Сонце на Стрітення

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Снігова заметіль… Сонце десь в Тюрінгії…

Інакше нічого, що було б на це навіть схоже…

Мрії, знаки, образи і навіть вологість стін

могло б врятувати лише щось надприродне…

Кохав, тому й не пам’ятаю, для чого.

Приходила до мене смерть – по моє життя,

але на одне і те ж місце не приходила ніколи,

невігластво ще не означає щастя буття…

Моя самотність – жахлива, наче чиєсь німе веління

не для того, щоб бути для когось ніким… Поезія –

то велике спасіння… Так, сказати легше, ніж написати…

Але що б я віддав за приятеля!

Примітка перекладача

Самотність поета є його щастя і нещастя. Щастя – бо лише наодинці з собою поету найкраще вдається виразити власні думки, а нещастя – бо йому хочеться з кимось поділитися тим, що він написав, відчути, що писав він недаремно, що його поезія теж комусь приносить радість.