Осінь II

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Мисливці за коханками

осліпли б від близькості.

І вбити змія було б не гріх,

бо не видно мертвої жінки.

Пагорб, вкритий цією жовтизною,

Повітря, дерева, опалий лист.

Довірлива прозорість. Квадрат забуття.

Куб, заповнений пам’яттю кулі.

І хто б не засмутився через таку руїну?

Примітка перекладача

Не завжди осінь викликає захоплення своєю жовто-золотою красою, у героя вона викликала лише спогади про смерть, адже природа, коли помирає, схожа на смерть красивої жінки, і жовтизна її обличчя лише нагадує мертвий колір пожухлої природи. І з таким умиранням ліпше вбити в собі все погане, тобто вбити свого “змія”.