Кому?

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Він відчував себе таким спустошеним,

ніби фонтан, що не наситився водою,

ані рікою, ані пляшкою вина…Навіть коли казав,

що сьогодення минає надто швидко за собою,

аби не переходити ніколи в майбуття,

і відчував, що в них обох він, як людина,

не терпить, власне, лиш безглуздого життя…

Якщо ж він терпить так, чому не плаче сам,

як плачуть часом дзвони в небесах?

Але він завжди терпить – тут і там…

Примітка перекладача

Поети покликані боротися проти безглуздості життя, але та боротьба часто спустошує їх та завдає болю, тому їх вірші тужно плачуть (дзвенять, наче тривожні дзвони). Кому дзвенять ті дзвони? Чи почує їх хтось?..