Вечірній дзвін

Михайло Петренко

Як в сумерки вечірній дзвін

Під тманний вечір сумно дзвонить…

Як з вітром в полі плаче він,

В дубровоньці як тяжко стогнеть…

Тоді душа моя болить,

Від смути плачу по невірній,

А думка все туди летить,

Де вперш почув я дзвін вечірній,

Де вперше так я полюбив

Поля привольні та діброви,

Де вперше світ і радість вздрів

Та карі очі й чорні брови!

Проснеться все в душі тоді,

Вечірній дзвін усе розбуде;

Сльоза проб’є і від нудьги

Душа всі радості забуде.

О! Тяжкий, дзвоне, твій привіт

Тому, хто милої не має…

Душа болить, і меркне світ,

А серце пуще заниває…

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Сніп», 1841 р., с. 176, під заголовком «Вечірній дзвін». З деякими текстуальними відмінами і без заголовка передруковано в «Южном русском сборнике», 1848 р., с. 46 – 47.

Поезія є переспівом поезії російського поета І. I. Козлова (1779 – 1840) «Вечерний звон».

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 296.