Тодось Осьмачка

Тодось (Теодосій Степанович) Осьмачка (4 (16) травня 1895 – 7 вересня 1962 р.) – український письменник.

Він народився у селі (у сучасному Смілянському районі Черкаської області) у родині сільського ветеринара. Учився у церковній парафіальній школі в своєм селі, а від 1907 р. у земській школі в сусідньому селі Матусів, яку закінчив у 1911 р. В 1915 р. склав у 1-й Київській гімназії іспит на звання земського вчителя і почав був учителювати у с. Білозір’я Смілянського району, але дуже скоро, в 1916 р. був мобілізований до російської армії.

Що він робив у роки визвольних змагань українського народу? За романтичною легендою, він воював у складі армії Української народної республіки, навіть конкретно – у . За іншими (здається, більш вірогідними) відомостями, в 1919 році учительська спілка спрямувала його до Харкова на тримісячні курси інструкторів робітничої освіти. В 1920 (1921?) році він недовгий час був інспектором губернського відділу народної освіти у Кременчуку (тоді – губернському центрі).

В тому ж 1921 р. він вступив до Київського інституту народної освіти (колишнього університету), вле в 1923 р. покинув навчання, не скінчивши курсу. Одні кажуть – через матеріальну скруту, другі – через політичні уподобання (втім, одне не виключає другого).

Уже з 2-ї половини 1920-х років у поведінці Т. О. з’явились аномалії, котрі можна розцінити як початок психічної хвороби. В 1930 – 1932 роках за одними даними, жив на Кубані, а за іншими – в 1931 році він жив у свого дядька в селі Драганівка (нині Чемеровецького району Хмельницької області).

Упродовж 1930-х років Т. О. намагався виїхати за кордон, зробив кілька невдалих спроб нелегального перетину кордону (подробиці цих спроб суперечливі).

Злочинна московська окупаційна влада любила заарештовувати Т. О. Можна прочитати про його арешти в 1921, 1930, 1933, 1934, 1939 роках, але інші пишуть тільки про арешти 5 лютого 1933 р. та 11 квітня 1934 р. Чекістські психіатричні експертизи визнавали його психічно хворим. Сам Т. О. твердив, що він удавав психічну хворобу. Можливо, мало місце і симуляція, і дійсна хвороба.

Під час нападу німців на СРСР Т. О. перебував у Кирилівській психіатричні лікарні і втік з неї під час вступу німців до Києва (вересень 1941 р.). В 1942 р. Т. О. оселився у Львові, але на недовгий час. Перед наступом совітів він виїхав на еміграцію до Баварії, де жив упродовж 1945 – 1949 років. В 1949 р., коли табори «переміщених осіб» у Західній Німеччині були ліквідовані, Т. О. переїхав до Сполучених Штавтів Америки, в 1954 р. – до Канади (кажуть навіть – не маючи візи), потім повернувся до США.

Але й за океаном Т. О. не знайшов спокою. Манія переслідування цупко тримала його, скрізь йому ввижались агенти «Гепеви» (від ГПУ, Головне політичне управління – так звалась московська таємна поліція в 1922 – 1934 роках). Багато гірких подробиць про цей час життя Т. О. залишив у своїх спогадах його приятель Григорій Костюк.

Помер Т. О. в 1962 році і похований на українському цвинтарі в містечку Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).

Таким чином, майже кожна деталь біографії Т. О. подається різними біографами по-різному.

Шлях Т. О. в літературі розпочався в 1922 році, коли була надрукована перша книга його поезій – «Круча». В цей час він увійшов до київського літературного середовища, до Асоциації письменників. У 1924 році з цієї групи виділилась група «Ланка», куди увійшов і Т. О. Згодом більшість членів цієї групи – товаришів Т. О. – загинула у московських катівнях (Т. О. «відбувся» тільки божевіллям!).

В 1925 році було надруковано книгу поезій Т. О. «Скитські вогні», в 1929 р. – книгу поезій «Клекіт». В 1930-і роки через постійні переслідування і зумовлене ними вимушене бурлакування Т. О. майже не міг займатись літературною працею (однак дещо перекладав).

Тільки в 1942 році у Львові Т. О. повернувся до літературної творчості і знайшов нове літературне середовище. Більшість письменників цієї групи емігрували, утворити в таборах переміщених осіб «Мистецький українький рух» (до якого увійшов і Т. О.), а згодом переїхали за океан. В 1943 році у Львові була надрукована збірка поезій Т. О. «Сучасникам», пізніше друкуються велика поема «Поет» (1947), збірка «Китиці часу» (1953) та зібрання поетичних творів «Із-під світу» (1954).

В 1944 році Т. О. написав свій перший великий прозовий твір – повість «Старший боярин», надруковану в 1946 р. В 1951 р. вийшла друком повість «План до двору», в 1956 р. – роман «Ротонда душогубців», який став останнім великим твором Т. О. Головний персонаж останнього – письменник Іван Брус – щедро наділений біографічними рисами самого Т. О.

В незалежній Україні твори Т. О. потроху повертаються до читачів.

Портрет, який ми наводимо, узято з альбому «Письменники Радянської України» [Державне видавництво України: 1928 р.]

М. Ж., 14 січня 2022 р.