Спогади I

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Сонце заходило, падало на землю,

наче канцелярська лампа,

котра перед згасненням іще освітлює

бідну акацію на міській вулиці…

Біля фонтану стояла дівчина.

Була гарна. Почав із нею розмовляти.

Здавалось, була вдячна, і кожне моє слово

було для неї прагненням пізнати інші краї,

не знала нічого, і навіть свою наготу,

що проступала через плаття,

сміялася, гралася з перстнем, покашлювала.

В своїй буденності була загадковою, як ніколи,

і мусила бути поцілована,

щоб бути ще більш загадковою.

А коли запитав її

про шлях на село,

то вказала мені інший напрямок..

А й справді: теперішнє – це не просто теперішній час!

Примітка перекладача

Для героя зустріч з дівчиною була осяяна літнім заходом сонця та красою молодості, і хоча розмова з нею була короткою, герою вона подарувала велику радість, бо перетворилась не тільки на подію минулого, а й була зафіксована в поетичного творі. Адже читачі, які читають цей вірш, відчувають всі описані події не в минулому, а в теперішньому часі.