишинев, 1999. – 112 с.;
Генацыд ва Украіне: галадамор 1932-1933 гг. // Беларускі гістарычны часопіс. – Мінськ, 2003. – № 8;
Украінскі вектар у сучаснай Беларусі // Роднае слова. – Мінск, 2006. – № 4 (у співавторстві);
Про основні напрямки забезпечення культурно-національних, освітянських та інформаційних потреб молдован в Україні // Українці в Молдові, молдавани в Україні: етносоціальні процеси. Матеріали Міжнародної наукової конференції, Кишинів, 9 жовтня 2008 р. – Chisinau, 2009. – С.129-133; інші.
У 2010 році вийшла його перша збірка літературного жанру:
Витоки. – Кишинів, 2010. – 208 с.
Має дипломатичний ранг радника першого класу. Нагороджений Грамотою Верховної Ради України „За заслуги перед Українським народом” (2005), Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України (2006), Грамотою Глави Української греко-католицької церкви «За особистий внесок у духовно-громадський розвиток української громади на теренах Республіки Молдова» (2009), Орденом Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня Української православної церкви Київського партріархату (2010), іншими відзнаками.
Одружений, має двох дорослих дочок. Разом із сім’єю проживає у Києві.