Пан Карабас Барабас замість того, щоб спалити Буратіно, дає йому п’ять золотих монет і відпускає додому

Олексій Толстой

Коли ляльки притягнули Буратіно і поклали на підлогу біля решітки вогнища, пан Карабас Барабас, страшно посапуючи носом, помішував коцюбою тліюче вугілля.

Раптом його очі почервоніли, весь ніс, а потім і все обличчя вкрилися глибокими поперечними зморшками. Напевно, йому у ніздрі потрапила вугільна зола.

— Аап… аап… аап… — завів Карабас Барабас, закотивши очі, — аап-чхи!..

І він чхнув так сильно, що попіл у вогнищі піднявся в гору цілим стовпом. Коли доктор лялькових наук починав чхати, то вже довго не міг зупинитися і чхав п’ятдесят, а іноді і сто разів поспіль. Від такого виснажливого чхання він страшенно втомлювався і ставав добрішим.

Пьєро крадькома зашепотів до Буратіно:

— Спробуй заговорити з ним поміж чханнями…

— Аап-чхи! Аап-чхи! — Карабас Барабас хапав розкритим ротом повітря і вибухав чханням, трясучи головою і притупуючи ногами.

На кухні все тряслося, деренчали шибки, гойдалися пательні і каструлі на цвяхах. Між цими чханнями Буратіно почав жалібно підвивати тоненьким голоском:

— Бідний я, нещасний, нікому мене не шкода!

— Перестань рюмсати! — вигукнув Карабас Барабас. — Ти мені заважаєш… Аап-чхи!

— Бувайте здорові, пане професоре, — схлипнув Буратіно.

— Дякую… А що — батьки в тебе живі? Аап-чхи!

— В мене ніколи, ніколи не було мами, пане! Ох, я нещасний! — Буратіно заволав так голосно і дзвінко, що у вухах Карабаса Барабаса боляче закололо, наче голкою.

Він затупав ногами, і закрутив головою.

— Припини верещати, кажу тобі!.. Аап-чхи! А що — батько в тебе живий?

— Мій бідний татусь ще живий, пане, але він вже старенький.

— Уявляю, як буде твоєму татусеві, коли він дізнається, що я тобою підсмажив кролика і двох курчат… Аап-чхи!

— Мій бідний тато може невдовзі померти від голоду і холоду. Я його єдина надія і опора в старості. Пожалійте, відпустіть мене до нього, пане.

— Десять тисяч чортів! — заволав Карабас Барабас. — І мови не може бути про якусь там жалість. Кролик і курчата мають бути засмажені. Залізай у вогнище.

— Пане, я не можу цього зробити.

— Чому? — запитав Карабас Барабас лише для того, щоб Буратіно продовжував спокійно розмовляти, а не верещати у вуха.

— Пане, я вже намагався колись сунути носа у вогнище і тільки дірку проткнув.

— Що за дурниці ти верзеш! — здивувався Карабас Барабас. — Як ти міг носом проткнути у вогнищі дірку?

— Це тому, пане, що вогнище і казанок над вогнем були намальовані на шматку старої шпалери.

— Аап-чхи! — Карабас Барабас чхнув так сильно, що Пьєро відлетів ліворуч, Арлекін — праворуч, а Буратіно закрутився на місці як дзиґа.

— Де ти бачив вогнище, і вогонь, і казанок, що намальовані на шматку шпалери?

— У комірчині мого тата Карло.

— Твій тато — Карло! — Карабас Барабас швидко підвівся зі стільця, знервовано розмахуючи руками, його велика борода розвівалася на всі боки. — Отже, це означає, що в комірчині старого Карло знаходяться потаємні…

Але тут Карабас Барабас схаменувся, вочевидь не бажаючи зрадити якусь важливу таємницю, і обома кулаками затулив собі рота. Певний час він так і сидів, втупившись витріщеними очима на згасаючий вогонь.

— Гаразд, — мовив він нарешті, — я повечеряю недосмаженим кроликом і сировими курчатами. Я дарую тобі життя, Буратіно. Більше того…

Він заліз під бороду у нагрудну кишеню, витягнув звідти п’ять золотих монет і простягнув їх Буратіно:

— Мало того… Візьми ці гроші і віднеси їх татові Карло. Кланяйся йому від мене і повідай, що я прошу його в жодному випадку не помирати від голоду та холоду і, саме головне — не покидати своєї маленької комірчини, де знаходиться вогнище, намальоване на шматку старої шпалери. Йди, добре виспися і рано вранці біжи швидко додому.

Буратіно поклав п’ять золотих монет собі у кишеню і, вклонившись, чемно відповів:

— Дякую вам, пане. Ви не могли б доручити гроші у більш надійні руки…

Арлекін і Пьєро відвели Буратіно у лялькову спальню, де всі ляльки почали його обіймати, цілувати, штовхати, щипати, і знову обіймати, адже Буратіно вдалося так несподівано уникнути страшної загибелі у вогнищі Карабаса Барабаса.

Буратіно пошепки мовив лялькам:

— Але тут, друзі, все ж таки є якась велика таємниця…