Недоля

Михайло Петренко

В минуту жизни трудную
теснится в сердце грусть…

Лермонтов

Дивлюся на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, боже, ти криллів не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у сонця, у зірок прохать,

Й у світі їх яснім себе покохать;

Бо долі ще змалу кажусь я нелюбий…

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся лихом і щастя не знаю,

І гірко без долі свій вік коротаю;

І в горі спізнав я, що тільки одна, –

Далекеє небо, – моя сторона.

І на світі гірко; як стане ще гірше,

Я очі на небо, – мені веселіше!

І в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Так дайте же крилля, орлячого крилля!

Я землю покину, і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польну,

І в хмарах від світу навік утону!

Примітки

Вперше надруковано в альманасі О. Корсуна «Сніп», X., 1841, с. 175. В «Южном русском сборнике» (1848) вірш подано як першу частину циклу «Небо», без заголовка та епіграфа і з значними текстуальними відмінами:

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 287.