3. На кордоні Гетьманщини

Микола Лазорський

Проскочили так гонів з двадцять, як у лозовині десь заясніли вогники. То було село Тахтаулово, крайня на татарських межах козацька оселя.

– Уже ми в кордонах старої Гетьманщини, – майже врочисто мовив пан Мирович. – Праворуч село Тахтаулово, де по сусідству сталася Полтавська баталія.

І він навіть скинув шапку.

– Де, де та баталія була? – жадібно вдивлявся в темінь Григор Орлик.

– Це дуже близько від села Жукова, що стоїть трохи вбік. Стане видніш, коли пройдемо долину. Тут тихо, як у вусі: ніде ніхто нічичирк. Багато вам скаже панотець Свічка, до якого ви оце поспішаєте. Правда, тепер він все мовчить, ветхий вельми муж, ходити не здольний і з костуром. Ну а все ж, коли довідається, хто ви, звіриться, розкаже, що знає, а знає він багато – не тільки те, що колись діялося, а й нинішні справи. Новин у нього набереться багато, аби була хіть слухати. Найпаче знає багато секретних військових новин, – шептав пан Мирович. – Скаже дещо й про Бірона, що шукаєте. Тут жив він, біля села Патлаївки, недалеко від слободи Карлівки… Все тут села пішли по узбережжю тихої Ворскли…

– Ночі тепер ще не дуже довгі, – чомусь шепнув і собі пан сотник. – Бачите он золоту смугу, – показав він нагаєм. – Світає…

По селах співали вже треті півні.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 100.