Це –

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Це – така доля,

що немає впевненості від власних гризот.

Це – таке кохання,

що не вистачає світу ступити навіть крок.

Це – така насолода,

що ти караєш себе за красу, наче краса є гріховним поняттям.

Це – таке мовчання,

що вуста жінки виглядають так, що сором є лише питанням статі.

Це – таке волосся, скуйовджене метеором,

що наче сам диявол творив у ньому мистецький твір.

Це – така самотність,

що ти лише одним оком дивишся на земну сіль.

Це – такий холод,

що ти душиш голубів, щоб зігріти ними свої крила.

Це – такий тягар,

що серед полеглих ти і сам вже падаєш безсилий.

А це – така тиша,

що ти мусиш сказати – це ти, справжній ти!

Примітка перекладача

“Це – така доля, що немає впевненості від власних гризот” – доля поета – це вічне прагнення до досконалості, бо поет бачить свої та чужі вади, які часто не додають впевненості в житті, а лише заважають.

“Це – таке кохання, що не вистачає світу ступити навіть крок” – почуття кохання буває настільки сильним, що все інше у світі стає неважливим, адже без кохання життя втрачає будь-який смисл.

“Це – така насолода, що ти караєш себе за красу, наче краса є гріховним поняттям” – кохання дарує таку насолоду, що її можна порівняти лише з красою мистецтва, хоча для багатьох людей насолода в коханні може бути гріховним поняттям.

“Це – таке мовчання, що вуста жінки виглядають так, що сором є лише питанням статі” – краса жіночого тіла оспівується різними видами мистецтва, в той час як краса чоловічого тіла такого ефекту на людей не має (питання статі).

“Волосся, скуйовджене метеором” – це символічний образ новаторства в мистецтві, котре для багатьох людей буває незрозумілим, тобто “диявольським”. Хоча цю строфу можна зрозуміти й навпаки – коли бездарні особистості створюють щось несхоже на традиційне мистецтво, але при цьому рекламують його, як новаторство.

“Це – така самотність, що ти лише одним оком дивишся на земну сіль” – самотність творчої особистості буває настільки великою, що на звичний смисл життя (земну сіль) вона дивиться лише одним оком, адже творці самі створюють новий смисл життя та висловлюють власний погляд на земний світ.

“Це – такий холод, що ти душиш голубів, щоб зігріти ними свої крила” – холод поета по відношенню до “ідеалів” (голубів) виражається в тому, що він ті ідеали змушений порушувати (душити) – щоб відстояти своє новаторське мистецтво.

“Це – такий тягар, що серед полеглих ти і сам вже падаєш безсилий” – але всі вище перелічені зусилля теж можуть знесилити творців, адже вони часто проживають дуже коротке життя, тобто згорають, як метеори.

“А це – така тиша, що ти мусиш сказати – це ти, справжній ти!” – поетичне мистецтво найкраще впливає на читачів в абсолютній тиші, тобто в спокійній обстановці та повільному обдумуванні, і така тиша – то є велика сила, в якій утверджується власне “Я” справжнього поета…