Тест I

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Віра в людей, та ще й упевнених,

привела мене, нарешті,

під вплив тільки земного,

тому й без Бога… Має так бути,

і я вже – покараний,

бо, можливо, обманював й інші душі…

Муки зростають в моєму серці,

картають своїми докорами.

Злим язиком поцілює в мене

змія іронії. Укуси – нерівні,

але біль – дуже точний.

Якщо й мав колись радість від зла,

сьогодні ці вбивства бувають так часто,

що люди їх навіть не помічають!

Якщо й мав колись страх перед словом,

сьогодні свідомо відкидаю все створене,

щоб звільнити місце надії і вірі,

щоб звільнити місце свободі…

“Позолотіть ручку!” – сказав я у відчаї,

“і ради рудого волосся притягнув сюди

музику й вино, наче хотів втекти!”

Але Лейбніц помилявся… Бо п’янство

не є добровільним…

Як потім жити? Як жити,

коли я вже ледве дихаю,

а смерть навіть і не думає

заглянути у свій календар?!…

Нехай обманює, досить того, що кохає…

Примітка перекладача

Назва вірша відображає намагання героя проаналізувати своє життя, зрозуміти, що в ньому було правильним, а що – ні, але у кожної людини – свій смисл життя, тому кожен виконує свої земні завдання. Лише на помилках, своїх чи чужих, люди можуть навчитися, але за будь-які труднощі в житті найкраща винагорода – це кохання.