Вона

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Багато тих, хто приходить,

але тих, хто чекає, – ще більше.

Вона вміє чекати. Могили для неї –

то не більше, ніж пухирі від кропиви

на спині землі, що саморуйнується…

Наймиліше для неї – проста грудка землі,

і вона не любить фіалки й хрести,

а любить ховатись за сухими деревами.

Але потім (коли перекладає фрукти із воску)

вітає в садочку тих, кого запросила в гості…

Примітка перекладача

Автору подобається героїня, котра чинить не так, як прийнято в суспільстві, не так, як усі. Саме цим вона для нього найбільш цікава та приваблива. В образі героїні можна також побачити і символічний образ смерті, яка є природною для землі, що саморуйнується.