Під час комедійної вистави ляльки впізнають Буратіно

Олексій Толстой

Буратіно сів у першому ряду і захоплено дивився на опущену завісу. На ній були намальовані маленькі танцюристи, дівчата у чорних масках, страшні бородані у ковпаках з зірками, сонце, подібне на підсмажений млинець з носом, очима і усміхненим писком, та інші захоплюючі малюнки.

Тричі вдарили у дзвін, і завіса піднялася. З обох боків маленької сцени стояли зелені картонні дерева. Над ними, як повний місяць, висів круглий ліхтар і відбивався у шматку дзеркала, на котрому плавали два білих ватних лебеді, з золотими дзьобами.

Із-за картонного дерева вийшов маленький чоловічок в білій сорочці, що висіла до колін, з довгими рукавами. Його обличчя було присипане пудрою, білою, як крейда. Він вклонився шановній публіці і сумно мовив:

— Добридень, мене звуть Пьєро… Зараз ми розіграємо перед вами комедію під назвою «Дівчинка з блакитними косами, або тридцять три запотиличники». Мене будуть лупцювати патиком, давати ляпаси і таке інше. Це дуже смішна комедія…

Із-за іншого картонного дерева вийшов ще один чоловічок, весь в клітинку, як дошка для шахів. Він вклонився шановній публіці:

— Вітаю, я — клоун Арлекін!

Після цього повернувся до Пьєро, замахнувся, і відміряв йому два ляпаси, такі дзвінкі, що у того з обличчя посипалася пудра.

— Ти чого рюмсаєш, дурнику?

— Я сумний тому, що хотів одружитися, — відповів Пьєро.

— А чому ти не одружився?

— Тому, що моя наречена від мене втекла…

— Ха-ха-ха, — покотився зі сміху Арлекін, — бачили дурника!..

Він схопив патика і став лупцювати ним Пьєро.

— Як звуть твою наречену?

— А ви не будете більше битися?

— Та ні, я ще тільки почав…

— В такому разі, її звуть Мальвіна, або дівчинка з блакитними косами.

— Ха-ха-ха! — знову покотився зі сміху Арлекін і тричі дав Пьєро запотиличника. — Послухайте, вельмишановна публіка… Та хіба бувають дівчата з блакитними косами?

Він обвів поглядом глядачів, і раптом побачив на першій лавці дерев’яного хлопчика з ротом до вух, довгим носом, у ковпачку з китичкою…

— Дивіться, та це ж Буратіно! — вигукнув Арлекін, вказуючи на нього пальцем.

— Живий Буратіно! — заволав Пьєро, махаючи довгими рукавами.

Із-за картонних дерев почали вибігати різні ляльки — дівчата у чорних масках, страшні бородані у ковпаках, пухнасті песики з ґудзиками замість очей, горбуни з носами, як огірок…

Всі вони підбігли до запалених свічок, що стояли вздовж краю сцени і, вдивляючись в освітлені ряди, загомоніли:

— Це Буратіно! Це наш Буратіно! Ходи до нас, веселий бешкетнику Буратіно!

Тоді він скочив з лавки на суфлерську будку, а з неї просто на сцену. Ляльки схопили його, почали радісно стискати в обіймах, цілувати, щипати… Потім вони всі разом заспівали «Пташину Польку»:

Пташка польку танцювала

На майдані в ранній час.

Ніс ліворуч, хвіст праворуч, —

Полька зветься Карабас.

Два жуки — на барабані,

Жаба дує в контрабас.

Ніс ліворуч, хвіст праворуч, —

Полька зветься Карабас.

Пташка польку танцювала,

Бо веселою була.

Ніс ліворуч, хвіст праворуч, —

Полька всіх нас завела.

Всі глядачі були у захваті, і глибоко розчулені. Одна молода матуся навіть заплакала. А якийсь сивий пожежник аж заливався слізьми.

Тільки хлопчаки на задніх лавках сердилися і нетерпляче тупотіли ногами:

— Досить телячих ніжностей, не маленькі, продовжуйте виставу!

Почувши весь цей гамір, із-за сцени висунувся чоловік, такий огидний на вигляд, що можна було остовпіти від жаху при одному лише погляді на нього.

Його густа нечесана борода волочилася по підлозі, витріщені очі оберталися як колеса, величезний писок клацав зубами, наче це була не людина, а розлючена африканська горила. В руці він тримав семихвостого батога.

Це був господар лялькового театру, доктор лялькових наук, професор Карабас Барабас.

— Шо-о-о-о! Га-а-а-а! — заревів він на Буратіно. — То це ти перешкодив грати мою чудову комедію?

Він схопив Буратіно, відніс у комору театру і почепив на цвях, що стирчав у стіні. Повернувшись на сцену, пригрозив лялькам семихвостим батогом, щоб вони продовжували виставу.

Ляльки абияк закінчили грати комедію, завіса опустилася, глядачі розійшлися.

Доктор лялькових наук, пан Карабас Барабас пішов на кухню вечеряти. Засунувши кінець бороди у кишеню, щоб не заважала, він сів перед вогнищем, де на рожні смажився цілий кролик і два курчатка.

Обслинивши пальці, він торкнувся страви, і вона здалася йому сировою. У вогнищі було мало дров і вогонь ледь жеврів. Тоді він тричі голосно плеснув у долоні.

До кухні вбігли Арлекін і Пьєро.

— Принесіть-но мені цього неробу Буратіно, — мовив пан Карабас Барабас. — Він зроблений з сухого дерева, я його кину у вогонь, і моя вечеря швидко зготується.

Арлекін і Пьєро впали на коліна, благаючи пощадити бідного Буратіно.

— А де це мій батіг? — грізно заволав Карабас Барабас.

Тоді вони, обливаючись слізьми, пішли у комору, зняли з цвяха Буратіно і притягнули його на кухню.